Нещодавно відкрив Вікіпедію і з великою цікавістю прочитав про видатного хроніста минувшини Йосипа Флавія. Це й не дивно, бо мало не кожне солідне християнське видання постійно посилається на цю персону як джерело наукових знань, пов’язаних з раннім релігієзнавством. Саме цей персонаж є ключовим для обгрунтування історичної правдоподібності подій, пов'язаних з Ісусом Христом. Без нього вся біблеїстика виглоядає млявою і непереконливою. Пошукав першоджерела і натрапив на…пустку!
Нічого немає! Що за халепа? А мозок у мене зіпсутий університетськими штундистами, тому одразу вчув подвох. Кинувся копати глибше.
Для фахівців з експертизи твори, пов’язані з історією юдаїзму та християнства, представляють неозоре поле досліджень. Воно давно заросло будяками, найбільш екзотична рослина на якому «Йосип Флавій».
Історія – найдавніша наука. Наймолодший її напрямок – джерелознавство – сфрмувався у другій половині 19-го століття. В цьому її розділі будь-яке історичне джерело, в тому числі і письмове, розглядається як самостійне історичне явище, виникнення якого нерозривно пов'язане з сучасними йому соціальними і політичними умовами.
Але іноді трапляється, що опублікований переклад постає перед читачем в абсолютно спотвореному вигляді – і якщо може розглядатися як історичне джерело, то тільки тієї епохи, коли був зроблений переклад, а не коли писалося саме джерело. Жодній мармуровій безрукій Венері, жодному античному імператору з відбитим носом ніхто не намагався прилаштувати його назад. Але коли справа стосується віри – церква робила і робить кон'єктури залюбки (кон'єктура – відновлення або виправлення тексту, що не піддається прочитанню на основі припущень). То що - берімо бика за вим’я? Тобто Йосипа Флавія за зябра? Гаразд. Почнімо.
Якби в розглянутому конкретному випадку співробітникові енциклопедичного замкнутого кола вдалося б дістатися до «Автобіографії» Йосипа Флавія (останнього його твору), то з'ясувалося б, що єдиним джерелом відомостей про Йосипа Флавія є… Йосип Флавій.
Ніхто з римських вчених і письменників 1-2 – сторіч нашої ери ні про історика з таким іменем, ні про його багатотомні праці нічого не знав. Але в сучасній енциклопедії цей дядя є. І написано про нього немало. Добре, хоч автора замітки там не вказано, бо сорому було б не обратися.
Давайте проглянемо сучасників того міфічного історика. Ось, наприклад, слова його сучасника - філософа Цельса: «Нікому не приходило в голову включати юдеїв в число предків людської освіченості та ставити їхнього Мойсея нарівні зі старовинними мудрецями давнини», - безкомпромісно написано в його «Правдивому слові». Написано в ті часи, коли багатотомні праці Йосипа Флавія, якщо б вони і справді існували, були б відомі.
Йосип Флавій з'явився значно пізніше. У 16-му столітті під настільки приголомшуючим псевдонімом християни опублікували цілу серію книг, нікому, в тому числі юдейським теологам невідомі.
Пошанованого як церквою так і синагогою, хроніста Йосипа відразу ж внесли в коло освіти.
Зазвичай час з енциклопедичного кола забирає імена, зрідка їх повертає і зовсім рідко створює. У 17-му столітті Йосип Флавій, що з'явився в історико-алхімічній реторті на світ 200 років тому в якості якогось гомункулуса, виявився повністю втіленим у людський образ. У його древньому існуванні, засвідченому церквою і синагогою, майже ніхто не сумнівався. Потрапивши на самому початку створення енциклопедій у нове коло освіти Йосип Флавій зберігся в ньому до наших днів, як перший історіограф юдейських старожитностей, які він звів у оригінальній частині до життєпису царя Ірода.
Докази того, що писав Йосип Флавій не в давнину, очевидні – в його творах занадто багато анахронізмів.
Навіть якщо показати, що Йосип Флавій – всього лише літературний псевдонім, придуманий християнськими історіографами, то й тоді безсмертя йому буде забезпечене. Правда не як особистості, а як символу великої містифікації в історичній науці.
Вже одне знайомство автора «Юдейських старожитностей» з рядом положень, що зустрічаються тільки в Талмуді, дає можливість стверджувати, писав він ніяк не раніше 13-го століття нашої ери. Тобто в часи, коли творився сам Талмуд. Як було створено цю книгу – розмова окрема.
У Йосипа Флавія зустрічаються анахронізми також і загального характеру, незалежно від хронології виникнення доктринальних книг.
«Римляни першого столітя,- як пише Флавій,- розраховувалися між собою грецькими драхмами, а не динаріями». Крім того «…вони не знали латини».
Явний прокол. «Веспасіан на юдеїв наклав данину звелівши щорічно вносити в Капітолій по дві драхми, тобто ту подать, що раніше вони вносили в храм Єрусалима».
Це не євангельський текст. Це написав Йосип Флавій. Але така ж сама подать є і в Євангеліях. І тільки в Євангеліях! Більше ніде і ні в кого. Не було тоді таких монет в обігу в Юдеї. Тетрадрахми та драхми були обіговими монетами в деяких містах Греції, але прирівнювалися до срібних денаріїв. Були сиклі, були аспри, маями, та будь-якими мідними монетами можна було розраховуватися. Але не драхмами. Це спільна помилка творців священних текстів, які нехлюйськи віднеслися і до створення Євангелія, і до «Старожитностей…» Йосипа Флавія.
Ні в 1-му, ні в інших століттях цей персонаж не був у Юдеї, позаяк розповідає про цей край середньовічні небилиці. Центральне місце в його оповіді займає опис Суботньої річки «…яка тече, подібно до інших річок, а через шість днів видно буває сухе місце…У сьомий день тече, як і раніше…Чому і назвали її Суботньою, від священного сьомого дня юдеїв».
