Жінки оточували мене усе життя. Не скажу, що був ловеласом чи безвідповідальним гультяєм. Просто вони тягнулися до мене, а я до них. Нічого особливого.
У школі сидів за однією партою з дівчинкою, яка довгий час була моїм вірним другом. Захворію, - а вона вже тут як тут: приходить після школи, всідається по хазяйському на ліжко і починає проводити зі мною уроки, як учителька. Дуже добре знала математику та англійську мову. І якщо чогось не розумів, або жартував не по ділу — сердилася страшенно, викликаючи у мене скалозубу усмішку. У старших класах, як і буває у підлітків, ми тихцем цілувалисся, обнімалися та признавалися одне одному в коханні.
Був у неї гарний собачка породи коллі. Узимку Марина вивела свого песика на прогулянку, а перед тим помила собі голову. Але коси не висохли як слід, а шапки на голові не було. І захворіла вона на менінгіт. А через три доби її не стало.
Було так боляче, що навіть на похорони не пішов. Приходив її засмучений рідний брат, умовляв провести кохану людину в останню путь, нагадував, що скоро родичі та друзі їхатимуть на Лісове кладовище, а я вчепився руками в підвіконня і дивився на похоронну процесію під під’їздом не взмозі поворухнутися. Отаким було моє перше кохання.
До армії пішов з порожнім серцем, але журився недовго. Оренбург — місто військове, знаходиться на березі річки Урал, і свого часу було побудоване як фортеця на східних рубежах Російської імперії. З часом кордони Золотої Орди посунулися аж до Америки, а от військові гарнізони залишилися. А після Другої світової війни набудували там військових училищ, в яких штампують і військових льотчиків, і спеціалістів для бронетанкових військ, і бравих піхотних вояків. Тубільне татарське та казахське населення перемішалося з росіянами і тепер не відрізнити хто є хто: всі розмовляють російською мовою, вдягаються в однакові дешеві лахи з гуманітарки та хвацько п’ють горілку.
Красунь тут чимало. І яка з них не хоче покинути родинне степове гніздо в забутих Богом степах і не вирушити в мандри до Києва, Москви чи Ленінграда? Правильно — всі хочуть. А як це зробити? Приходити на дискотеки до військових училищ, знайомитися з молодиками і ставати згодом офіцерськими жінками.
З однією такою кралею познайомився і я. Гарнізонна та караульна служби ставали не такими тяжкими, якщо в думках присутня юна, красива мавка. Кожна вільна хвилинка була віддана зустрічам з рум’янощокою праправнучкою Чингізхана. І було нам добре.
Оскільки конкурентів у мене було з тисячу, то через кілька місяців красуня побралася з випускником училища льотчиків — молодим лейтенантом з Москви і наша люта любов погасла, не створивши сімейного вогнища.
Після армії моє молоде полум’яне серце недовго лишалося самотнім, бо той, хто пізнав обійми Венери та Амурині стріли — стає їхнім служкою на все життя. На одному з числених музичних фестивалів, де я став лауреатом, познайомився з бардесою — донькою покійного провінційного поета.
Побралися. Та шлюб розпався (з моєї вини, до речі), оскільки чоловік, який хоче створити надійне родинне гніздо, окрім палких обіймів, повинен мати постійне і надійне джерело доходів. А мене поперло вчитися. Ще й під час буремних 90-х років, коли щоденна інфляція складала 100 відсотків. Про хліб насущний потрібно було думати, а не про високі матерії, про те, як придбати власну хату та накрасти достатньо грошей на власний бізнес. Тому все закінчилося сумно і закономірно. Я залишився один.
Закінчивши з червоним дипломом учбовий заклад лишився сам на сам з реальністю: нікому не були потрібні молоді, недосвідчені спеціалісти без досвіду практичної роботи. І якби не матір, яка довгий час підставляла мені своє фінансове плече, то було б зовсім зле. З часом знайшов і роботу, а готівки було стільки, що дозволив собі піти вчитися ще й до іншого вузу — цього разу економічного спрямування. Став помічником-консультантом нардепа, згодом іншого. І аж тоді дозволив собі серйозні стосунки.
