ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,

Борис Костиря
2025.04.11 21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні

Володимир Бойко
2025.04.11 17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.

Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише

Артур Курдіновський
2025.04.11 15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.

Чіплявся за бездушну тінь

Леся Горова
2025.04.11 15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве

Пиріжкарня Асорті
2025.04.11 11:35
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс. До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика. До слова, програма співроб

Юрій Гундарєв
2025.04.11 09:34
На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щ

Віктор Кучерук
2025.04.11 08:07
Квітень. Ранок. Вітер. Сніг.
Холодно до дрожі.
Показати на поріг
Лютому не можу.
Білосніжна бахрома
Позбавляє зору, –
Видалятися зима
Не бажає з двору.

Микола Соболь
2025.04.11 05:21
До адміністрації. Хочу нагадати, як адміни сварили мене за публікацію двох творів підряд і видаляли на свій розсуд, бо тема торкалася одного недоторканого автора порталу, який пописував російською. А тут заходжу і бум авторів по два твори підряд і око ад

Микола Соболь
2025.04.11 05:15
Це вже було і місто це, і сніг,
і квітень, що пече мені у грудях,
бо замітає все, неначе грудень,
і слід кота кудись через поріг
у невідомість, у тернисту млу,
синичка попід вікнами заплаче,
вона весни чекала нетерпляче,
а небо їй вернуло зиму злу,

Олена Малєєва
2025.04.10 23:03
Стукає серце шпарко:
Спогади - товарняк.
Тягнуться гулко, різко...
З втомою позаяк.

Позаминулоріччя
Все ще у груди б'є
Важко-тугий наплічник.

Олена Малєєва
2025.04.10 22:08
Я сховаюся в своє світло
Най осяє мене цей промінь
Най тече і тече невпинно
Переповнює павідь, повінь.

Повінь повна яскраво-сяйва,
Річка тепла зірчасто-свіжа.
Я скупаюся в ній осяйна,

Олександр Сушко
2025.04.10 21:40
Вірш покладено на музику Сергія Степаненка.

https://youtu.be/VGCdBAGKmn4

Борис Костиря
2025.04.10 21:27
Чи можуть ідеї вивітритися
із голови?
Чи можна їх розхлюпати,
як воду у відрі?
Вони невідомо як з'являються
і невідомо куди зникають.
Ідеї невловимі, як нейтрино.
Щойно вони були

Борис Костиря
2025.04.10 21:23
Куди я поспішаю?
Цей спалах слова
мовби перед майбутньою
неможливістю писати.
Попереду безодня невідомого.
Ні, це не поспіх.
Це самозаглиблення.
Надолужування минулого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)

 ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ЛЕГЕНДИ

Прийнято вважати, що їх вигадує народ. Не на порожньому, зрозуміло, місці – як відгомін якихось надзвичайних подій, як їх інтерпретація, гіперболізація. Широковідомі легенди про часи козаччини (їх вдало використав Микола Гоголь у своїй ранній творчості), про опришків Олекси Довбуша та про неймовірні подвиги Устима Кармалюка. Вони дихають історією, виховують патріотичні почуття, наснажують на героїчні звершення.
А ще легенди створює панівна ідеологія. У давніші часи – про доброго царя-батюшку (Івана Лютого, Петра Кривавого, Миколу Палкіна?), про сердешну та просвіщенну матінку царицю Катерину, під скіпетром якої «благоденствував» і наш покріпачений народ. У пріснопам’ятну епоху всеросійського (або вже всесоюзного) манкурства – про друга дітей Леніна-Ульянова, про батька всіх народів Сталіна-Джугашвілі… А ще про «піонера-гуманоїда» Павлика Морозова, який здає свого батечка «каральній машині» царевбивчої і народозгубної влади; про українських вовкулаків-куркулів, яких треба знищувати разом з усім середовищем, яке їх породило; про письменників-змовників і терористів-шпигунів від української культури (цих слід розстрілювати, морити голодом, топити в Білому морі, гноїти в таборах Гулагу…). Особливо ж популярними були легенди про благородних комісарів і комісарш, народних месників-партизанів і суперменів-розвідників; про героїчних енкавеесників і кадебешнників, які нещадно «мочили» «ворогів найцивілізованішої і найгуманнішої радянської влади», особисто Сталіна і Хрущова (Іванова-Петрова-Сидорова) у горах Кавказу, лісах Прибалтики, на землях українського Полісся, Волині, Галичини, Прикарпаття, Буковини…
Я особисто народився, виріс і прожив мало не все своє життя в легендарно-міфічному світі, у «країні чудес», себто у «задзеркаллі». Це був, щонайменше, трьохвимірний світ, реально-ірреальний: про одне чув, зовсім інше бачив і цілком протилежне мав на розумі. А говорити (щоб вписатися в загальну картину і вижити) можна було лишень класично-позитивне: «Всегда готов!», «Одобряю!», «Поддерживаю горячо и безоговорочно!» тощо. Крок ліворуч, крок праворуч – расс… кінець кар’єрі, поламана доля, тюрма, табори… І вічне тавро «ворога народу».
Легенди витворюються, працюють, формують нашу свідомість. Легенди розвінчуються, помирають разом зі своїми творцями. Хоча, буває, що творці переживають свої витвори, і це для них трагедія. Думаю, що подібну трагедію сьогодні переживають (і я десь таки співчуваю їм) і два «знамениті» Леоніди – Кравчук та Кучма. Незавидна їхня старість, бо в народі вони зненавиджені, бо їх імена викликають негативні емоції як у старшого (ще совєцького) покоління, так і в молодих громадян напівнезалежної і напівсуверенної України. Немає довгого і щасливого майбутнього і в найновіших, «вікторіанських», легенд – уже сьогодні вони мають анекдотичний відтінок (не знаю, чи радіти з цього та сміятися, чи печалитись і плакати).
Скромний літератор, якоюсь мірою, може, і поет, я також причетний до творення сучасної міфології. Так, я вигадав для себе країну відродження та духовного розквіту – насправді ж її немає, і невідомо, коли вона, така намріяна і жадана, буде. Я повірив у «помаранчеві» ідеали, майданні гасла – і підспівував їм, переконуючи сліпих і глухих: ви бачите, ви чуєте, ви – щасливі! Мої особисті міфики-легендочки виходять мені, як мовиться, боком: мій вік вкорочують гіркі розчарування і «самоїдські» жалі та каяття. А чи покаються коли-небудь, чи спробують бодай очистити свою душу від смертного гріха лжеприсяжництва і клятвовідступництва наші сьогоднішні імениті (бо при владі і капіталах) і не дуже відомі (але теж не бідні та не безправні) міфотворці-легендовиробники?! Щодо цього маю певні сумніви, і, мабуть-таки, об’єктивні. Оскільки міфотворення триває, набирає нових обертів і обертонів. Спокуслива творчість: намалювати відому ікону, вписати в неї ще один «образ» – ото й буде новий архангел! Янукович, приміром. Московська церква освятить, бо вона практикується на цьому давно. Московському «богові» це угодно, як і земним кремлівським «божкам».
А тепер – про найцікавіше, бо воно стосується нас, луганців – любителів усього «легендарного». Усі ми, хто дивиться місцеві телеканали, читає місцеву (ліву, ще лівішу, регіональну, прогресивно-соціалістську й об’єднано-соціально-демократичну та руськоблоківську) пресу, ще не забули «гарячий процес» творення легенди про «матьорого бандерівця» Зіновія Гузара: мовляв, такий він і пересякий, не наш – ворожий… Що нібито він, під час відвідин «зразково-показового» слов’яносербського історико-краєзнавчого музею низько вклонився фашистській касці та мало її не поцілував, а на «краснозвьоздную» поглянув якось скоса й мало не плюнув на неї. Дурниця звісно (високий державний посадовець, та ще й до всього розумна і культурна людина не дозволить собі такого), однак ті, хто дуже хотів повірити в цю легенду, таки дуже повірили. Я особисто лише посміявся (не дуже весело, бо – гидота несусвітня, і підлість гадюча) та подумав: «Немає меж людській глупоті й спадлюченості…»
Аж ось, днями, довелося і мені побувати в «легендарному» музеї слов’яносербського (хорватського, молдованського, циганського, донськокозацького – якого завгодно, але не українсько-патріотичного!) містечка, дещо подивитися «містичного» і почути «легендарного». По-перше: у справді цікавій експозиції музею відображено все – від заснування «легендарної» Слов’яносербії до сьогоднішніх «міфологічних» часів. Усе працює на виховання місцевого патріотизму – поїдьте, подивіться, усвідомте, проникніться високим духом епохальності! На стенді, поряд з універсалами «ворожої» Центральної Ради – бюст того, хто «живіший за всіх живих» – Леніна. Поряд з експонатами про славетних «слуг царя и Отечества», благодійників краю сербо-хорватсько-молдавського походження – портрети «злейших врагов народа и советской власти», Микити Шаповала, наприклад… Це мимоволі нагадувало мені зовсім недавні відвідини Путилівського музею на Сумщині, де «увічнені» (як позитивні герої) Петро Кривавий і Йосиф Джугашвілі, а гетьман Мазепа експонується як зрадник царя-батюшки. Подібних наголосів у Слов’яносербську я не виявив, однак, попри свою обізнаність в історії й політології, не зміг збагнути методику й завдання такої статично-статистичної установи, як музей. Так ворог Микита Шаповал (як на мене – то великий українець-патріот, я ж читав його поетичні й публіцистичні твори), чи – гордість Слов’яносербії? Якщо друге, то чому тоді виставляти шанованого мною політика і патріота Зіновія Гузара «ворогом», та ще й «матьорим»? Тому, що нахилився, подивований: чому це фашистська і совєцька каски виставлені поруч? Так я і сам нахилився, гаразд не розуміючи, чому ці два експонати-антиподи мирно «вживаються» в експозиції музею? Оце моє «нахилився» теж можна потрактувати як «схиляння», «поклоніння» символу фашизму? А мона, мона… І знаєте, чому? А тому, що я – за примирення Сходу і Заходу, за визнання вояків УПА борцями за свободу і незалежність України нарівні з усіма рядовими воїнами-захисниками рідної землі. Тому, що від представників місцевої (регіональної) влади я почув категоричне: «Ніколи не примиримося з ворогами-бандерівцями! Нікому не дозволимо паплюжити…» А кого – паплюжити? Леніна, Сталіна, Симоненка, Януковича? Ні, їх не мона! Мона – Гузара, мене, сина комуніста й «куркульки», колишнього комсомольця й зроду-віку українця-патріота! Це – для контрасту, адже весь світ – на контрастах! Усе – наше: погане, ще поганіше і геть погане! Своє ж бо, кровне… Ось, у музеї – всі: свої і чужі. Свої – кращі! Думайте, дітки (надія Української Держави), робіть висновки. Але знайте: Ленін – добрий дідусь, а Петлюра (і Бандера, і Гузар, і Низовий) – бяки, бо не люблять дядь Лужкова і Жириновського, бо хочуть стерти всі контрасти й залишити тільки жовто-блакитний колір!
Це я пишу для розумних і мислячих читачів. Нікого не хочу перехвалити чи недооцінити. Я взагалі вважаю українську Слов’яносербію чудовим куточком чудової української України. Без шовіністів, реваншистів, українофобних комуністів і «вітренківців». Я глибоко шаную світлу пам'ять про моїх покійних друзів – журналістів і літераторів Івана Мурав’я і Леоніда Котлова; я прихильно ставлюся до чудових українських поетів, народжених слов’яносербською землею: Людмили Лисицької, Ганни Бурлуцької, Олекси Півня, Олени Лошакової… У мене є друзі у Слов’яносербську, Родаковому, Фрунзе, Веселій Горі, Зимогір’ї, Лозовському… Це мене радує.
Мабуть, у мене є і недруги. Що ж, не без цього. Адже світ – такий контрастний!


12.09.2006







  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-31 13:51:58
Переглядів сторінки твору 377
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Загальномистецька тематика
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2024.06.30 08:53
Автор у цю хвилину відсутній