Що знаєм ми про давнії літа,
Про ті часи, як Бог свій труд заве́ршив?
Коли людина появилась перша?
Без відповіді стільки запитань.
І, навіть те, що, все ж, до нас дійшло,
Від правди, виявляється, далеке.
А, як же, то, насправді, все було?
Послухайте легенду про лелеку.
Не був Адам найпершим на Землі.
Ім’я того, на жаль, не збереглося.
Бо ж людство не від нього почалося…
Так от, одного разу Бог велів
З’явитись чоловікові до Нього
І наказав: «Ла́нтух візьми отой,
Його до краю віднеси земного
І викинь в прірву! Та дивись: ніхто
І ти зав’я́зки не чіпай, тим паче,
Не відкривай, бо буде всім біда!»
Той взяв ла́нтух на плечі і гайда.
Іде-іде, кінця шляху не бачить.
А в голові його думки снують,
Наслала їх, мабуть, нечиста сила:
А що у ла́нтуху такого може буть,
Аби біда для світу наступила?
Аж ось прийшов - нарешті світу край.
Та чи поїв він яблук забагато,
Така цікавість стала розбирати,
Що хоч і ла́нтух в прірву не кидай.
І він надумав Бога надурити:
«Відкрию ла́нтух, гляну і тоді
Уже і кину». Ще не поглядів,
Лишень устиг зав’язку розпустити,
Як з того ла́нтуха полізло різне гаддя
І жаби, й ящірки. І це усе за мить.
А чоловік застиг, уже й не радий,
Та потім кинувся усе ото ловить.
Куди там: все кругом порозповзалось
По болотах, баюрах і річках.
Заповз у душу чоловіку страх –
Боявся, щоб від Бога не дісталось.
І сам не свій той чоловік вертав.
Став перед Богом. Той його питає,
Вже знаючи (хоч виду не подав):
«Відніс ти лантух до земного краю?»
«Відніс», - говорить й очі опуска.
«А викинув?» - Тут чоловік зам’явся,
Але збрехати Господу злякався
Та й каже: «Тут оказія така…»
Коротше, Бог, послухавши його,
Сказав: «Ну, раз вчинив таку дурницю,
То наслідки і виправляй того,
Що учинив!» Й перетворив на птицю,
Яку ми звем, лелека, чорногуз,
Чи бусол – то вже як в якій місцині.
Хоч птаха цього добре знаєм нині,
Та той випа́док вже давно забувсь
І ми весь час дивуємось: чому
Лелеку на людські оселі тягне?
І гнізд ми не руйнуємо йому
Іноді, навіть, й приманити прагнем.
А все, напевно, то́му, що крізь час
Ми відчуваєм, що колись лелека
Був чоловіком – нам рідня далека.
І підсвідомо це єднає нас.
Лелеки ж з тої давньої пори
На жаб полюють, різних гадів ловлять.
Щоб Бог їх на людей перетворив,
Коли нарешті Божу волю сповнять,