Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про лелеку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про лелеку
Що знаєм ми про давнії літа,
Про ті часи, як Бог свій труд заве́ршив?
Коли людина появилась перша?
Без відповіді стільки запитань.
І, навіть те, що, все ж, до нас дійшло,
Від правди, виявляється, далеке.
А, як же, то, насправді, все було?
Послухайте легенду про лелеку.
Не був Адам найпершим на Землі.
Ім’я того, на жаль, не збереглося.
Бо ж людство не від нього почалося…
Так от, одного разу Бог велів
З’явитись чоловікові до Нього
І наказав: «Ла́нтух візьми отой,
Його до краю віднеси земного
І викинь в прірву! Та дивись: ніхто
І ти зав’я́зки не чіпай, тим паче,
Не відкривай, бо буде всім біда!»
Той взяв ла́нтух на плечі і гайда.
Іде-іде, кінця шляху не бачить.
А в голові його думки снують,
Наслала їх, мабуть, нечиста сила:
А що у ла́нтуху такого може буть,
Аби біда для світу наступила?
Аж ось прийшов - нарешті світу край.
Та чи поїв він яблук забагато,
Така цікавість стала розбирати,
Що хоч і ла́нтух в прірву не кидай.
І він надумав Бога надурити:
«Відкрию ла́нтух, гляну і тоді
Уже і кину». Ще не поглядів,
Лишень устиг зав’язку розпустити,
Як з того ла́нтуха полізло різне гаддя
І жаби, й ящірки. І це усе за мить.
А чоловік застиг, уже й не радий,
Та потім кинувся усе ото ловить.
Куди там: все кругом порозповзалось
По болотах, баюрах і річках.
Заповз у душу чоловіку страх –
Боявся, щоб від Бога не дісталось.
І сам не свій той чоловік вертав.
Став перед Богом. Той його питає,
Вже знаючи (хоч виду не подав):
«Відніс ти лантух до земного краю?»
«Відніс», - говорить й очі опуска.
«А викинув?» - Тут чоловік зам’явся,
Але збрехати Господу злякався
Та й каже: «Тут оказія така…»
Коротше, Бог, послухавши його,
Сказав: «Ну, раз вчинив таку дурницю,
То наслідки і виправляй того,
Що учинив!» Й перетворив на птицю,
Яку ми звем, лелека, чорногуз,
Чи бусол – то вже як в якій місцині.
Хоч птаха цього добре знаєм нині,
Та той випа́док вже давно забувсь
І ми весь час дивуємось: чому
Лелеку на людські оселі тягне?
І гнізд ми не руйнуємо йому
Іноді, навіть, й приманити прагнем.
А все, напевно, то́му, що крізь час
Ми відчуваєм, що колись лелека
Був чоловіком – нам рідня далека.
І підсвідомо це єднає нас.
Лелеки ж з тої давньої пори
На жаб полюють, різних гадів ловлять.
Щоб Бог їх на людей перетворив,
Коли нарешті Божу волю сповнять,
Про ті часи, як Бог свій труд заве́ршив?
Коли людина появилась перша?
Без відповіді стільки запитань.
І, навіть те, що, все ж, до нас дійшло,
Від правди, виявляється, далеке.
А, як же, то, насправді, все було?
Послухайте легенду про лелеку.
Не був Адам найпершим на Землі.
Ім’я того, на жаль, не збереглося.
Бо ж людство не від нього почалося…
Так от, одного разу Бог велів
З’явитись чоловікові до Нього
І наказав: «Ла́нтух візьми отой,
Його до краю віднеси земного
І викинь в прірву! Та дивись: ніхто
І ти зав’я́зки не чіпай, тим паче,
Не відкривай, бо буде всім біда!»
Той взяв ла́нтух на плечі і гайда.
Іде-іде, кінця шляху не бачить.
А в голові його думки снують,
Наслала їх, мабуть, нечиста сила:
А що у ла́нтуху такого може буть,
Аби біда для світу наступила?
Аж ось прийшов - нарешті світу край.
Та чи поїв він яблук забагато,
Така цікавість стала розбирати,
Що хоч і ла́нтух в прірву не кидай.
І він надумав Бога надурити:
«Відкрию ла́нтух, гляну і тоді
Уже і кину». Ще не поглядів,
Лишень устиг зав’язку розпустити,
Як з того ла́нтуха полізло різне гаддя
І жаби, й ящірки. І це усе за мить.
А чоловік застиг, уже й не радий,
Та потім кинувся усе ото ловить.
Куди там: все кругом порозповзалось
По болотах, баюрах і річках.
Заповз у душу чоловіку страх –
Боявся, щоб від Бога не дісталось.
І сам не свій той чоловік вертав.
Став перед Богом. Той його питає,
Вже знаючи (хоч виду не подав):
«Відніс ти лантух до земного краю?»
«Відніс», - говорить й очі опуска.
«А викинув?» - Тут чоловік зам’явся,
Але збрехати Господу злякався
Та й каже: «Тут оказія така…»
Коротше, Бог, послухавши його,
Сказав: «Ну, раз вчинив таку дурницю,
То наслідки і виправляй того,
Що учинив!» Й перетворив на птицю,
Яку ми звем, лелека, чорногуз,
Чи бусол – то вже як в якій місцині.
Хоч птаха цього добре знаєм нині,
Та той випа́док вже давно забувсь
І ми весь час дивуємось: чому
Лелеку на людські оселі тягне?
І гнізд ми не руйнуємо йому
Іноді, навіть, й приманити прагнем.
А все, напевно, то́му, що крізь час
Ми відчуваєм, що колись лелека
Був чоловіком – нам рідня далека.
І підсвідомо це єднає нас.
Лелеки ж з тої давньої пори
На жаб полюють, різних гадів ловлять.
Щоб Бог їх на людей перетворив,
Коли нарешті Божу волю сповнять,
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
