
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Грак (Оповідання)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грак (Оповідання)
Жовква. Осінь. Розквіт пори. Замок опадає цеглинами, однотонними з листям. За мурами, у парку, крутяться мініатюрні смерчі. Теж листяні. Пам'ятаєш? Точно такі, які дивували в дитинстві, коли малим хлопчиком, літом, бігав по сільських дорогах і вбирав цікавістю кожну нишпорку.
У Жовкві задзвеніла ратуша. Погода:: бабине літо. Усміхнені, по-осінньому самовдоволено і привітливо, городяни та прибульці човгали на площі містечка. Недавно закінчилася літургія в костьолі, і дітки пустотливо переганяли одне одного в намаганні піймати летюче плетиво павутини.
Монастирський храм теж опустів. Через пів години, може й більше, тут будуть вінчатися. Місцеві, прості та щирі люди. Може їх шлюб і породить монстра, але простим і щирим хіба треба серйозно думати про виховання, його наслідки?
У храм заледве проникало сонце-дитина, і проміжок часу тиші церква віддала одному хлопцеві. Матвій поміг священнику з попередньою Службою Божою, приклякнув для особистої молитви, і мусив ще віднести нагору, у потаємний холодильник, проскуру та вино до Причастя.
Настоятель монастиря, який провадив Словом Божим щонеділі, зі свого кутка спостерігав за хлопцем. Берегиню храму звали Петром. Вони вже попрощалися з юнаком. Матвій вислухав дані йому доручення, а Петро просто любив через вічко у дверях священицької кімнатки дивитися, як хлопець їх виконує. Сьогоднішнє сексуалізоване міркування наштовхнуло б читача до термінової постановки діагнозу настоятелю: вуаєрист. Але ні, він лише любив свою місію та любив спостерігати, коли одиниці з оточення працюють віддано, самотньо та без манірного зухвальства.
Матвій одягався доволі незвично. Мешти підготовлені, натерті старою іноземною пастою до лискучого вигляду, точно в галицького кавалєра. Штани, як правило, одягалися класичні, одначе вільніші, не облиплі, але й не такі, як у бітників Колумбійського університету, коли ті буянили в США 1940-х років.
Тіло ховав у сорочки. Дійсно ховав, і близьким друзям довіряв свою маленьку дивакуватість. Надавав перевагу білим сорочкам, які носив бездоганно, і володів талантом обіду в їдальні чи походу в кав'ярню без жодної плямки та краплинки кави на комірі. Матвій носив піджаки. Менш строгі, сірі або в палітру перемішкуватого фаршу, і вмів прибратися так, ніби кожен день ходив на побачення. Він ходив, але на побачення з Богом. До жінок був фіолєтовим, до питань статі ставився прохолодно.
Щоправда, Матвій мав злегка нездоровий вид. Блідуватий, мучився акне, і достоту худорлявий на свій непоганий зріст. Це впадало в око тільки обсесивному письменнику, чи приватному детективу, який щодо Матвія точно б не знадобився.
Двадцяти одного року хлопчина напрочуд спокійно піднявся дерев'яними сходами, до засекреченої холодильної камери, й облишив там залишки церковного начиння. Отець Петро попросив його віднести й кадило, що трохи здивувало хлопця. Священник же лишень хотів потай зиркати, як той зосереджено нестиме його річ після священних ритуалів, бо се нагадувало настоятелю молодечі роки прислуговування в церкві. Розбещений.. сентиментальністю.
Коли ставив речі на законне місце, у скронях Матвія запульсувала думка:: "Добре було б вихилити чарку витриманого вина". Думка пролетіла так скоро, що юнак спершу затримався на ідеї, а потім з надзвичайною легкістю викинув її у смітник, по-буддійському усміхаючись у простір і далечінь.
"Стомився", — зрозумів Матвій.
Він зачинив двері до кімнатки зберігання, і спустився, щоби ще раз обійти всю залу. Просто так, розвіятися та набратися духовної сили. Хоча він не розглядав ні перший, ні другий мотив. Це вкотре обсесивний письменник щось собі замислив та наділив героя корисливістю помислів. А герой чистий, мов перина принцеси на горошині.
Вдихнув на повні груди, окинув поглядом внутрішні органи храму, зробив знак Хреста рукою та вийшов назовні. Біля церкви, по асфальтованій дорозі, проходила жінка середнього віку, непевної долі, незрозумілого імені та щирої віри. Власне, інакшої аніж простакувата щирість, яка межує з безвідповідальністю, а такої, що бачить світ простим, мов на долоні, пояснює собі причини нещастя людей та закрито ступає до добра, кожного дня борючись зі своїми звичками та хотіннями, борючись по свобідній волі. Жіночка радісно вигукнула "Слава Ісусу Христу!", і Матвій чемно відповів, як заведено. Зупинився, бо жінка так світилася, явно хотіла щось сказати! Було неважливо, що саме, її настрій очищав, і приємно знаходитися поруч таких людей. Мед на душу, молоко на нерви.
— Як поживаєте, цьоцю?
— Та нормально. На службу ходила, вас бачила. Як завжди, усе робили так файно! Сама пораніш встала, хотіла подружці в Америку подзвонити. Ну ви знаєте, ця різниця в часових поясах! А вона там гарує зранку до вечора, сидить біля старих людей. Зара забігла до хати, склала собі список покупок, щоб сину в торбу покласти, а то завтра понеділок, уже на навчання раненько їхатиме! Ой, лишенько, стілько роботи! Але нічо, живемо, якось буде! Син малює, та дай Боже йому чуда, коби з того шось було!
— Глядіть за собою, не забувайте відпочивати та.. моліться, коли душа того забажає. Ви самі все знаєте, не мені вам щось радити. Мар'яну передавайте привіт, кажіть, що може завітаю до нього на тій неділі, на наступній..
— Добре, синочку! Усе, бігтиму, бережи себе!
— Дай вам Боже здоров'я!
Молодий пішов далі. На такому сонячному фоні він виглядав для когось комедіянтом, але хлопець тримався своєї натури, давно вже не переймався підлітковими комплексами поетів, і просто стримано радів та променився.. Не стає слів описати його відчуття, не стає відчуттів пережити зайві слова..
Матвій пройшов повз синагогу. Пройшов повз супермаркет та кав'ярні, які наївно тягнулися до львівських. Пройшов повз мертвий фонтан на головній площі міста. Настрій Матвія чудував, і він гуляв без мети, аби подихати свіжим повітрям та перепочити перед готуванням завдань на факультеті. Хлопець навчався в університеті, хоча змалку отримував багатий досвід при монастирі, і його розум виділявся своєрідністю. На третьому курсі навчання вона переросла в дисципліну, творчість мислення та повагу зі сторони молодших і викладацького складу. Матвій навіть набрався маленької пихи розумника, ледь помітної, яку можна зняти з нього кількома прицільними жартами. З помірним і цокітливим язичком цинізму. Мені колись вдавалося.
Хлопець поборов легеньку спокусу сісти на лавочку, поруч зграї ворон, і попрямував до стін замку, щоби зробити біля них великий гак та помилуватися містечком у його масному кусочку. Він, як буває в слабких хлопчиків, прив'язався до Жовкви, буцімто до матері. Знав своє місто як не п'ять, а шість пальців! Не на руці, а на нозі! Нав'язливий автор згадає вам тут Іммануїла Канта. Фільософ мало того, що ще у XVIII столітті став майстром продуктивності та тайм-менеджменту, так і завсігди лишався в Кенігсберзі, нібито це була його велика домівка, яка розтягнулася на ціле місто. Диваки ці філософи, дива світу та подорожей бувають для них далекими.. Даймо їм волю, не кожному судилося бути перелітною лелекою, і хтось хай лишається вдома. Лишається, щоб просто бути там і творити прекрасне. Складати ноти до.. Мовчу, мовчу!
Матвій зупинився навпроти ратуші. Погляд його карих очей завмер на стрілках циферблату. Скоро мало вибити першу годину дня, і він заворожено чекав.
***
Парк за ратушею та замком чекав на іншу людину. А та людина не чекала ні на кого. Вона просто брала і приходила, коли хотіла. Правила її обтяжували, вона творила власні. Ця людина була.. художником.
Мар'ян, пробачте за порівняння, зовні походив на Ісуса Христа. Довгий в'юнкий волос, середньої довжини борідка, правда, трішки гіпстерські окуляри. Але що поробиш, для малювання треба ясно бачити!
Одіж художника нічим не виділявся, і цього разу він вибрав буденні тони. Сірі конверси "All Stars", літні темно-сині джинси, голубий розтягнутий светр, із написом "I Wanna Be Free":: два слова спереду світшота, два слова ззаду. За вухом він устромив манюнький, списаний майже до прикріпленої стиральної гумки, олівчик. Простий.
Перед Мар'яном стояв мольберт, на землі. Поруч листя, гусениць і моху, лежала дерев'яна палітра. Велася кропітка, феєрична робота.
Молодець малював жінку. Портрет зі світлини голої натурниці, яка позувала йому в цю ж п'ятницю, і яку він не спізнав. Старша дамочка, з пишними формами та запущеним, по стандартах красоти й здоров'я, тілом. На фотографії вона, зненацька, спала, чи хитрувато закривала очі від утоми, а частину своїх принагідностей ховала в білу аболлу, що перейшла у спадок від грецьких та римських філософів до студії натурниць.
Мар'ян рвав тестовий рисунок. Він повністю відпустив себе. Сонце додавало жару в очі та мазки, пташки цвірінькали, а Мар'ян чув із їх дзьобиків тяжкий рок та заклик поламати гітару на сцені, триногу на природі! Пензлик шваркотів туди й сюди, краплини фарб розліталися довкола, зелень бруднилася й бджілки намагалися вкусити за руку. Пікассо б у такому джазі ще й курив, та Мар'ян був звільнений від оральної звички. І від фройдівських насмішок.
Як тільки-но виходило прикинути на полотні елемент картини й надати йому першого вигляду, Мар'ян аж пританцьовував, міг голосно крикнути від задоволення. Він сховався в глибині парку, віддаль стежок та занудних зівак. Мар'ян творив. Модільяні крутився в могилі.
***
Матвій теж рушив углиб парку, але йшов дорогою, і відволікся на баскетбол слівцями з однокласницею. Він подарував їй частинку своєї святобливості, але почув по розлуці зі знайомою слабість, і захотів усамітнитися, заблукати якомога далі від буденних розмов. Матвій позбувся керунку стежки й побрів просто в хащу, забувши про лаковане взуття та скинувши на праве плече обважнілий костюм. На середині путі в його вуха увірвався крик, і з несподіванки юнак захихотів. Потім швидко пробігся по палацу пам'яті. Кого в місті знаменували божевільним, а більш лагідно, вголос, називали дивним? І згадав талановитого художника М. Далі першої літери він не міг піти, бо частіше думав про імена теологів та святих, аніж простих смертних. Інколи йому вартувало би більше кумекати про мирське..
***
Мар'ян працював у дикому темпі. За пів години польоту рук він зібрав докупи чорновий варіант витвору воєдино, для розігрівання почуттів та нагнітання пориву. І раптом виявилося, що в поважної донни немає голови. Художник був задавакою до всього, і не дався диву, що з його несвідомості жінка лишилася вершником на кріслі без.. маківки.
Він вдихнув осінній холодкуватий вітер, потер кольорі від мальовидла руки й оглянувся довкруги. Це часто допомагало. На кордоні імпульсу, тваринного поруху єства в пошуку наснаги, довершення картини.
На дубовій гілці, навпроти малярської дошки Мар'яна, сидів грак. Чорний, мудрий, із пронизливою настирливістю птаха палючий здерти з художника і його окуляри, і його шевелюру. Так здалося, а потім сонечко присвітило чимдужче, і грак.. перемістився гілочкою вище, у безпечніший притулок. Мар'ян просто свердлив його та з'їдав цікавістю, щоб пририсувати жінці голову птаха. І не він один.. на когось глядів..
Матвій стояв неподалеку та сховався за великий березовий стовбур. Навіть присів. Стовбур огрубів на корінні, але на довжині метру вже розходився по всі боки, ніби маленька копія Дерева Життя. Матвій захистив очі від сонця долонею, і зі смаком туриста-мисливця дивився на Мар'яна. Згадавши його ім'я одразу, як тільки побачив творення. Творення малюнку.
Матвій мало-мало не впав зі сховку на видноту, коли не зміг достоту розрізнити, а що ж таке угледів Мар'ян на далекому дубі. А коли прочитав його вираз обличчя та власним зором упіймав грака, усередині щось йокнуло. Те саме сталося і з Мар'яном, який після споглядання пташини чомусь різко повернувся всім тілом до берези. Матвій вчасно.. приліг ниць.
Голова грака почала покривати проміжок між товстою шиєю донни та кремовим фоном малюнка. Штрих-штрих, штрих-штрих, штрих-штрих.. У хід пішов олівчик, закладений у позі цигарки за вухо. Зірковий час простого олівця настав.
Чим більше Мар'ян допрацьовував голову грака, тим химерніше ставало Матвію. Йокало, тиснуло в грудях, ламало в ліктях.. На мить молодому здалося, що його нігті точно пазурі птаха, і він може шкребти ними березову кору та пробивати струмок соку. У голові закрутилося, але хлопака був при свідомості. Тільки тіло чомусь робилося ватним і тяжким на рух. Матвій так і лежав на траві, у знемозі.
***
Художник наніс останній штришок, і щось гучно гепнулося й загарчало. Почувся змах крил, але надто різкий до вітру. З-під берези підлетів доверху здоровенний грак, завбільшки з людину й липкий, мов щойно народився, хоча виглядав старим. Той грак так налякав Мар'яна, що він аж остовпів. Грак налякався і сам себе, поки промацував нове тіло та нові можливості. Він ледве не похитнувся додолу, але владнав із незручними крилами та вилетів поверх найвищої сосни в парку.
"Може, помститися йому?" — промайнуло різко й гидливо в думках грака, душа якого лишилася людською.
"Та ні, ти ж той самий Матвій, і гра продовжується", — хтось підказав правильну відповідь. Хтось.
Грак вилетів ще вище понад дерева і звільнився. Переляканий до скону, знову хитнувся вниз, але хтось підказав йому, як правильно літати й махати крилами. Якесь знання з Гіперуранії, світу ідей Платона. Чи..
Мар'ян, оторопілий від видовища, укляклий на місці й приголомшений фактом, що секунду тому йому ще й підморгнула грачина голова з полотна, ледь не кинувся навтьоки. Він винив у всьому себе. Смішно настільки переоцінювати власний талант та вірити, що ти створив із людини інакшу живу істоту. Людська самовпевненість із нього кепкувала, а тривога била в груди.
Мар'ян сів на землю, ляснув себе по щоках та весь час тупо дивився вверх. Дивився, допоки з неба не впав на землю олівчик, точно такий, яким він користувався ось уже кілька років. Яким малював грака. Тільки замість дерева покритий ще й.. чорним густим пір'ям.
Мар'ян знепритомнів, а грак полетів прямо на ратушу, бо давно мріяв зачепитися за її найгостріший вершечок, і просидіти там наодинці з Жовквою та небом над дзьобом...
Циферблат вибивав другу годину. Місто готувалося до обіду. Мати Мар'яна щойно закінчила молитися, і зв'язала сину в дорогу на понеділок останній клуночок харчів.
Скоро й він прокинеться та продовжить малювати.
2020
У Жовкві задзвеніла ратуша. Погода:: бабине літо. Усміхнені, по-осінньому самовдоволено і привітливо, городяни та прибульці човгали на площі містечка. Недавно закінчилася літургія в костьолі, і дітки пустотливо переганяли одне одного в намаганні піймати летюче плетиво павутини.
Монастирський храм теж опустів. Через пів години, може й більше, тут будуть вінчатися. Місцеві, прості та щирі люди. Може їх шлюб і породить монстра, але простим і щирим хіба треба серйозно думати про виховання, його наслідки?
У храм заледве проникало сонце-дитина, і проміжок часу тиші церква віддала одному хлопцеві. Матвій поміг священнику з попередньою Службою Божою, приклякнув для особистої молитви, і мусив ще віднести нагору, у потаємний холодильник, проскуру та вино до Причастя.
Настоятель монастиря, який провадив Словом Божим щонеділі, зі свого кутка спостерігав за хлопцем. Берегиню храму звали Петром. Вони вже попрощалися з юнаком. Матвій вислухав дані йому доручення, а Петро просто любив через вічко у дверях священицької кімнатки дивитися, як хлопець їх виконує. Сьогоднішнє сексуалізоване міркування наштовхнуло б читача до термінової постановки діагнозу настоятелю: вуаєрист. Але ні, він лише любив свою місію та любив спостерігати, коли одиниці з оточення працюють віддано, самотньо та без манірного зухвальства.
Матвій одягався доволі незвично. Мешти підготовлені, натерті старою іноземною пастою до лискучого вигляду, точно в галицького кавалєра. Штани, як правило, одягалися класичні, одначе вільніші, не облиплі, але й не такі, як у бітників Колумбійського університету, коли ті буянили в США 1940-х років.
Тіло ховав у сорочки. Дійсно ховав, і близьким друзям довіряв свою маленьку дивакуватість. Надавав перевагу білим сорочкам, які носив бездоганно, і володів талантом обіду в їдальні чи походу в кав'ярню без жодної плямки та краплинки кави на комірі. Матвій носив піджаки. Менш строгі, сірі або в палітру перемішкуватого фаршу, і вмів прибратися так, ніби кожен день ходив на побачення. Він ходив, але на побачення з Богом. До жінок був фіолєтовим, до питань статі ставився прохолодно.
Щоправда, Матвій мав злегка нездоровий вид. Блідуватий, мучився акне, і достоту худорлявий на свій непоганий зріст. Це впадало в око тільки обсесивному письменнику, чи приватному детективу, який щодо Матвія точно б не знадобився.
Двадцяти одного року хлопчина напрочуд спокійно піднявся дерев'яними сходами, до засекреченої холодильної камери, й облишив там залишки церковного начиння. Отець Петро попросив його віднести й кадило, що трохи здивувало хлопця. Священник же лишень хотів потай зиркати, як той зосереджено нестиме його річ після священних ритуалів, бо се нагадувало настоятелю молодечі роки прислуговування в церкві. Розбещений.. сентиментальністю.
Коли ставив речі на законне місце, у скронях Матвія запульсувала думка:: "Добре було б вихилити чарку витриманого вина". Думка пролетіла так скоро, що юнак спершу затримався на ідеї, а потім з надзвичайною легкістю викинув її у смітник, по-буддійському усміхаючись у простір і далечінь.
"Стомився", — зрозумів Матвій.
Він зачинив двері до кімнатки зберігання, і спустився, щоби ще раз обійти всю залу. Просто так, розвіятися та набратися духовної сили. Хоча він не розглядав ні перший, ні другий мотив. Це вкотре обсесивний письменник щось собі замислив та наділив героя корисливістю помислів. А герой чистий, мов перина принцеси на горошині.
Вдихнув на повні груди, окинув поглядом внутрішні органи храму, зробив знак Хреста рукою та вийшов назовні. Біля церкви, по асфальтованій дорозі, проходила жінка середнього віку, непевної долі, незрозумілого імені та щирої віри. Власне, інакшої аніж простакувата щирість, яка межує з безвідповідальністю, а такої, що бачить світ простим, мов на долоні, пояснює собі причини нещастя людей та закрито ступає до добра, кожного дня борючись зі своїми звичками та хотіннями, борючись по свобідній волі. Жіночка радісно вигукнула "Слава Ісусу Христу!", і Матвій чемно відповів, як заведено. Зупинився, бо жінка так світилася, явно хотіла щось сказати! Було неважливо, що саме, її настрій очищав, і приємно знаходитися поруч таких людей. Мед на душу, молоко на нерви.
— Як поживаєте, цьоцю?
— Та нормально. На службу ходила, вас бачила. Як завжди, усе робили так файно! Сама пораніш встала, хотіла подружці в Америку подзвонити. Ну ви знаєте, ця різниця в часових поясах! А вона там гарує зранку до вечора, сидить біля старих людей. Зара забігла до хати, склала собі список покупок, щоб сину в торбу покласти, а то завтра понеділок, уже на навчання раненько їхатиме! Ой, лишенько, стілько роботи! Але нічо, живемо, якось буде! Син малює, та дай Боже йому чуда, коби з того шось було!
— Глядіть за собою, не забувайте відпочивати та.. моліться, коли душа того забажає. Ви самі все знаєте, не мені вам щось радити. Мар'яну передавайте привіт, кажіть, що може завітаю до нього на тій неділі, на наступній..
— Добре, синочку! Усе, бігтиму, бережи себе!
— Дай вам Боже здоров'я!
Молодий пішов далі. На такому сонячному фоні він виглядав для когось комедіянтом, але хлопець тримався своєї натури, давно вже не переймався підлітковими комплексами поетів, і просто стримано радів та променився.. Не стає слів описати його відчуття, не стає відчуттів пережити зайві слова..
Матвій пройшов повз синагогу. Пройшов повз супермаркет та кав'ярні, які наївно тягнулися до львівських. Пройшов повз мертвий фонтан на головній площі міста. Настрій Матвія чудував, і він гуляв без мети, аби подихати свіжим повітрям та перепочити перед готуванням завдань на факультеті. Хлопець навчався в університеті, хоча змалку отримував багатий досвід при монастирі, і його розум виділявся своєрідністю. На третьому курсі навчання вона переросла в дисципліну, творчість мислення та повагу зі сторони молодших і викладацького складу. Матвій навіть набрався маленької пихи розумника, ледь помітної, яку можна зняти з нього кількома прицільними жартами. З помірним і цокітливим язичком цинізму. Мені колись вдавалося.
Хлопець поборов легеньку спокусу сісти на лавочку, поруч зграї ворон, і попрямував до стін замку, щоби зробити біля них великий гак та помилуватися містечком у його масному кусочку. Він, як буває в слабких хлопчиків, прив'язався до Жовкви, буцімто до матері. Знав своє місто як не п'ять, а шість пальців! Не на руці, а на нозі! Нав'язливий автор згадає вам тут Іммануїла Канта. Фільософ мало того, що ще у XVIII столітті став майстром продуктивності та тайм-менеджменту, так і завсігди лишався в Кенігсберзі, нібито це була його велика домівка, яка розтягнулася на ціле місто. Диваки ці філософи, дива світу та подорожей бувають для них далекими.. Даймо їм волю, не кожному судилося бути перелітною лелекою, і хтось хай лишається вдома. Лишається, щоб просто бути там і творити прекрасне. Складати ноти до.. Мовчу, мовчу!
