Недавня звістка про карантин у Львові мене сколихнула. Мент повного розуміння: субота, я повертаюся додому, перерва. Землю забрали з-під ніг, почало все трепетати й бурлити, спомини, прожита радість та хисткі плани затрусилися танком перед очима, ватра загорялася та розгорялася.

Я хотів розридатися, але виходило скупо. Надто багато сильних прожитків, і розум, розум уже дорослої частини підказував, гукаючи до внутрішнього мудреця: Тарас, так, це станеться за два дні, так, це боляче й страшно, так, ти багато чого впіймав у Львові, так, це ще одна життєва естрада, на котру прийдеться ступити через зовнішні обставини, так, батьки пішли тобі на зустріч, так, ти зможеш жити далеко звідси, але сам, у сприятливих для характеру умовах, так, ти відкриєш у цьому щось нове, так, ти живий! І я згадав усе.

Я згадав одну творчу людину, яка припала мені до душі сама собою, і більше нічого не скажу. Я згадав Дениса, 1-курсника, надзвичайно розумного, щирого, так подібного на мене в ці роки своїми ситуаціями та реакціями, з яким волію дружити і якого обіцяю не зіпсувати. Я згадав випадкову виняткову зустріч із давньою, маленькою на зріст, по традиції кучерявою знайомою, яка колись була залучена до літературного життя Львова й обрала іншу, скажімо, кар'єру. Вона відчинила мені двері до енергії, і пояснила, що то таке, і вдалося, знову вдалося краще пізнати себе! Я пам'ятаю, як спромігся піти на вечір прозових читань, і виступити першим, хоча так боявся та стрілявся хвилюванням перед подією, що не знайшов собі місця ні на парах, ні перед зустріччю, і таки відшукав на ній. А ще там курувала за лаштунками й на сцені цікава й літературно-вихована дівчина, що любить зелене море. Подейкують, що вона редактор і не тільки, і можу ствердити, що наше знайомство проростає паростками знання про реальний світ та як у ньому пишуть на єгипетських сувоях. Чи у львівському аеропорту, де нікого нема й разом із подругою можна в затишку творити :) Я згадав одного художника, який натурою такий же нарцис та істерик, як я, і теж шукає близького друга. Я згадав одну з його історій, і згадав, тому що вона подібна на мою, і тому що мушу підколоти йому нерви через фотографування свого обличчя в фоторедакторі для престарілих! А ще я розглядав твої картини вночі й обсмоктав їх своїм художнім та анти-художнім поглядом, хі-хі! Я згадав Єву, свою одногрупницю, може єдину у світі таку ж.. так схожу в чомусь б-ому на мене :) Згадав і геть не знаю, якого викиду від неї чекати, якщо вона прочитає текст (а вона може будь-що й це страхопудить!). Я згадав Надійку, правильну й непорочну, тривожну й інтелектуально перенасичену фотографиню, дивну й.. ту, з якою ми попрощалися. І я згадав, як вона мене підтримала у "Дзизі", тоді коли я ледь не провалився під лід панічної атаки. У кого в житті мало було серій справжнього прийняття та буття з кимось у складних станах, той.. зрозуміє, наскільки це пронизує душу й лишається там, сміливо, назавжди! Я згадав Олега, протестанта, кріпкого волею та діяльністю, якому міг подарувати лише свої багатобарвні емоції та запал. Я згадав, як він бесідував зі мною, коли я вже навпростець заплутався, що відбувається з дівчатами та мною. Я згадав Олежика, доброго волонтера й громадського всюди-перебувача. І хоч він смішно підстригся й ми з хлопцями реготали до скону до загину, але це аж ніяк не применшує його безпосередньої природи та.. вірю, майбутнього, позбавленого тягот нещастя. Не злися за стрижку, а радій за те, що ми витримали розмову з сектантами-провокаторами на просторі в сам розпал ночі! Я згадав Вітю, відомого й успішного студента, про якого й писати через це тривожно. А я напишу і скажу, що ти носиш у собі щось задорно-веселе, а ховаєш меткий розум і феноменальне вміння спілкуватися з людьми. Бережи свій дар і не хворій на Коронавірус! Я згадав Сашу, в якої є кіт, брат, брат подібний до кота, Саша подібна до кота. Ти ще ховаєшся в Києві, і бережи себе та свою сім'ю до прольоту пандемії, а то інакше кого я буду смішити своєю грайливістю та чимось іще гіршим! Я згадав Їжака, який відпочиває та набирається сил. Їжак першим підкотився клубочком до мене після повернення в університет, і я був уражений та просто радий, як і буду радий побачитися знову. І сходити на кофій уночі, і побачити бандитів та повій! :) Я згадав, як С. розрадив, а паче розрухав мою сценічність та вимушений сміх, і як я майже розплакався перед ним уночі, на кампусі, коли зрозумів, що мій шлях до відкритості тільки-тільки починається, і стільки всього прийдеться й хочеться пробурити через себе. І катарсис, про який він розказував і розшифровував його послання, для мене, того, хто це ще не пережив. Згадав дівчат, згадав і більше нічого не розкажу й не додам, бо має зберігатися якась приватність, і маю я право когось уподобати й берегти симпатію до однієї людини, неправедно роблячи всім навколо вигляд, ніби це не так. Я згадав місця, згадав курилку, в яку зачастив і яку тепер вважаю меккою спонтанності та з'ясувальних дискусій про всеньке на світі. Я згадав Трапезну, музично-набридливу й музично-підхожу, з її милими жартівливими працівницями та спільними обідами-вечерями із кимось, просто з кимось знайомим, або й на самотині з телефоном. Я згадав Колегіум, де почав відвисати як лямпочка й бовтатися туди й назад заради відтворення колишньої атмосфери й тих же кількох людей. І ЦШ також згадав.

Сумуватиму за всіма і всім. Бо на відстані пізнаєш справжню прив'язаність, справжню любов до перебування в місцях, пізнаєш людей та хочеш бути з ними. А зараз, а зараз уже й не дивуюся, що можу відкрито писати й випромінювати інтим літерами.

Написав, і дай Боже засну, слухаючи як по Тролейбусній віддаляються звуками автомобільні колеса та львівські нічні літаки...

2020