Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно споріднених рим
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
ЩО Ж ДАЛІ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЩО Ж ДАЛІ?
Випхали майже нейтрального та в міру компромісного Москаля; догризли ненависного (бо – галичанин, та ще й із «бандерівським душком») Гузара; доконали цькуванням більших і менших «нашоукраїнських» та «батьківщинських» нібитопатріотів; накинули тугий зашморг на худеньку шию української нібитодержавної мови; наплодили різних антиукраїнських «блоків», «союзів», «фондів», «громад»; повернули до влади пропахлих нафталіном і загробним смородом «пробойовиків п’ятої колони»…
Що ж далі?
Услід за Генріхом Бьолем питаюся: маленька людино, що ж далі?
Сіренько-мишастий очільник нібитонародної влади з власної забаганки-примхи їде до Краснодара, аби потрапити на витрішкуваті очі Путіна. Утворює з ростовським Чубом якийсь «єврорегіон» – далеко поціляє, та не дай, Боже, ще й влучить!
Трясучий від накопиченої злоби генерал-полковник та ще й доктор наук ментовсько-антигуманних знову посідає свій катівський поміст на приватизованому «лобному місці» й чинить люту розправу над недогідними йому і «п’ятій колоні» порядними людьми. Содом і Гоморра!
Партійні хуторяни різних мастей із найглухіших до викликів часу загумінкових волостей нищать державну символіку, усе, що на позір та на понюх є українським; повертають старі остогидлі простолюду звичаї (антинародні по суті!), совєцькі назви вулиць і площ (як це зроблено наразі в Сватовім), реанімують мертве, виводять з коми вже оплакане та осміяне. Неймовірний парадокс!
То що ж робити у цьому розпачі-бедламі простій, маленькій людині? Як їй жити далі, на що надіятися?
Маючи вільний до відходу луганського поїзда час, блукаю Хрещатиком, виходжу на Майдан Незалежності…
Якась молодиця (сказала, що приїхала з Чернігова) питає: «Де тут записують свідчення про голодомор-геноцид тридцятих років? Росія заперечує, отож ми повинні зібрати мільйони й мільйони свідчень…» Хтось підказав: «Це, мабуть, у Центральній раді профспілок». Йдемо туди. На вході – юнак у химерній формі «інопланетянина» та дівчинка з херувимським личком.
– Ви до нас? Проходьте, заради Господа-Бога нашого… Зараз будемо молитися.
– Нам би дати свідчення про голодомор, – кажу я. – Ви не збираєте цих свідчень?
– Ні, ми Господу молимося…
Розплодилося «воїнство боже» у столиці з приходом Черновецького на посаду мера Києва. Усюди – «посланці божі». І навпроти метро «Хрещатик», видершись на високий парапет, голосно провіщає бомжуватий суржикомовний «месія»: «Дивіться у небо – там увідітє лик всєблагій!» А небо ж темне, туман залягає на Хрещатику. Що можна вгледіти в цьому грудневому мороці? Молодь сміється зі слів «пророка» та п’є собі пиво, та смалить цигарки. Навіть у мене, некиянина, сяйнула підозра: чи не «воїни божі» влаштували напередодні дебош у Київській міськраді, напавши на «бютівців» і «кличківців»? Чи не «ставленик божий» Черновецький «надихає» антиукраїнські сили на паплюження та послідовне знищення всього, що дороге для свідомого українства?
Біля помпезної колони, що символізує нашу нібитонезалежність, – агітаційно-пропагандистський табір Блоку Юлії Тимошенко. Там – купки людей: кияни і приїжджі звідусіль спілкуються, діляться враженнями. Своєрідний Гайд-парк на асфальті. Підходжу, слухаю.
