
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Все по-старому у нас в газеті. Данило Теличин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Все по-старому у нас в газеті. Данило Теличин.
Данило Теличин. Троянда на снігу. Художнє видання.Тернопіль: Терно-граф, 2006.-208 с.
А в нас на дачі вже черешня
В хустині білій – як цвіте!
Горіх зі сну прокинувсь, врешті,
Не змерз, як думалось, росте.
І тиша всілася на лаві,
Закутавшись у виноградний плед.
Твоя холоне, Людо, кава,
І гіркне мій словесний вінегрет.
Знайти потрібні слова тій, що пише ці рядки, було надзвичайно важко – тема гранично делікатна і потребує відповідного ставлення. Але я знайшла потрібні слова в самій книзі.
«Троянда на снігу» - фотоальбом пам`яті дружини автора – Людмили Овсянної. «Ти не сказала навіть / на прощання / як тебе / без тебе розлюбити»; «За муром там / життя немає - там хрест / і чорне небо над хрестом»; «З молитви / мій вірш починається»; «Життя нема / є мить прощання / прости…»
Історія світового мистецтва знає приклади увічнення пам`яті живими про тих, хто вже пішов у кращий світ. Тадж-Махал – камінний символ непроминаючої ніжності; Єлісейські Поля – шлях незабутніх душ під час Великого Переходу(за Петром Сорокою). Ближче до нашого часу – поетичний цикл Марини Цветаєвої «Тобі – через сто років», присвячений пам`яті передчасно загиблого чоловіка і батька її дітей Сергія Ефрона.
Книга Данила Теличина додає рис особливої душевної висоти до відомого багатьом образу талановитої журналістки. Книга щедро ілюстрована фотопортретами із сімейного архіву.
Вірші книги за жанром - елегії, ліричні поезії, сповнені печалі, суму та журби. Це своєрідний список страждань того, хто залишився. Жити без неї важко: «Не за годинником живу – за серцем»; «Чорних гріхів в прожитому не стерти – своїх тим паче». Але життя мусить тривати, бо «…як легінь / по коліно в травах / наш сад – це диво з див живе, /назустріч серпню золотавому, /зеленим парусом пливе»; «…а в нас черешні манять око, /додолу хилячи гілля»; «Все по-старому у нас в газеті…/ Чубляться політики й поети».
Сумує природа: «прости, фіалки я знайшов, та лиш тепла у квітці не знаходжу більш»; «Зітхає ясен / в підворітті, / задивившись в небо голубе / і дикі голуби / над квітнем / журять, мов оплакують тебе»; «Знову вишня цвіте на Зеленій».
Сумують рими: пустка-хустка, промоклі ми-дітьми, осені-просимо, журюся-Люся.
Сумують вірші: самотній лебідь, ранене крило, обірвана струна, мертве слово, останній слід, сльоза найважча…чоловіча.
Ця книга – зупинена мить. «Помовчіть, прошу, про вічність, будь ласка, смертні, хоч на мить». Помовчимо й ми…
А в нас на дачі вже черешня
В хустині білій – як цвіте!
Горіх зі сну прокинувсь, врешті,
Не змерз, як думалось, росте.
І тиша всілася на лаві,
Закутавшись у виноградний плед.
Твоя холоне, Людо, кава,
І гіркне мій словесний вінегрет.
Знайти потрібні слова тій, що пише ці рядки, було надзвичайно важко – тема гранично делікатна і потребує відповідного ставлення. Але я знайшла потрібні слова в самій книзі.
«Троянда на снігу» - фотоальбом пам`яті дружини автора – Людмили Овсянної. «Ти не сказала навіть / на прощання / як тебе / без тебе розлюбити»; «За муром там / життя немає - там хрест / і чорне небо над хрестом»; «З молитви / мій вірш починається»; «Життя нема / є мить прощання / прости…»
Історія світового мистецтва знає приклади увічнення пам`яті живими про тих, хто вже пішов у кращий світ. Тадж-Махал – камінний символ непроминаючої ніжності; Єлісейські Поля – шлях незабутніх душ під час Великого Переходу(за Петром Сорокою). Ближче до нашого часу – поетичний цикл Марини Цветаєвої «Тобі – через сто років», присвячений пам`яті передчасно загиблого чоловіка і батька її дітей Сергія Ефрона.
Книга Данила Теличина додає рис особливої душевної висоти до відомого багатьом образу талановитої журналістки. Книга щедро ілюстрована фотопортретами із сімейного архіву.
Вірші книги за жанром - елегії, ліричні поезії, сповнені печалі, суму та журби. Це своєрідний список страждань того, хто залишився. Жити без неї важко: «Не за годинником живу – за серцем»; «Чорних гріхів в прожитому не стерти – своїх тим паче». Але життя мусить тривати, бо «…як легінь / по коліно в травах / наш сад – це диво з див живе, /назустріч серпню золотавому, /зеленим парусом пливе»; «…а в нас черешні манять око, /додолу хилячи гілля»; «Все по-старому у нас в газеті…/ Чубляться політики й поети».
Сумує природа: «прости, фіалки я знайшов, та лиш тепла у квітці не знаходжу більш»; «Зітхає ясен / в підворітті, / задивившись в небо голубе / і дикі голуби / над квітнем / журять, мов оплакують тебе»; «Знову вишня цвіте на Зеленій».
Сумують рими: пустка-хустка, промоклі ми-дітьми, осені-просимо, журюся-Люся.
Сумують вірші: самотній лебідь, ранене крило, обірвана струна, мертве слово, останній слід, сльоза найважча…чоловіча.
Ця книга – зупинена мить. «Помовчіть, прошу, про вічність, будь ласка, смертні, хоч на мить». Помовчимо й ми…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію