Мотиви епосу


Лютувала громовиця і сміялась,
і ридала,
чи ридаючи сміялась, чи ридала
сміючись…

Дикі хмари чорно-сині,
фіолетові безумці,
в коловерті нескінченній
не хотіли знать жалю…

Діва Світла, Ночі Демон, і прекрасна
і жахлива,
шлях пропалювала в хмарах,
поринала в Чорний Вир...

Океани скаженіли
і Земля ридма ридала,
все молила і прохала
припинити
Смерті Бал…

Біль сердечний Діва грізна
не спроможна вгамувати,
і допомогти не може
Найсильніший Древній Бог...

Божеволіє богиня, поринає в пекло
шалу,
а поранене кохання розриває Всесвіт
вщент.

Горда Жінка силу знайде,
заспокоїть чорну бурю,
та коханого ніколи їй забути
не дано.

А коханий помирає,
він здолав Убивцю-Змія,
що поклявся Світ згубити, обернути на
Ніщо…

Гострі пазурі тварюки, та його отруйні
ікла
забирають невблаганно
богатирську добру силу,
і згасає жар життя.

- Любий, я тебе кохаю, як не здатна
жінка інша,
що мені світи безмежні, що саме життя
без тебе!

Ти скажи мені: «Кохаю і для тебе
все покину,
вічно буду із тобою, ти для мене
над усе!»

- Я люблю тебе, богиня, тільки Землю
не залишу
і мою Святу Країну захищатиму
завжди!

Діва Світла, Ночі Демон
нахилилась над Героєм,
у чоло поцілувала,
заридала страшно, гірко
і розтанула між хмар…

Богатир життя отримав,
на олтар поклав звитяги,
захищав народ стражденний
в нескінченному бою...

Знов ридають бурі-грози,
на двобій стають звитяжці,
хоч вони не забувають
про єдиних, про коханих,
тільки щастя не судилось,
поки є зміїний
рід.