В тексті, який отці християнських церков відносять до 1-го століття нашої ери, там і там трапляються замість слова юдей – єврей. Слово, яке з'явилося більше, ніж через тисячу років по тому. Ця группа авторів навіть закони Юдеї називає іноді «законами євреїв». Див. «Юдейські старожитності» (15.7.10.).
Отож усі ці «старожитності» написані тоді, коли й опубліковані - в 16-му столітті. Разом з тим, нехитро сплетені фальшивки майже відразу визнані всіма як справжні твори стародавнього юдейського автора.
Євангельська наука, освоєна юним Йосипом Флавієм в якійсь середньовічній теологічній школі, так для нього і лишилася непорушною істиною на все життя. Той же автоматизм виявився властивим і його редакторам, які пропустили «драхми» до друку.
А історія цього чорта з табакерки і справді захоплююча. Прочитайте уважно про нього у Вікіпедії. Кому не хочеться такого хвацького життя? Га?
Одна закавика: Йосипів аж три. Тому аби не переплутати їх між собою, жартома, цю псевдоумовну істоту у Ватикані назвали на честь імператора Веспасіана з роду Флавіїв. Найдавнішого з трійці так і залишимо Йосипом, а для візантійського хроніста виберемо ім'я Осип.
Отже, перший хронограф (історичний опис), починаючи від часів створення світу був створений Іваном Малалою в 4-му столітті н.е. Але він виявився неприйнятним з точки зору християнської ортодоксії. Хронограф Осипа теж не користувався популярністю. Хоча одне найвідоміше місце наводиться у візантійському лексиконі «Свида». Це місце стосується Ісуса Христа. Це місце є і в «Юдейських старожитностях», яке вважається інтерполяцією.
Римський історик Светоній (75-110 р.н.е.) описав єдиний епізод про Йосипа-провісника, який пророкував, що його незабаром звільнить той же чоловік, що й закував у кайдани. Але вже у ранзі імператора.
Усі римські історики про подальшу долю Йосипа-провісника мовчать. Ватиканські ж історики 16-го століття вирішили приписати йому давнюю бібліографію і помістили серед римських істориків першого століття. Безглуздості людський розум легко фільтрує, проте явні і нахабні абсурди часто сприймає як реальність.
І ще одне: вигадка з Йосипом Флавієм була невдалою ще й тому, що поява такого документу як хронограф, у Стародавньому Римі викликала б безперервний, що проходить через століття, неугавний насмішок світських істориків. Письменника старожитностей, безумовно, прославили б. І він не залишився б у нудній безвісті. І першим би це зробив великий римський енциклопедист Пліній Старший, найближчий радник Веспасіана, який, до речі, був і з Веспасіаном Флавієм, і з Титом Флавієм у Палестині під час Юдейської війни.
Треба думати, останнє розуміли у Ватикані, тому творці віртуального історика вирішили зміцнити авторитет «Йосипа Флавія» і слідом за вельми повчальними «старожитностями» сіли і настрочили ще не менш повчальну «Юдейську війну».
Зрозумілий матеріал для такого твору було нізвідки брати, а писати про що-небудь усе таки було потрібно. Тому «Йосип Флавій», спочатку присвятив значну частину «Юдейської війни» біографії…царя Ірода! – подіям, які якщо і мали місце, то за століття до того, про що потрібно було писати, і по’язувати які, хоча і не прямо, з Юдейською війною могла тільки розпалена фантазія.
Через рік після видання «Йосипа Флавія», в часи коли у Ватикані остаточно редагувався Талмуд, туди запросили рабинів головної синагоги Рима. І спитали:
- Чому синагога досі замовчує книги Йосипа Флавія?
І отримали відповідь: - У нас є свій історик, рабі Натане. Жоден юдейський історик не посмів би скласти книгу «Юдейські старожитності», оскільки вся наша старовина описана у святій Торі, книгах Ісуса Навіна, Суддів, Самуїла, Царів, Ездри та Несмії. Ніхто б юдеїв не наважився переписувати з книг Маккавеїв. Бо це святотацтво. Тому ми вважаємо, що їх написали греки».
Гаразд, вирішив Ватикан. І вніс Талмуд у список заборонених книжок (лат. Index Librorum Prohibitorum) . І видання Талмуду призупинили.
П’ять років тримали вони юдейську громаду в заручниках, допоки ті не згодилися видати як історичну книгу Йосипа Флавія. Їх просто грубо примусили це зробити. І заборону на видання Талмуду миттєво зняли.
А якщо ви, шановні читачі, хочете і справді дізнатися істинну історію юдеї тих буремних часів, які передували царю Іроду – читайте Страбона. Оце вже історик так історик! Професійно скрупульозний і аж занадто ґрунтовний як на античного науковця. Хоча мені подобається саме він.
А читання пригод Йосипа Флавія, яке виливається потоком ахінеї просто неможливе, якщо від початку ставитися до твору як до історичного джерела, а не як до літературного опусу, побудованого на кшталт «Пригод барона Мюнхгаузена».
Карочє, зранку обіцяв написати вам про альковного спокусника - Святого Миколая. Але здуру зазирнув у Вікіпедію і мало не зомлів. Ну, ніззя аж такого фактурного персонажа оминути увагою.
Напишу про нього завтра. А сьогодні піду читати історію Котигорошка. Найправдивішу серед усіх тих, що нині написані людством.
Лехайм.

За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту», «Дослідження історії» Арнольда Тойнбі, «Історія Європи» Нормана Дейвіса, «Юдейські старожитності»… ЙОСИПА ФЛАВІЯ.
І трохи від дяді Саші.