Днями їхала у місто по пластикові відерця, щоб передати їх добродію, який нам дарує для передової мед - 40 літрів. Придбала ці відра на базі і їду у центр, щоб віддати члену нашої команди Богдану, а Він уже відвезе ці відра за адресою. Стою у центрі напроти супермаркету "Варус" на Європейській площі і шукаю очима місце, куди б я змогла прилаштувати пакет поки очікую зустрічі. І не знаходжу такого, бо кругом усе настільки забруднене, що гидко дивитися не те, що ще щось поставити. На кругах, які раніше були доволі охайними, раніше там можна було побачити багато городян, які просто відпочивали, спілкувалися, нині сидів такий контингент, що дивитися було вкрай неприємно - розбиті розпухлі обличчя, неохайно одягнені, п'яні. Всередині круга валялися декілька аптечних пляшечок з якоїсь спиртової настойки. Я з сумом розглядала усе це і в голові багато думок промайнуло, а тут і Богдан підійшов і якось само собою запитання до нього вискочило в мене:- І це ми рятуємо Україну от для таких? На що мені Він відповів і його відповідь відразу нейтралізувала увесь негатив, який почав у мені закипати: - Ні, пані Надіє, рятуємо для таких, як я, як наші друзі, для дітей Ваших, онуків. Передала передачу і пішла на тролейбус, щоб переїхати на Лівий берег.
І от те, що я там побачила і почула, то немов би побувала у палаті №6. Хто їде у обідній час у тролейбусі, це пояснень не потребує. В основному пенсіонери і поряд сиділи чоловіки віком 65 -75 років. Те що не було індексації пенсії, то винна "Небесна сотня". Що вони мололи, якби Ви тільки чули і при тому з виглядом великих політологів. Я спочатку намагалася хоч якусь фразу вставити, а потім махнула рукою, це безнадійно.Один з них наймолодший почав розповідати, що син його в Чехії, і як там йому добре і тут же проклинає Майдан, що в Євросоюз вони, мов, захотіли. Жили собі і далі жили б. Про нинішню владу ні слова, бо при чому ж влада, що пенсію не підвищили, коли "Небесну сотню" уже призначили за це винною.
Зійшла я на своїй зупинці, поглядом провела палату №6 і пожаліла усіх нормальних городян( а вони, без сумніву, є у нашому місті), яким доводиться користуватися цим видом транспорту. А ще я подумала, що я згодна, як пенсіонер, не брати участі у виборчому процесі, тільки щоб і такі "розумаки" не обирали майбутнє моєї країни, бо просвіту тоді не дочекаємося ніколи.
Приїхала додому, а тут мене мої улюблениці чекають, я лопату на плече і пішла курочкам і півнику черв'ячки копати.
Це сьогодні мій порятунок від усього цього негативу. Які ж вони розумні, тільки я лопату в руки беру, а вони уже всі за мною шеренгою на город. Як же раніше люди жили просто і надійно.

06.03.2020р. Надія Таршин