– Агітатори від Черновецького напередодні мерських виборів роздавали старим людям та бідним родинам по 150 гривень на кожну «електоральну» душу й листівки-звернення пана-сектанта, що починалися словами: «Я – простой и доступный, я всех обниму и пожалею; вы все у меня в списке… у меня сотни и тысячи тонн этих списков…» Люди брали гроші й голосували за «благодійника». А зараз вони готові його розірвати на шматки, бо ціни, ціни… Бо тарифи підскочили повище колони – символу нібитонезалежності; хліб коштує дві з половиною гривні; ковток розчинної кави з молоком у підземному переході коштує рівно стільки, скільки коштувала колись пляшка непоганого вина…
Та вже біс із ним, із тим «неадекватно-колоритним» Черновецьким. То – проблема киян, які навдивовижу легко купилися на виборах мера. Є біда набагато більша, усеукраїнська. Дали себе «купити» східняки й південці, повіривши неотесаному й неоковирному Януковичу, який святими великомучениками присягнувся, що дасть усім – усе. І не колись, а вже – сьогодні. І, як бачимо, дав: усім «козлам» по «бидлячих рогах»! Прикарпаття, Галичина й Срібна земля (Закарпаття) найбільше повірили Ющенку, бо він, мовляв, свідомий українець і щирий патріот. Не врахували одного: і щирість національна, і патріотизм український крім жалю до всіх скривджених та обездолених має бути ще й із твердими кулаками, аби захищати всіх скривджених та обездолених, і себе оборонити-вберегти.
На з’їзді УРП «Собор», який щойно відбувся в Київському Будинку вчителя, ішлося про об’єднання всіх проукраїнських (антиянуковичівських) сил. Промовляли Борис Тарасюк, Юрій Єхануров, Микола Катеринчук, Анатолій Погрібний, інші відомі (серед них і дуже шановані) політики. Але дехто з «нашоукраїнців», вітаючи у своїх рядах і «рухівців», і «костенківців», і навіть «кунівців» із «тягнибоківцями», рішуче відкидали навіть думку про об’єднання з БЮТ (бояться Юлі, мов чорт ладану!)… А Матвієнко взагалі вітає такий сценарій: усі партії і партійки, згадані й не згадані на з’їзді, але близькі за духом і гаслами, повинні влитися в «моноліт» найстарішої партії – УРП «Собор» і скласти давно омріяну «правицю». І все це – без Тимошенко, без її близького оточення (а там же і М. Томенко, і Л. Лук’яненко, і наші луганці В. Курило, О. Данилов), і… без Юлиного електорату. Товариство моє, що ж ви чините?! Ми ж знову програємо все і вся! Бо грядуща війна (саме війна, а не вибори кращих) точитиметься між двома потужними силами: прибічниками Януковича і попутниками Юлії Володимирівни. Про це вже знає вся Україна, але не хочуть знати «соратники» ще не створеної «правиці». Я, стара людина, шаную всіх республіканців-соборівців, рухівців, оунівців, тягнибоківців, деяких нашоукраїнців, душею вже перевисаю до БЮТу, дарма що й там доста неприємних для мене мармиз…
Сьогодні я ще з республіканцями-соборівцями (і тими, хто біля Матвієнка, і тими, хто зостався з Лук’яненком). Я глибоко шаную А. Погрібного та В. Карпенка, але я не перестав поважати В. Шовкошитного, В. Коржа, Любу Стасів… Із великою охотою я виконую партійні завдання голови Луганської обласної організації УРП «Собор» А. Ф. Назаренка. Бо те, що я роблю, не розходиться з моєю совістю, із моїми поглядами та переконаннями. Я працюю (вибачте за високу риторику) на рідну Україну – мою святу Батьківщину. І все ще вірю (принаймні, хочу вірити) в об’єднання всіх прогресивних національних політичних сил під одним прапором. Нехай той прапор осіняє і В. Ющенка, і Ю. Тимошенко, і М. Томенка, і В. Курила, й І. Шербула, й А. Назаренка, і В. Просіна, і мене грішного… Доволі вже битися за гетьманську булаву! Ми це проходили і в часи Руїни, і в епоху Великого Здвигу в першій половині минулого століття, і в недавні дев’яності роки. Не хочемо ми бути васалами («козлами» і «бидлом») ані Кравчуків, ані Кучм, ані Януковичів! Ми хочемо мати могутню державу з розумним і сильним Президентом!
18.12.2006
Що ж далі?
Услід за Генріхом Бьолем питаюся: маленька людино, що ж далі?
Сіренько-мишастий очільник нібитонародної влади з власної забаганки-примхи їде до Краснодара, аби потрапити на витрішкуваті очі Путіна. Утворює з ростовським Чубом якийсь «єврорегіон» – далеко поціляє, та не дай, Боже, ще й влучить!
Трясучий від накопиченої злоби генерал-полковник та ще й доктор наук ментовсько-антигуманних знову посідає свій катівський поміст на приватизованому «лобному місці» й чинить люту розправу над недогідними йому і «п’ятій колоні» порядними людьми. Содом і Гоморра!
Партійні хуторяни різних мастей із найглухіших до викликів часу загумінкових волостей нищать державну символіку, усе, що на позір та на понюх є українським; повертають старі остогидлі простолюду звичаї (антинародні по суті!), совєцькі назви вулиць і площ (як це зроблено наразі в Сватовім), реанімують мертве, виводять з коми вже оплакане та осміяне. Неймовірний парадокс!
То що ж робити у цьому розпачі-бедламі простій, маленькій людині? Як їй жити далі, на що надіятися?
Маючи вільний до відходу луганського поїзда час, блукаю Хрещатиком, виходжу на Майдан Незалежності…
Якась молодиця (сказала, що приїхала з Чернігова) питає: «Де тут записують свідчення про голодомор-геноцид тридцятих років? Росія заперечує, отож ми повинні зібрати мільйони й мільйони свідчень…» Хтось підказав: «Це, мабуть, у Центральній раді профспілок». Йдемо туди. На вході – юнак у химерній формі «інопланетянина» та дівчинка з херувимським личком.
– Ви до нас? Проходьте, заради Господа-Бога нашого… Зараз будемо молитися.
– Нам би дати свідчення про голодомор, – кажу я. – Ви не збираєте цих свідчень?
– Ні, ми Господу молимося…
Розплодилося «воїнство боже» у столиці з приходом Черновецького на посаду мера Києва. Усюди – «посланці божі». І навпроти метро «Хрещатик», видершись на високий парапет, голосно провіщає бомжуватий суржикомовний «месія»: «Дивіться у небо – там увідітє лик всєблагій!» А небо ж темне, туман залягає на Хрещатику. Що можна вгледіти в цьому грудневому мороці? Молодь сміється зі слів «пророка» та п’є собі пиво, та смалить цигарки. Навіть у мене, некиянина, сяйнула підозра: чи не «воїни божі» влаштували напередодні дебош у Київській міськраді, напавши на «бютівців» і «кличківців»? Чи не «ставленик божий» Черновецький «надихає» антиукраїнські сили на паплюження та послідовне знищення всього, що дороге для свідомого українства?
Біля помпезної колони, що символізує нашу нібитонезалежність, – агітаційно-пропагандистський табір Блоку Юлії Тимошенко. Там – купки людей: кияни і приїжджі звідусіль спілкуються, діляться враженнями. Своєрідний Гайд-парк на асфальті. Підходжу, слухаю.
– Агітатори від Черновецького напередодні мерських виборів роздавали старим людям та бідним родинам по 150 гривень на кожну «електоральну» душу й листівки-звернення пана-сектанта, що починалися словами: «Я – простой и доступный, я всех обниму и пожалею; вы все у меня в списке… у меня сотни и тысячи тонн этих списков…» Люди брали гроші й голосували за «благодійника». А зараз вони готові його розірвати на шматки, бо ціни, ціни… Бо тарифи підскочили повище колони – символу нібитонезалежності; хліб коштує дві з половиною гривні; ковток розчинної кави з молоком у підземному переході коштує рівно стільки, скільки коштувала колись пляшка непоганого вина…
Та вже біс із ним, із тим «неадекватно-колоритним» Черновецьким. То – проблема киян, які навдивовижу легко купилися на виборах мера. Є біда набагато більша, усеукраїнська. Дали себе «купити» східняки й південці, повіривши неотесаному й неоковирному Януковичу, який святими великомучениками присягнувся, що дасть усім – усе. І не колись, а вже – сьогодні. І, як бачимо, дав: усім «козлам» по «бидлячих рогах»! Прикарпаття, Галичина й Срібна земля (Закарпаття) найбільше повірили Ющенку, бо він, мовляв, свідомий українець і щирий патріот. Не врахували одного: і щирість національна, і патріотизм український крім жалю до всіх скривджених та обездолених має бути ще й із твердими кулаками, аби захищати всіх скривджених та обездолених, і себе оборонити-вберегти.
На з’їзді УРП «Собор», який щойно відбувся в Київському Будинку вчителя, ішлося про об’єднання всіх проукраїнських (антиянуковичівських) сил. Промовляли Борис Тарасюк, Юрій Єхануров, Микола Катеринчук, Анатолій Погрібний, інші відомі (серед них і дуже шановані) політики. Але дехто з «нашоукраїнців», вітаючи у своїх рядах і «рухівців», і «костенківців», і навіть «кунівців» із «тягнибоківцями», рішуче відкидали навіть думку про об’єднання з БЮТ (бояться Юлі, мов чорт ладану!)… А Матвієнко взагалі вітає такий сценарій: усі партії і партійки, згадані й не згадані на з’їзді, але близькі за духом і гаслами, повинні влитися в «моноліт» найстарішої партії – УРП «Собор» і скласти давно омріяну «правицю». І все це – без Тимошенко, без її близького оточення (а там же і М. Томенко, і Л. Лук’яненко, і наші луганці В. Курило, О. Данилов), і… без Юлиного електорату. Товариство моє, що ж ви чините?! Ми ж знову програємо все і вся! Бо грядуща війна (саме війна, а не вибори кращих) точитиметься між двома потужними силами: прибічниками Януковича і попутниками Юлії Володимирівни. Про це вже знає вся Україна, але не хочуть знати «соратники» ще не створеної «правиці». Я, стара людина, шаную всіх республіканців-соборівців, рухівців, оунівців, тягнибоківців, деяких нашоукраїнців, душею вже перевисаю до БЮТу, дарма що й там доста неприємних для мене мармиз…
Сьогодні я ще з республіканцями-соборівцями (і тими, хто біля Матвієнка, і тими, хто зостався з Лук’яненком). Я глибоко шаную А. Погрібного та В. Карпенка, але я не перестав поважати В. Шовкошитного, В. Коржа, Любу Стасів… Із великою охотою я виконую партійні завдання голови Луганської обласної організації УРП «Собор» А. Ф. Назаренка. Бо те, що я роблю, не розходиться з моєю совістю, із моїми поглядами та переконаннями. Я працюю (вибачте за високу риторику) на рідну Україну – мою святу Батьківщину. І все ще вірю (принаймні, хочу вірити) в об’єднання всіх прогресивних національних політичних сил під одним прапором. Нехай той прапор осіняє і В. Ющенка, і Ю. Тимошенко, і М. Томенка, і В. Курила, й І. Шербула, й А. Назаренка, і В. Просіна, і мене грішного… Доволі вже битися за гетьманську булаву! Ми це проходили і в часи Руїни, і в епоху Великого Здвигу в першій половині минулого століття, і в недавні дев’яності роки. Не хочемо ми бути васалами («козлами» і «бидлом») ані Кравчуків, ані Кучм, ані Януковичів! Ми хочемо мати могутню державу з розумним і сильним Президентом!
18.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