Добре ми жили, плідно, І дитинка з’явилася. Та сталася фатальність, яка розвалила шлюб: з вини лікарів донька померла. І як ми не намагалися зліпити все докупи, але ця біда чорною рікою розлилася між нашими душами.
Береги любові мене вже не приваблювали, я змирився з тим, що ніколи більше не буде поруч люблячої людини. Жив собі потроху, працював, був політично активним, мотався з концертами теренами України, став приватним підприємцем у сфері концертної діяльності. І стільки тієї краси вилося довкола мене — страшно сказати. Ужасть! А в серці порожньо, все вигоріло.
Аж через десять років зустрів свою берегиню. Зловив спінінгом за купальника, на річці Тетерів. Ну, про це ви знаєте — читали, мабуть, мою книжку “Берегиня”. Там про мою половинку сердечну півфоліанта скомпоновано. Відтоді життя моє налагодилося: маю шість донечок з фіолетовими хвостиками, три синочка (теж з фіолетовими хвостиками) і буде ще трійня, наче. І хоча грошей знову не вистачає, але живемо дружно, в погребі є картопля і буряки, в голові клепка, а руки ще не повідсихали. То чого журитися?
А от кум дійшов до ручки. Мав сім’ю, дітей, дружину люблячу - так ні: настільки моторний, що кохав усіх вродливих жінок з якими хоч хвилинку посидів поруч. Чи дружина змирилася з таким диявольським велелюбством власного благовірного, чи не здогадується — хто зна. Питати в неї про такі речі боюся. Бо не приведи Господи розведеться зопалу з чоловіком і той на старості залишиться і без роботи, і без мінімальної пенсії.
І правильно зробить! Бо подружня зрада — це сама чорна справа. Сама підла і нікчемна.
Казав йому:
- Зроби все по-людськи, якщо серце охололо - розлучися з дружиною і йди жити до жінки, яка тебе любить і яку полюбив ти.
- Ні,- каже, не можу. Буду однією ногою в дружини, а іншою лапою - в альковному кублі втішатися медом кохання. А в перервах — цьоматимуся з моїми шанувальницями. Їх теж не годиться обходити увагою.
- А якщо жінка і коханка дізнаються, що ти їх зраджуєш?
- Не дізнаються, я тихенько.
Така безвідповідальна поведінка мене коробить. Ну як так можна? Це ж - жінка! Зради на сакральному рівні завжди закінчуються катастрофою — розлукою, хворобами, а то й смертю. І не обов’язково власною. А смертю людини, яку ти любиш.
Пройшов рік і кумова дружина таки дізналася про походеньки власного мужа. Підозра виникла тому, що увечері, замість того, аби втішати її як належить — лягав зубами до стінки і хропів. А якщо вже й брався до молодечої справи, то моторний коник лежав трупом і ознак життя не подавав. Ну, раз-другий ще таке може трапитися. А якщо постійно?
Дивуюся, коли чоловіки вважають жінок дурними, не здатними скласти два плюс два. Я вам авторитетно заявляю: жінки розумніші за чоловіків, чутливіші за них востократ та інтуїцію мають просто шалену. Підловила вона свого мужа на подружній зраді та миттєво витурила зі своєї фірми, де він працював за хорошу офіційну платню старшим куди пошлють. Відсудила і хату, і гроші, і майно. Приходить кум до мене, попросив хлюпнути коньяку на два пальця, журиться:
- Куди йти? Коханка до себе не пустить, одружена, має дітей. І розлучатися не збирається. Та й нащо? Аби поміняти шило на мило?
- Я ж тебе попереджував: війна на два фронти завжди призводить до поразки. А союзників ти втратив. Тепер ні ти сам, ні те, що в мотні нікому не потрібне. І сам підстаркуватий та зморщений, наче гриб-сморчок. Радій, що маєш квартирку в центрі столиці. Отам і довікуєш, без догляду і подружнього тепла.
Може дехто і звик обходитися без любові й так зачерствів, що не бачить світла в подружньому житті. Переді мною така дилема не стоїть. Бо жінка — це саме те, заради чого я живу.