То хто ж таки: чи Бог, чи сатана
Насправді говорив тоді зі мною?
І хто сказав, що лише я одна
В країні ладна справитись з бідою?
А, може, то привиділось мені?
Чи зле хтось захотів пожартувати?
Ну хто ж то бачив: жінка на війні
Чоловіками буде керувати?
Але, якщо то все-таки Господь,
Чому тоді мене він не рятує?
Чому кати терзають мою плоть,
А він цього, неначебто, й не чує?
Чи, може, то диявол за гріхи
Схотів уполювати мою душу?
Тоді не марні всі мої страхи.
Бо я її оберігати мушу.
А судді хто? Диявол чи Господь
Послав їх, щоб зі мною воювати?
Мене вони не здатні побороть
І душу мою грішну відібрати.
Вони, напевно, як і я сама
Такі ж невинні і звичайні жертви.
І в мене через них страху нема –
Я не піддамся і готова вмерти
Не за ідею, ні, а за народ,
За короля, який мене відрікся.
Хай їх усіх оберіга Господь,
А я вже якось буду борониться.
Мабуть, такої жертви мій Господь
Від мене вимагає. Я скорюся.
І хай вони терзають мою плоть,
Душі своєї я не відречуся.