Матвій зупинився навпроти ратуші. Погляд його карих очей завмер на стрілках циферблату. Скоро мало вибити першу годину дня, і він заворожено чекав.
***
Парк за ратушею та замком чекав на іншу людину. А та людина не чекала ні на кого. Вона просто брала і приходила, коли хотіла. Правила її обтяжували, вона творила власні. Ця людина була.. художником.
Мар'ян, пробачте за порівняння, зовні походив на Ісуса Христа. Довгий в'юнкий волос, середньої довжини борідка, правда, трішки гіпстерські окуляри. Але що поробиш, для малювання треба ясно бачити!
Одіж художника нічим не виділявся, і цього разу він вибрав буденні тони. Сірі конверси "All Stars", літні темно-сині джинси, голубий розтягнутий светр, із написом "I Wanna Be Free":: два слова спереду світшота, два слова ззаду. За вухом він устромив манюнький, списаний майже до прикріпленої стиральної гумки, олівчик. Простий.
Перед Мар'яном стояв мольберт, на землі. Поруч листя, гусениць і моху, лежала дерев'яна палітра. Велася кропітка, феєрична робота.
Молодець малював жінку. Портрет зі світлини голої натурниці, яка позувала йому в цю ж п'ятницю, і яку він не спізнав. Старша дамочка, з пишними формами та запущеним, по стандартах красоти й здоров'я, тілом. На фотографії вона, зненацька, спала, чи хитрувато закривала очі від утоми, а частину своїх принагідностей ховала в білу аболлу, що перейшла у спадок від грецьких та римських філософів до студії натурниць.
Мар'ян рвав тестовий рисунок. Він повністю відпустив себе. Сонце додавало жару в очі та мазки, пташки цвірінькали, а Мар'ян чув із їх дзьобиків тяжкий рок та заклик поламати гітару на сцені, триногу на природі! Пензлик шваркотів туди й сюди, краплини фарб розліталися довкола, зелень бруднилася й бджілки намагалися вкусити за руку. Пікассо б у такому джазі ще й курив, та Мар'ян був звільнений від оральної звички. І від фройдівських насмішок.
Як тільки-но виходило прикинути на полотні елемент картини й надати йому першого вигляду, Мар'ян аж пританцьовував, міг голосно крикнути від задоволення. Він сховався в глибині парку, віддаль стежок та занудних зівак. Мар'ян творив. Модільяні крутився в могилі.
***
Матвій теж рушив углиб парку, але йшов дорогою, і відволікся на баскетбол слівцями з однокласницею. Він подарував їй частинку своєї святобливості, але почув по розлуці зі знайомою слабість, і захотів усамітнитися, заблукати якомога далі від буденних розмов. Матвій позбувся керунку стежки й побрів просто в хащу, забувши про лаковане взуття та скинувши на праве плече обважнілий костюм. На середині путі в його вуха увірвався крик, і з несподіванки юнак захихотів. Потім швидко пробігся по палацу пам'яті. Кого в місті знаменували божевільним, а більш лагідно, вголос, називали дивним? І згадав талановитого художника М. Далі першої літери він не міг піти, бо частіше думав про імена теологів та святих, аніж простих смертних. Інколи йому вартувало би більше кумекати про мирське..
***
Мар'ян працював у дикому темпі. За пів години польоту рук він зібрав докупи чорновий варіант витвору воєдино, для розігрівання почуттів та нагнітання пориву. І раптом виявилося, що в поважної донни немає голови. Художник був задавакою до всього, і не дався диву, що з його несвідомості жінка лишилася вершником на кріслі без.. маківки.
Він вдихнув осінній холодкуватий вітер, потер кольорі від мальовидла руки й оглянувся довкруги. Це часто допомагало. На кордоні імпульсу, тваринного поруху єства в пошуку наснаги, довершення картини.
На дубовій гілці, навпроти малярської дошки Мар'яна, сидів грак. Чорний, мудрий, із пронизливою настирливістю птаха палючий здерти з художника і його окуляри, і його шевелюру. Так здалося, а потім сонечко присвітило чимдужче, і грак.. перемістився гілочкою вище, у безпечніший притулок. Мар'ян просто свердлив його та з'їдав цікавістю, щоб пририсувати жінці голову птаха. І не він один.. на когось глядів..
Матвій стояв неподалеку та сховався за великий березовий стовбур. Навіть присів. Стовбур огрубів на корінні, але на довжині метру вже розходився по всі боки, ніби маленька копія Дерева Життя. Матвій захистив очі від сонця долонею, і зі смаком туриста-мисливця дивився на Мар'яна. Згадавши його ім'я одразу, як тільки побачив творення. Творення малюнку.
Матвій мало-мало не впав зі сховку на видноту, коли не зміг достоту розрізнити, а що ж таке угледів Мар'ян на далекому дубі. А коли прочитав його вираз обличчя та власним зором упіймав грака, усередині щось йокнуло. Те саме сталося і з Мар'яном, який після споглядання пташини чомусь різко повернувся всім тілом до берези. Матвій вчасно.. приліг ниць.
Голова грака почала покривати проміжок між товстою шиєю донни та кремовим фоном малюнка. Штрих-штрих, штрих-штрих, штрих-штрих.. У хід пішов олівчик, закладений у позі цигарки за вухо. Зірковий час простого олівця настав.
Чим більше Мар'ян допрацьовував голову грака, тим химерніше ставало Матвію. Йокало, тиснуло в грудях, ламало в ліктях.. На мить молодому здалося, що його нігті точно пазурі птаха, і він може шкребти ними березову кору та пробивати струмок соку. У голові закрутилося, але хлопака був при свідомості. Тільки тіло чомусь робилося ватним і тяжким на рух. Матвій так і лежав на траві, у знемозі.
***
Художник наніс останній штришок, і щось гучно гепнулося й загарчало. Почувся змах крил, але надто різкий до вітру. З-під берези підлетів доверху здоровенний грак, завбільшки з людину й липкий, мов щойно народився, хоча виглядав старим. Той грак так налякав Мар'яна, що він аж остовпів. Грак налякався і сам себе, поки промацував нове тіло та нові можливості. Він ледве не похитнувся додолу, але владнав із незручними крилами та вилетів поверх найвищої сосни в парку.
"Може, помститися йому?" — промайнуло різко й гидливо в думках грака, душа якого лишилася людською.
"Та ні, ти ж той самий Матвій, і гра продовжується", — хтось підказав правильну відповідь. Хтось.
Грак вилетів ще вище понад дерева і звільнився. Переляканий до скону, знову хитнувся вниз, але хтось підказав йому, як правильно літати й махати крилами. Якесь знання з Гіперуранії, світу ідей Платона. Чи..
Мар'ян, оторопілий від видовища, укляклий на місці й приголомшений фактом, що секунду тому йому ще й підморгнула грачина голова з полотна, ледь не кинувся навтьоки. Він винив у всьому себе. Смішно настільки переоцінювати власний талант та вірити, що ти створив із людини інакшу живу істоту. Людська самовпевненість із нього кепкувала, а тривога била в груди.
Мар'ян сів на землю, ляснув себе по щоках та весь час тупо дивився вверх. Дивився, допоки з неба не впав на землю олівчик, точно такий, яким він користувався ось уже кілька років. Яким малював грака. Тільки замість дерева покритий ще й.. чорним густим пір'ям.
Мар'ян знепритомнів, а грак полетів прямо на ратушу, бо давно мріяв зачепитися за її найгостріший вершечок, і просидіти там наодинці з Жовквою та небом над дзьобом...
Циферблат вибивав другу годину. Місто готувалося до обіду. Мати Мар'яна щойно закінчила молитися, і зв'язала сину в дорогу на понеділок останній клуночок харчів.
Скоро й він прокинеться та продовжить малювати.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію