Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Петрів батіг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Петрів батіг
Що воно за квітка синьоока
На стеблі високому росте?
Я спинивсь від неї за два кроки,
Озирнувся на чотири боки,
А спитати ні в кого, проте.
Тож зламав собі цупку стеблину
З квітками та і подавсь в село.
Думаю: когось-таки зустріну
Й запитаю про оцю рослину.
Справді, й півгодини не пройшло,
Як почулись голоси від ставу.
Я зі стежки повернув туди.
Бачу: пастухи готують страву,
Аромат доноситься «на славу».
Череда вляглась біля води.
Підійшов, чемненько привітався.
Хтось й мене «до столу» запросив.
І, обід ще доки готувався,
У господарі́в я запитався,
Що ж за диво-квітку я зустрів.
Глянув дядько з вусами на неї,
Посміхнувся: «То ж Петрів батіг!»
Здивувався я із назви теї
Та уже ж і далі гну своєї:
«Хто ж їй таку назву дати міг?»
Той погладив свої пишні вуса,
Зазирнув було до казана:
«Ти, напевно, не сільський, дивлюся.
В нас тут від малого до бабусі,
Ні для кого то не новина,
Що ця квітка від Петра святого
Свою назву має». «Як же то?»
«Ти присядь. Не знають правди ноги.
Та послухай, що воно й до чого
Розкажу. Підправить, може, хто?
То було у давнину далеку
У селі… Де саме? Бог то зна.
Людям працювалося нелегко,
То дощі, а то скажена спека…
То й для наших місць не новина.
Але якось сіяли, збирали
Потом весь политий урожай.
Тож і хліб та і до хліба мали,
Навіть, лишки часом продавали.
Головне: працюй та не зівай.
Але якось вийшов рік невдалим:
Навесні дощами полило
Та, зерно ледь наливатись стало,
Комашня якась поналітала,
Геть поля обсіла. Все село
Кинулось врожай порятувати,
Вже й ганяли комашню оту,
Віниками бралися змітати,
Щоб ногами на землі топтати.
Та в одному місці ледь зметуть,
Як вони в другому знов насядуть.
Бачать люди: урожай пропав.
Що робити? Як тут дати раду?
Тут якраз ішов через леваду
Сивий дід. Кудись він простував,
А над ним метелики кружляли,
Наче в казці. Зупинився люд.
Бачили в житті вони чимало,
Та такого з ними не бувало.
Підійшов дід, зупинився. Тут
Врешті хтось спромігся на слова:
- Хто ви, діду, і куди іде́те?
Ще хтось: - Ви не чарівник бува?
Дід всміхнувся : - А які дива?
- Де ви цих метеликів веде́те?
- Я собі дорогою іду,
А вони летять, створіння Божі.
Вам здалося, що я їх веду…
Ви ж, я бачу, втрапили в біду.
Почекайте, я вам допомо́жу.
Він тоненьких прутиків зламав
І пішов понад межею полем,
Цвьохав ними, комашню здіймав,
Хоч не бив, як череду займав
І вона кружляла вся навколо.
А, дійшовши до межі, старий
Викинув той прутик попід ноги,
Інший взяв і по межі другій
Знов пішов. А понад ним весь рій
Полетів , як хмара, до дороги.
Як скінчились прутики, тоді
Й комашня із поля геть пропала.
У старого усміх в бороді.
А в селі увесь народ радів.
Дідуся́ запрошувати стали.
Але він, напевно, поспішав.
Лиш спитали, як же його звати.
Він Петром тоді себе назвав,
Випив воду та й попростував
Щось, мабуть, по світові шукати.
Прутики ж ті скоро проросли,
На тім місці, де тоді упали.
Синьооко влітку розцвіли,
Від напасті поле берегли,
Тож Петрів батіг їх і назвали».
Помовчав, і мову знов повів:
«Чи цикорій довелося пити?»
«Так, у місті дядько пригостив».
« А ти знаєш, він його зварив
З кореня цієї саме квітки».
Я не став лишатись на обід,
Дядькові подякував й подався
З думкою: який безмежний світ,
Хоч прожив уже чимало літ,
А, дивись, про щось нове дізнався.
На стеблі високому росте?
Я спинивсь від неї за два кроки,
Озирнувся на чотири боки,
А спитати ні в кого, проте.
Тож зламав собі цупку стеблину
З квітками та і подавсь в село.
Думаю: когось-таки зустріну
Й запитаю про оцю рослину.
Справді, й півгодини не пройшло,
Як почулись голоси від ставу.
Я зі стежки повернув туди.
Бачу: пастухи готують страву,
Аромат доноситься «на славу».
Череда вляглась біля води.
Підійшов, чемненько привітався.
Хтось й мене «до столу» запросив.
І, обід ще доки готувався,
У господарі́в я запитався,
Що ж за диво-квітку я зустрів.
Глянув дядько з вусами на неї,
Посміхнувся: «То ж Петрів батіг!»
Здивувався я із назви теї
Та уже ж і далі гну своєї:
«Хто ж їй таку назву дати міг?»
Той погладив свої пишні вуса,
Зазирнув було до казана:
«Ти, напевно, не сільський, дивлюся.
В нас тут від малого до бабусі,
Ні для кого то не новина,
Що ця квітка від Петра святого
Свою назву має». «Як же то?»
«Ти присядь. Не знають правди ноги.
Та послухай, що воно й до чого
Розкажу. Підправить, може, хто?
То було у давнину далеку
У селі… Де саме? Бог то зна.
Людям працювалося нелегко,
То дощі, а то скажена спека…
То й для наших місць не новина.
Але якось сіяли, збирали
Потом весь политий урожай.
Тож і хліб та і до хліба мали,
Навіть, лишки часом продавали.
Головне: працюй та не зівай.
Але якось вийшов рік невдалим:
Навесні дощами полило
Та, зерно ледь наливатись стало,
Комашня якась поналітала,
Геть поля обсіла. Все село
Кинулось врожай порятувати,
Вже й ганяли комашню оту,
Віниками бралися змітати,
Щоб ногами на землі топтати.
Та в одному місці ледь зметуть,
Як вони в другому знов насядуть.
Бачать люди: урожай пропав.
Що робити? Як тут дати раду?
Тут якраз ішов через леваду
Сивий дід. Кудись він простував,
А над ним метелики кружляли,
Наче в казці. Зупинився люд.
Бачили в житті вони чимало,
Та такого з ними не бувало.
Підійшов дід, зупинився. Тут
Врешті хтось спромігся на слова:
- Хто ви, діду, і куди іде́те?
Ще хтось: - Ви не чарівник бува?
Дід всміхнувся : - А які дива?
- Де ви цих метеликів веде́те?
- Я собі дорогою іду,
А вони летять, створіння Божі.
Вам здалося, що я їх веду…
Ви ж, я бачу, втрапили в біду.
Почекайте, я вам допомо́жу.
Він тоненьких прутиків зламав
І пішов понад межею полем,
Цвьохав ними, комашню здіймав,
Хоч не бив, як череду займав
І вона кружляла вся навколо.
А, дійшовши до межі, старий
Викинув той прутик попід ноги,
Інший взяв і по межі другій
Знов пішов. А понад ним весь рій
Полетів , як хмара, до дороги.
Як скінчились прутики, тоді
Й комашня із поля геть пропала.
У старого усміх в бороді.
А в селі увесь народ радів.
Дідуся́ запрошувати стали.
Але він, напевно, поспішав.
Лиш спитали, як же його звати.
Він Петром тоді себе назвав,
Випив воду та й попростував
Щось, мабуть, по світові шукати.
Прутики ж ті скоро проросли,
На тім місці, де тоді упали.
Синьооко влітку розцвіли,
Від напасті поле берегли,
Тож Петрів батіг їх і назвали».
Помовчав, і мову знов повів:
«Чи цикорій довелося пити?»
«Так, у місті дядько пригостив».
« А ти знаєш, він його зварив
З кореня цієї саме квітки».
Я не став лишатись на обід,
Дядькові подякував й подався
З думкою: який безмежний світ,
Хоч прожив уже чимало літ,
А, дивись, про щось нове дізнався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
