Чи задумувались ви над тим, чому не вимирають народні пісні? А безсмертні вони тому, що в них живе, не вмирає сам народ, його мудрість; віра і незгасаюче працелюбство, його джерельна совість. Бо вони упродовж віків були і залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя. Створювані за сивої давнини, пісні передавалися з уст в уста, передаючи аромат свого часу, змальовуючи фольклорний портрет тієї місцевості, де співалися.
Пісня! Вона – серце народу, його душа, його крила. Витворена народом, потрясає нашу пам’ять: будьмо сильні! А то черкне ластів’їним крильцем вечірній небокрай, торкнеться нашого серця і добуде чисту сльозинку з очей... Такої наземної сили наша народна Пісня!... Скільки людей, затамувавши подих, слухали її трепетне і лагідне тужіння...
Пісня... Без неї немисленне повнокровне життя справжнього українця. До пісні звертаються у хвилини радості і горя, в будень і в свято, старі й молоді, колективно й поодинці. В ній можна почути рідний голос Батьківщини, голос предків, уловити золотий промінь надії, слово мудрої поради й тихої ласки.
Народні пісні віддзеркалювали історію України, її трудові будні, традиції. В історичних піснях, думах оспівувалися доленосні події в житті народу, прославлялися герої, лицарі. Зароджувалася пісня у праці і веселощах, у календарних обрядах наших далеких предків. Була вона з козаками в далеких походах, в неволі турецькій, співали її біля вогнищ під високими зорями, вона тамувала біль розлуки, долинала зовом отчого дому до емігрантів, яких лиха доля закинула в заокеанську чужину.
Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджуєтьсь і народна пісня. З небуття виринули колядки і щедрівки. Як і багато століть тому, від села до села поспішає гурт колядників. Яка то радість вдихнути на повні груди морозяне повітря, відчути під ногами санної дороги, вслухатися у веселий передзвін вертепу і відчинити двері до світлиці.
Українська пісня! Хто не був зачарований нею?... Який митець не був натхненний її найбагатшими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною силою... Вона передається нам.
Великий Кобзар колись пророкував – “Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине...”. А наша пісня, наша дума справді невмирущі. З піснею і кобзарською думою пов’язується безсмертя народного генія і слава рідної землі.
Народна творчість, народне мистецтво – могутнє духовне дерево. Бурштиновими краплями виступає на ньому чарівна живиця поезії, мрій наших предтеч, збережена у прекрасних піснях. Із золотої цієї криниці ми черпаємо скарби народної мудрості. А скільки дотепних висловів у піснях, скільки влучних означень! Як милуємося красою живого народного слова.