ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув

Артур Курдіновський
2025.09.12 05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.

І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,

Віктор Кучерук
2025.09.12 05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.

Володимир Бойко
2025.09.11 22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя

Пиріжкарня Асорті
2025.09.11 22:15
дива з вівса суха солома різка токсин в гаю гриби плуги чужі що страх узяти якщо з воріт а вже заслаб стіна товста панель основа своя зігрій і на верстак і квітку щоб на скотч узяти one day однак осот не квітка рак не риба вона це фіш носій ік

Борис Костиря
2025.09.11 22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.

Євген Федчук
2025.09.11 18:08
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп

Сергій Губерначук
2025.09.11 17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!

Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,

Артур Курдіновський
2025.09.11 17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.

До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,

С М
2025.09.11 12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам

друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“

Віктор Кучерук
2025.09.11 07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?

Борис Костиря
2025.09.10 21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,

Іван Потьомкін
2025.09.10 21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова

"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тарас Ніхто (2019) / Проза

 Грак (Оповідання)
Жовква. Осінь. Розквіт пори. Замок опадає цеглинами, однотонними з листям. За мурами, у парку, крутяться мініатюрні смерчі. Теж листяні. Пам'ятаєш? Точно такі, які дивували в дитинстві, коли малим хлопчиком, літом, бігав по сільських дорогах і вбирав цікавістю кожну нишпорку.

У Жовкві задзвеніла ратуша. Погода:: бабине літо. Усміхнені, по-осінньому самовдоволено і привітливо, городяни та прибульці човгали на площі містечка. Недавно закінчилася літургія в костьолі, і дітки пустотливо переганяли одне одного в намаганні піймати летюче плетиво павутини.

Монастирський храм теж опустів. Через пів години, може й більше, тут будуть вінчатися. Місцеві, прості та щирі люди. Може їх шлюб і породить монстра, але простим і щирим хіба треба серйозно думати про виховання, його наслідки?

У храм заледве проникало сонце-дитина, і проміжок часу тиші церква віддала одному хлопцеві. Матвій поміг священнику з попередньою Службою Божою, приклякнув для особистої молитви, і мусив ще віднести нагору, у потаємний холодильник, проскуру та вино до Причастя.

Настоятель монастиря, який провадив Словом Божим щонеділі, зі свого кутка спостерігав за хлопцем. Берегиню храму звали Петром. Вони вже попрощалися з юнаком. Матвій вислухав дані йому доручення, а Петро просто любив через вічко у дверях священицької кімнатки дивитися, як хлопець їх виконує. Сьогоднішнє сексуалізоване міркування наштовхнуло б читача до термінової постановки діагнозу настоятелю: вуаєрист. Але ні, він лише любив свою місію та любив спостерігати, коли одиниці з оточення працюють віддано, самотньо та без манірного зухвальства.

Матвій одягався доволі незвично. Мешти підготовлені, натерті старою іноземною пастою до лискучого вигляду, точно в галицького кавалєра. Штани, як правило, одягалися класичні, одначе вільніші, не облиплі, але й не такі, як у бітників Колумбійського університету, коли ті буянили в США 1940-х років.

Тіло ховав у сорочки. Дійсно ховав, і близьким друзям довіряв свою маленьку дивакуватість. Надавав перевагу білим сорочкам, які носив бездоганно, і володів талантом обіду в їдальні чи походу в кав'ярню без жодної плямки та краплинки кави на комірі. Матвій носив піджаки. Менш строгі, сірі або в палітру перемішкуватого фаршу, і вмів прибратися так, ніби кожен день ходив на побачення. Він ходив, але на побачення з Богом. До жінок був фіолєтовим, до питань статі ставився прохолодно.

Щоправда, Матвій мав злегка нездоровий вид. Блідуватий, мучився акне, і достоту худорлявий на свій непоганий зріст. Це впадало в око тільки обсесивному письменнику, чи приватному детективу, який щодо Матвія точно б не знадобився.

Двадцяти одного року хлопчина напрочуд спокійно піднявся дерев'яними сходами, до засекреченої холодильної камери, й облишив там залишки церковного начиння. Отець Петро попросив його віднести й кадило, що трохи здивувало хлопця. Священник же лишень хотів потай зиркати, як той зосереджено нестиме його річ після священних ритуалів, бо се нагадувало настоятелю молодечі роки прислуговування в церкві. Розбещений.. сентиментальністю.

Коли ставив речі на законне місце, у скронях Матвія запульсувала думка:: "Добре було б вихилити чарку витриманого вина". Думка пролетіла так скоро, що юнак спершу затримався на ідеї, а потім з надзвичайною легкістю викинув її у смітник, по-буддійському усміхаючись у простір і далечінь.

"Стомився", — зрозумів Матвій.

Він зачинив двері до кімнатки зберігання, і спустився, щоби ще раз обійти всю залу. Просто так, розвіятися та набратися духовної сили. Хоча він не розглядав ні перший, ні другий мотив. Це вкотре обсесивний письменник щось собі замислив та наділив героя корисливістю помислів. А герой чистий, мов перина принцеси на горошині.

Вдихнув на повні груди, окинув поглядом внутрішні органи храму, зробив знак Хреста рукою та вийшов назовні. Біля церкви, по асфальтованій дорозі, проходила жінка середнього віку, непевної долі, незрозумілого імені та щирої віри. Власне, інакшої аніж простакувата щирість, яка межує з безвідповідальністю, а такої, що бачить світ простим, мов на долоні, пояснює собі причини нещастя людей та закрито ступає до добра, кожного дня борючись зі своїми звичками та хотіннями, борючись по свобідній волі. Жіночка радісно вигукнула "Слава Ісусу Христу!", і Матвій чемно відповів, як заведено. Зупинився, бо жінка так світилася, явно хотіла щось сказати! Було неважливо, що саме, її настрій очищав, і приємно знаходитися поруч таких людей. Мед на душу, молоко на нерви.

— Як поживаєте, цьоцю?

— Та нормально. На службу ходила, вас бачила. Як завжди, усе робили так файно! Сама пораніш встала, хотіла подружці в Америку подзвонити. Ну ви знаєте, ця різниця в часових поясах! А вона там гарує зранку до вечора, сидить біля старих людей. Зара забігла до хати, склала собі список покупок, щоб сину в торбу покласти, а то завтра понеділок, уже на навчання раненько їхатиме! Ой, лишенько, стілько роботи! Але нічо, живемо, якось буде! Син малює, та дай Боже йому чуда, коби з того шось було!

— Глядіть за собою, не забувайте відпочивати та.. моліться, коли душа того забажає. Ви самі все знаєте, не мені вам щось радити. Мар'яну передавайте привіт, кажіть, що може завітаю до нього на тій неділі, на наступній..

— Добре, синочку! Усе, бігтиму, бережи себе!

— Дай вам Боже здоров'я!

Молодий пішов далі. На такому сонячному фоні він виглядав для когось комедіянтом, але хлопець тримався своєї натури, давно вже не переймався підлітковими комплексами поетів, і просто стримано радів та променився.. Не стає слів описати його відчуття, не стає відчуттів пережити зайві слова..

Матвій пройшов повз синагогу. Пройшов повз супермаркет та кав'ярні, які наївно тягнулися до львівських. Пройшов повз мертвий фонтан на головній площі міста. Настрій Матвія чудував, і він гуляв без мети, аби подихати свіжим повітрям та перепочити перед готуванням завдань на факультеті. Хлопець навчався в університеті, хоча змалку отримував багатий досвід при монастирі, і його розум виділявся своєрідністю. На третьому курсі навчання вона переросла в дисципліну, творчість мислення та повагу зі сторони молодших і викладацького складу. Матвій навіть набрався маленької пихи розумника, ледь помітної, яку можна зняти з нього кількома прицільними жартами. З помірним і цокітливим язичком цинізму. Мені колись вдавалося.

Хлопець поборов легеньку спокусу сісти на лавочку, поруч зграї ворон, і попрямував до стін замку, щоби зробити біля них великий гак та помилуватися містечком у його масному кусочку. Він, як буває в слабких хлопчиків, прив'язався до Жовкви, буцімто до матері. Знав своє місто як не п'ять, а шість пальців! Не на руці, а на нозі! Нав'язливий автор згадає вам тут Іммануїла Канта. Фільософ мало того, що ще у XVIII столітті став майстром продуктивності та тайм-менеджменту, так і завсігди лишався в Кенігсберзі, нібито це була його велика домівка, яка розтягнулася на ціле місто. Диваки ці філософи, дива світу та подорожей бувають для них далекими.. Даймо їм волю, не кожному судилося бути перелітною лелекою, і хтось хай лишається вдома. Лишається, щоб просто бути там і творити прекрасне. Складати ноти до.. Мовчу, мовчу!

Матвій зупинився навпроти ратуші. Погляд його карих очей завмер на стрілках циферблату. Скоро мало вибити першу годину дня, і він заворожено чекав.

***

Парк за ратушею та замком чекав на іншу людину. А та людина не чекала ні на кого. Вона просто брала і приходила, коли хотіла. Правила її обтяжували, вона творила власні. Ця людина була.. художником.

Мар'ян, пробачте за порівняння, зовні походив на Ісуса Христа. Довгий в'юнкий волос, середньої довжини борідка, правда, трішки гіпстерські окуляри. Але що поробиш, для малювання треба ясно бачити!

Одіж художника нічим не виділявся, і цього разу він вибрав буденні тони. Сірі конверси "All Stars", літні темно-сині джинси, голубий розтягнутий светр, із написом "I Wanna Be Free":: два слова спереду світшота, два слова ззаду. За вухом він устромив манюнький, списаний майже до прикріпленої стиральної гумки, олівчик. Простий.

Перед Мар'яном стояв мольберт, на землі. Поруч листя, гусениць і моху, лежала дерев'яна палітра. Велася кропітка, феєрична робота.

Молодець малював жінку. Портрет зі світлини голої натурниці, яка позувала йому в цю ж п'ятницю, і яку він не спізнав. Старша дамочка, з пишними формами та запущеним, по стандартах красоти й здоров'я, тілом. На фотографії вона, зненацька, спала, чи хитрувато закривала очі від утоми, а частину своїх принагідностей ховала в білу аболлу, що перейшла у спадок від грецьких та римських філософів до студії натурниць.

Мар'ян рвав тестовий рисунок. Він повністю відпустив себе. Сонце додавало жару в очі та мазки, пташки цвірінькали, а Мар'ян чув із їх дзьобиків тяжкий рок та заклик поламати гітару на сцені, триногу на природі! Пензлик шваркотів туди й сюди, краплини фарб розліталися довкола, зелень бруднилася й бджілки намагалися вкусити за руку. Пікассо б у такому джазі ще й курив, та Мар'ян був звільнений від оральної звички. І від фройдівських насмішок.

Як тільки-но виходило прикинути на полотні елемент картини й надати йому першого вигляду, Мар'ян аж пританцьовував, міг голосно крикнути від задоволення. Він сховався в глибині парку, віддаль стежок та занудних зівак. Мар'ян творив. Модільяні крутився в могилі.

***

Матвій теж рушив углиб парку, але йшов дорогою, і відволікся на баскетбол слівцями з однокласницею. Він подарував їй частинку своєї святобливості, але почув по розлуці зі знайомою слабість, і захотів усамітнитися, заблукати якомога далі від буденних розмов. Матвій позбувся керунку стежки й побрів просто в хащу, забувши про лаковане взуття та скинувши на праве плече обважнілий костюм. На середині путі в його вуха увірвався крик, і з несподіванки юнак захихотів. Потім швидко пробігся по палацу пам'яті. Кого в місті знаменували божевільним, а більш лагідно, вголос, називали дивним? І згадав талановитого художника М. Далі першої літери він не міг піти, бо частіше думав про імена теологів та святих, аніж простих смертних. Інколи йому вартувало би більше кумекати про мирське..

***

Мар'ян працював у дикому темпі. За пів години польоту рук він зібрав докупи чорновий варіант витвору воєдино, для розігрівання почуттів та нагнітання пориву. І раптом виявилося, що в поважної донни немає голови. Художник був задавакою до всього, і не дався диву, що з його несвідомості жінка лишилася вершником на кріслі без.. маківки.

Він вдихнув осінній холодкуватий вітер, потер кольорі від мальовидла руки й оглянувся довкруги. Це часто допомагало. На кордоні імпульсу, тваринного поруху єства в пошуку наснаги, довершення картини.

На дубовій гілці, навпроти малярської дошки Мар'яна, сидів грак. Чорний, мудрий, із пронизливою настирливістю птаха палючий здерти з художника і його окуляри, і його шевелюру. Так здалося, а потім сонечко присвітило чимдужче, і грак.. перемістився гілочкою вище, у безпечніший притулок. Мар'ян просто свердлив його та з'їдав цікавістю, щоб пририсувати жінці голову птаха. І не він один.. на когось глядів..

Матвій стояв неподалеку та сховався за великий березовий стовбур. Навіть присів. Стовбур огрубів на корінні, але на довжині метру вже розходився по всі боки, ніби маленька копія Дерева Життя. Матвій захистив очі від сонця долонею, і зі смаком туриста-мисливця дивився на Мар'яна. Згадавши його ім'я одразу, як тільки побачив творення. Творення малюнку.

Матвій мало-мало не впав зі сховку на видноту, коли не зміг достоту розрізнити, а що ж таке угледів Мар'ян на далекому дубі. А коли прочитав його вираз обличчя та власним зором упіймав грака, усередині щось йокнуло. Те саме сталося і з Мар'яном, який після споглядання пташини чомусь різко повернувся всім тілом до берези. Матвій вчасно.. приліг ниць.

Голова грака почала покривати проміжок між товстою шиєю донни та кремовим фоном малюнка. Штрих-штрих, штрих-штрих, штрих-штрих.. У хід пішов олівчик, закладений у позі цигарки за вухо. Зірковий час простого олівця настав.

Чим більше Мар'ян допрацьовував голову грака, тим химерніше ставало Матвію. Йокало, тиснуло в грудях, ламало в ліктях.. На мить молодому здалося, що його нігті точно пазурі птаха, і він може шкребти ними березову кору та пробивати струмок соку. У голові закрутилося, але хлопака був при свідомості. Тільки тіло чомусь робилося ватним і тяжким на рух. Матвій так і лежав на траві, у знемозі.

***

Художник наніс останній штришок, і щось гучно гепнулося й загарчало. Почувся змах крил, але надто різкий до вітру. З-під берези підлетів доверху здоровенний грак, завбільшки з людину й липкий, мов щойно народився, хоча виглядав старим. Той грак так налякав Мар'яна, що він аж остовпів. Грак налякався і сам себе, поки промацував нове тіло та нові можливості. Він ледве не похитнувся додолу, але владнав із незручними крилами та вилетів поверх найвищої сосни в парку.

"Може, помститися йому?" — промайнуло різко й гидливо в думках грака, душа якого лишилася людською.

"Та ні, ти ж той самий Матвій, і гра продовжується", — хтось підказав правильну відповідь. Хтось.

Грак вилетів ще вище понад дерева і звільнився. Переляканий до скону, знову хитнувся вниз, але хтось підказав йому, як правильно літати й махати крилами. Якесь знання з Гіперуранії, світу ідей Платона. Чи..

Мар'ян, оторопілий від видовища, укляклий на місці й приголомшений фактом, що секунду тому йому ще й підморгнула грачина голова з полотна, ледь не кинувся навтьоки. Він винив у всьому себе. Смішно настільки переоцінювати власний талант та вірити, що ти створив із людини інакшу живу істоту. Людська самовпевненість із нього кепкувала, а тривога била в груди.

Мар'ян сів на землю, ляснув себе по щоках та весь час тупо дивився вверх. Дивився, допоки з неба не впав на землю олівчик, точно такий, яким він користувався ось уже кілька років. Яким малював грака. Тільки замість дерева покритий ще й.. чорним густим пір'ям.

Мар'ян знепритомнів, а грак полетів прямо на ратушу, бо давно мріяв зачепитися за її найгостріший вершечок, і просидіти там наодинці з Жовквою та небом над дзьобом...

Циферблат вибивав другу годину. Місто готувалося до обіду. Мати Мар'яна щойно закінчила молитися, і зв'язала сину в дорогу на понеділок останній клуночок харчів.

Скоро й він прокинеться та продовжить малювати.

2020




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-23 00:51:03
Переглядів сторінки твору 768
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФАНТАСТИКА
ФЕНТЕЗІ
ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
КАЗКИ
Еротична проза
Автор востаннє на сайті 2021.12.15 02:55
Автор у цю хвилину відсутній