ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
09:06
Розлітався білястий пух тополиний -
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
2024.05.29
07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
2024.05.29
07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
2024.05.29
04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про потурначку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про потурначку
Доріжка срібна морем пролягла
Якраз туди де рідна Україна
До рідного забутого села
До старого поламаного тину
Пройтись би нею до самих воріт
Зайти у хату хоч би на хвилину
В саду вдихнути яблуневий цвіт
А не оцю зоскомлену чужину
Там у садочку соловей співа
Виводить свою пісню про кохання
Але вже стерлись в пам’яті слова
І не поможуть ніякі старання
А що згадаєш? Скільки літ пройшло
Коли орда лиха селом промчала
А їй всього чотирнадцять було…
А нині в очі старість заглядала
Що пам’ятало залякане дівча?
Хіба оту виснажливу дорогу
Та як татарин щось лихе кричав
І спльовував презирливо під ноги?
Не вдарив, ні .Товар, усе-таки.
На їй малій і з крику страшно було.
Пройшли відтоді вже роки роки
А от якраз цього і не забула.
Вночі здригалась, чуючи його
Та і тепер здригається буває
І мріяла як берега того
Її спасення човен досягає
Роки пройшли. І звикла вже, зжилась,
Прийняла віру їхню бусурманську
Хоч у душі тому не піддалась
Та із Христом вела розмови часто
А з ким іще? Навколо чужина
Ну хто тебе почує й зрозуміє?
Чужий народ земля, немов стіна
І навіть вітер по чужому віє
Про вороття й не думала тепер
Куди вертатись ? Там вже теж чужина
Хто її знав, напевно, вже помер
А тут же в неї все-таки дитина.
Але коли вночі немає сну.
Вона на берег на оцей приходить
І дивиться на рідну сторону
І з морем мову рідною заводить.
І сльози виступають на очах .
Від чого, власне, і сама не знає.
Вона ж не теє злякане дівча
І не у нужді віку доживає?
Могла б вернутись , що її трима?
Страх, що ніхто вже їй там не зрадіє?
І тут чогось незнаного нема,
І там його вернуть нема надії.
Полишила далекі береги ,
До інших досі так і не пристала.
І щось пече від туги чи жаги,
Вогнем нерозуміння душу палить.
І наче тягне щось її туди,
А інше щось незриме не пускає.
Як, на воді лишаючи сліди,
Нещасне серце сумнівом стискає.
І дивиться заплакала вона
На тую срібну по воді дорогу.
Її біда , її вина – не зна,
Бо то усе відоме лише Богу.
Якраз туди де рідна Україна
До рідного забутого села
До старого поламаного тину
Пройтись би нею до самих воріт
Зайти у хату хоч би на хвилину
В саду вдихнути яблуневий цвіт
А не оцю зоскомлену чужину
Там у садочку соловей співа
Виводить свою пісню про кохання
Але вже стерлись в пам’яті слова
І не поможуть ніякі старання
А що згадаєш? Скільки літ пройшло
Коли орда лиха селом промчала
А їй всього чотирнадцять було…
А нині в очі старість заглядала
Що пам’ятало залякане дівча?
Хіба оту виснажливу дорогу
Та як татарин щось лихе кричав
І спльовував презирливо під ноги?
Не вдарив, ні .Товар, усе-таки.
На їй малій і з крику страшно було.
Пройшли відтоді вже роки роки
А от якраз цього і не забула.
Вночі здригалась, чуючи його
Та і тепер здригається буває
І мріяла як берега того
Її спасення човен досягає
Роки пройшли. І звикла вже, зжилась,
Прийняла віру їхню бусурманську
Хоч у душі тому не піддалась
Та із Христом вела розмови часто
А з ким іще? Навколо чужина
Ну хто тебе почує й зрозуміє?
Чужий народ земля, немов стіна
І навіть вітер по чужому віє
Про вороття й не думала тепер
Куди вертатись ? Там вже теж чужина
Хто її знав, напевно, вже помер
А тут же в неї все-таки дитина.
Але коли вночі немає сну.
Вона на берег на оцей приходить
І дивиться на рідну сторону
І з морем мову рідною заводить.
І сльози виступають на очах .
Від чого, власне, і сама не знає.
Вона ж не теє злякане дівча
І не у нужді віку доживає?
Могла б вернутись , що її трима?
Страх, що ніхто вже їй там не зрадіє?
І тут чогось незнаного нема,
І там його вернуть нема надії.
Полишила далекі береги ,
До інших досі так і не пристала.
І щось пече від туги чи жаги,
Вогнем нерозуміння душу палить.
І наче тягне щось її туди,
А інше щось незриме не пускає.
Як, на воді лишаючи сліди,
Нещасне серце сумнівом стискає.
І дивиться заплакала вона
На тую срібну по воді дорогу.
Її біда , її вина – не зна,
Бо то усе відоме лише Богу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію