ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
2024.05.27
14:40
Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського
«Бий москаля!»:
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш,
2024.05.27
12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про барвінок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про барвінок
На невольничім на ринку
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.
Йшов чужинець молоденький
По ринку по тому,
Обіцяв купити ненці
Прислугу для дому.
Ішов хлопець, придивлявся
До товару пильно,
Із купцями торгувався
По – турецькі вільно .
Аж побачив українку
Гарну, чорноброву .
Став, як пень, посеред ринку
І мовчить, ні слова.
Стоїть хлопець молоденький
Лиш очима лупа.
А серденько в грудях тенька,
А у скронях гупа.
А купці мерщій до нього:
- Купляй, видна дівка.
Глянь, які стрункії ноги,
Гарненька голівка.
- Скільки просите? - питає.
- Та п’ятсот курушів.
- В мене стільки і немає
Взяти вдома мушу.
Ви ж дивіться, не продайте.
Я ще повернуся.
Мене тутечки чекайте.
Та й їй посміхнувся.
Сам помчав мерщій додому
Аби гроші взяти
Поспішає,а самому
Хочеться співати.
Почуття аж розпирають
Молодії груди.
І на нього позирають
Перехожі люди.
Прибіг, матір не питає,
Узяв гроші з скрині
І скоріше поспішає
Назад до дівчини.
Прибігає. Купці склались,
Дівчини немає.
- Де дівчина подівалася? -
Знічено питає.-
- Продали,- купці говорять.
- Як? Ви ж обіцяли.
А в самого серце з горя
Аж тремтіти стало.
- Продали. Приїхав батько,
Викупив дівчину.
Мабуть, мав великі статки.
Не дививсь на ціну.
- А звідкіль же вона була.
Ця гарна дівчина?
- Ну, якщо ми вірно чули,
Десь із України.
Оббіг хлопець пів Стамбула,
Все шукав дівчину.
Чи не бачили, не чули,
Питав безупинно.
Повернувся, ледь не плаче
До своєї неньки.
- Що з тобою, хворий наче,
Сину мій миленький?!
- Ні, не хворий. Може й хворий.
Я і сам не знаю,
В мене, мамо, таке горе –
Дівчину кохаю.
- Це ж не горе, щастя, синку.
А хто ця дівчина?
- Бачив я її на ринку.
Кажуть – з України.
Ні ім’я її не знаю.
Ні ізвідки родом .
Що робити я не знаю.
Хоч із мосту в воду.
А без неї жить не хочу.
Й де вона – не знаю.
Як згадаю її очі.
Про все забуваю.
- Може, синку, ще забудеш!?
Утішає мати,-
Час таке, говорять люди
Вміє лікувати.
- Добре, мамо, почекаю…
Місяць, два проходить,
А юнак не забуває.
Місця не знаходить.
Каже:- Мамо, більш не можу,
Поїду шукати.
Треба, то об’їду кожну
В Україні хату.
- Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
Тримати не буду.
Питай людей навкруг себе,
Знайдуть добрі люди.
Кинув хлопець землю свою
І домівку рідну.
За дівчиною молодою
В Україну їде
Вже об’їздив Україну
Від села до міста
Все шукав свою дівчину,
Хоч про неї звістку.
Не жалів ні час, ні грошей,
Почорнів від смутку.
Та все звістки не хороші,
Та сумнівні чутки.
Уже хлопець сил не має
Вже надію втратив.
Навіть дива не чекає.
Що дарма чекати?
Бачить, що знайти не може.
Просить в Бога милість:
- Впусти,- каже,- мене, Боже,
Де вона лишилась.
Яким хочеш, аби поряд,
Аби її бачить.
Бо помру без неї з горя.
А сам ледь не плаче.
Пожалів Господь хлопчину
Впустив квітом синім
У село те в Україні,
Де жила дівчина.
І з тих пір барвінок синій
Квітне і не в’яне
Жива пам’ять про хлопчину
Та його кохану.
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.
Йшов чужинець молоденький
По ринку по тому,
Обіцяв купити ненці
Прислугу для дому.
Ішов хлопець, придивлявся
До товару пильно,
Із купцями торгувався
По – турецькі вільно .
Аж побачив українку
Гарну, чорноброву .
Став, як пень, посеред ринку
І мовчить, ні слова.
Стоїть хлопець молоденький
Лиш очима лупа.
А серденько в грудях тенька,
А у скронях гупа.
А купці мерщій до нього:
- Купляй, видна дівка.
Глянь, які стрункії ноги,
Гарненька голівка.
- Скільки просите? - питає.
- Та п’ятсот курушів.
- В мене стільки і немає
Взяти вдома мушу.
Ви ж дивіться, не продайте.
Я ще повернуся.
Мене тутечки чекайте.
Та й їй посміхнувся.
Сам помчав мерщій додому
Аби гроші взяти
Поспішає,а самому
Хочеться співати.
Почуття аж розпирають
Молодії груди.
І на нього позирають
Перехожі люди.
Прибіг, матір не питає,
Узяв гроші з скрині
І скоріше поспішає
Назад до дівчини.
Прибігає. Купці склались,
Дівчини немає.
- Де дівчина подівалася? -
Знічено питає.-
- Продали,- купці говорять.
- Як? Ви ж обіцяли.
А в самого серце з горя
Аж тремтіти стало.
- Продали. Приїхав батько,
Викупив дівчину.
Мабуть, мав великі статки.
Не дививсь на ціну.
- А звідкіль же вона була.
Ця гарна дівчина?
- Ну, якщо ми вірно чули,
Десь із України.
Оббіг хлопець пів Стамбула,
Все шукав дівчину.
Чи не бачили, не чули,
Питав безупинно.
Повернувся, ледь не плаче
До своєї неньки.
- Що з тобою, хворий наче,
Сину мій миленький?!
- Ні, не хворий. Може й хворий.
Я і сам не знаю,
В мене, мамо, таке горе –
Дівчину кохаю.
- Це ж не горе, щастя, синку.
А хто ця дівчина?
- Бачив я її на ринку.
Кажуть – з України.
Ні ім’я її не знаю.
Ні ізвідки родом .
Що робити я не знаю.
Хоч із мосту в воду.
А без неї жить не хочу.
Й де вона – не знаю.
Як згадаю її очі.
Про все забуваю.
- Може, синку, ще забудеш!?
Утішає мати,-
Час таке, говорять люди
Вміє лікувати.
- Добре, мамо, почекаю…
Місяць, два проходить,
А юнак не забуває.
Місця не знаходить.
Каже:- Мамо, більш не можу,
Поїду шукати.
Треба, то об’їду кожну
В Україні хату.
- Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
Тримати не буду.
Питай людей навкруг себе,
Знайдуть добрі люди.
Кинув хлопець землю свою
І домівку рідну.
За дівчиною молодою
В Україну їде
Вже об’їздив Україну
Від села до міста
Все шукав свою дівчину,
Хоч про неї звістку.
Не жалів ні час, ні грошей,
Почорнів від смутку.
Та все звістки не хороші,
Та сумнівні чутки.
Уже хлопець сил не має
Вже надію втратив.
Навіть дива не чекає.
Що дарма чекати?
Бачить, що знайти не може.
Просить в Бога милість:
- Впусти,- каже,- мене, Боже,
Де вона лишилась.
Яким хочеш, аби поряд,
Аби її бачить.
Бо помру без неї з горя.
А сам ледь не плаче.
Пожалів Господь хлопчину
Впустив квітом синім
У село те в Україні,
Де жила дівчина.
І з тих пір барвінок синій
Квітне і не в’яне
Жива пам’ять про хлопчину
Та його кохану.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію