Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.25
14:01
В ту саму мить мій намір стих…
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
2025.10.25
09:59
Не позичайте почуття любові,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
2025.10.25
06:31
Знедавна не стало вже сили
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
2025.10.25
00:02
Хтось шукає позитиву,
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
2025.10.24
23:58
Так сумно часом на душі –
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
2025.10.24
22:00
Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
2025.10.24
20:18
І хто придумав цей затяжний антракт?
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
2025.10.24
19:43
ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
2025.10.24
19:35
Київ незламно рахує години,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
2025.10.24
19:06
Той день був пам’ятний для Яакова.
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
2025.10.24
16:33
Почувайся як удома.
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
2025.10.24
16:01
Чорнота невидюща вмостилась на плечі.
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
2025.10.24
14:18
«Рашизм».
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
2025.10.24
12:24
Мій любий, ти сидів на лаві в парку
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
2025.10.24
12:12
Дивлюсь на сплячі силуети крізь
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
2025.10.24
09:23
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
***
Над
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...***
Над
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Критика | Аналітика
Що Сміє Бути Перечіпкою Знанню?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Що Сміє Бути Перечіпкою Знанню?
Правда подекуди видається легкодоступною, начеб фастфуд. Не погоджується парубок-писака, не погоджується Стівен Хокінг, не погоджуються чесні вчені, що не бояться зняти з науки шаль істинності.
На десерт жазі перестати бути сліпцем-недоумком кладуть скептицизм. Зразу згадується жартівливе львівське графіті біля Автобусного Заводу, де пише “Ні мозку, ні пана!”. Допетратися, так, наш перший моральний обов’язок полягає в тім, щоби допетратися до того, як це чи он се працює, обмежуючись лишень приватним хотінням та монументальними сумнівами.
Згодом більшість людей вчувають серцем, що авторитети при пізнанні світу зась допоможуть, але направити можуть. Колишні кріпаки відкидають свою римську рабську оболонку рівно в ту мить, коли відмовляються від чийогось надуманого права на більшу правду, і приймають на кістляві плечі відповідальність за прийняття рішень, за формування власної думки.
Їхній заново народжений ум махає крилами, починає розсуджувати направо й наліво, кидається наївно-цинічним “Істини не існує”, “Люди брешуть!”, “Доктор Хаус наш Господь!”, et cetera. Скептицизм є добрим знаком, і людей за нього треба хвалити. До пори до часу, як перехідний етап, і майже ніколи не споминати злим словом, якщо хтось повис на його ліані та кричить, що то його пік розвитку.
Щиро кажучи, філософування також небезпечне і шкідливе. Наче недопечений пиріжок, який бабуся силкується втиснути у свою виразку шлунку. Найболючіше, до чого воно підкочує непідготовлений міркувальний апарат, це абсурд. Розчарування у Всесвіті, у супутниках Nasa, у прикладній конфліктології, у маминому недосоленому борщі. Абсурд абсурдний, підказує наявність здорової логіки.
Транквілізатор та методологію подолання тупості слід шукати в освіті, у хороших, якісних університетах (здогадайтеся, в якому?:), у щоденному читанні та перевірці-оновленні програмного забезпечення під назвою “Світогляд”. Крок назад крутиться доріжками у сектантство, у книжкову дитячість, у веганство без вирахування калорій. Ніде семи чудес світу не буває, і розум є черговим процесом, що рівний будь-якій іншій частині нашого житія. А поляна красива тільки в живописі, і вимагає догляду в щоденності.
Другою заминкою пізнанню таврують пам’ять-хитрунку, вона обманює медом забуття. Проводився контрольований експеримент по вживленню людській расі фальшивих спогадів. Організатори, Джулія Шоу та Стівен Портер, піддали сумніву об’єктивність пам’яті, й піддали так, що експеримент підтвердив найгірше: спогади та минуле можуть бути нав’язаними. 70 % учасників пройшли через конвеєр поліціянтських допитів і почали зізнаватися у скоєних злочинах за підліткових років. Річ у тім, що вони не були причетними до них..
Злягаєшся з пам’яттю, народжуються малята: куріпки, які називають речі своїми іменами, або ж майстерність прямих рук, що силкується поремонтувати стілець та оминути дзвінків робочому напідпитку. А тут світ додумався до того, що вона потенційна брехунка!
Замість висновку чешуться рефлексії запитати самого себе: чи стоїть людина на блокаді Знання? Чи тебе зупиняє світ, але відаєш, що то виправдання? Чи ти чуєш силу вивчати Життя під тиском нових вісточок в InstaGram?
..Чи ти?..
2020
На десерт жазі перестати бути сліпцем-недоумком кладуть скептицизм. Зразу згадується жартівливе львівське графіті біля Автобусного Заводу, де пише “Ні мозку, ні пана!”. Допетратися, так, наш перший моральний обов’язок полягає в тім, щоби допетратися до того, як це чи он се працює, обмежуючись лишень приватним хотінням та монументальними сумнівами.
Згодом більшість людей вчувають серцем, що авторитети при пізнанні світу зась допоможуть, але направити можуть. Колишні кріпаки відкидають свою римську рабську оболонку рівно в ту мить, коли відмовляються від чийогось надуманого права на більшу правду, і приймають на кістляві плечі відповідальність за прийняття рішень, за формування власної думки.
Їхній заново народжений ум махає крилами, починає розсуджувати направо й наліво, кидається наївно-цинічним “Істини не існує”, “Люди брешуть!”, “Доктор Хаус наш Господь!”, et cetera. Скептицизм є добрим знаком, і людей за нього треба хвалити. До пори до часу, як перехідний етап, і майже ніколи не споминати злим словом, якщо хтось повис на його ліані та кричить, що то його пік розвитку.
Щиро кажучи, філософування також небезпечне і шкідливе. Наче недопечений пиріжок, який бабуся силкується втиснути у свою виразку шлунку. Найболючіше, до чого воно підкочує непідготовлений міркувальний апарат, це абсурд. Розчарування у Всесвіті, у супутниках Nasa, у прикладній конфліктології, у маминому недосоленому борщі. Абсурд абсурдний, підказує наявність здорової логіки.
Транквілізатор та методологію подолання тупості слід шукати в освіті, у хороших, якісних університетах (здогадайтеся, в якому?:), у щоденному читанні та перевірці-оновленні програмного забезпечення під назвою “Світогляд”. Крок назад крутиться доріжками у сектантство, у книжкову дитячість, у веганство без вирахування калорій. Ніде семи чудес світу не буває, і розум є черговим процесом, що рівний будь-якій іншій частині нашого житія. А поляна красива тільки в живописі, і вимагає догляду в щоденності.
Другою заминкою пізнанню таврують пам’ять-хитрунку, вона обманює медом забуття. Проводився контрольований експеримент по вживленню людській расі фальшивих спогадів. Організатори, Джулія Шоу та Стівен Портер, піддали сумніву об’єктивність пам’яті, й піддали так, що експеримент підтвердив найгірше: спогади та минуле можуть бути нав’язаними. 70 % учасників пройшли через конвеєр поліціянтських допитів і почали зізнаватися у скоєних злочинах за підліткових років. Річ у тім, що вони не були причетними до них..
Злягаєшся з пам’яттю, народжуються малята: куріпки, які називають речі своїми іменами, або ж майстерність прямих рук, що силкується поремонтувати стілець та оминути дзвінків робочому напідпитку. А тут світ додумався до того, що вона потенційна брехунка!
Замість висновку чешуться рефлексії запитати самого себе: чи стоїть людина на блокаді Знання? Чи тебе зупиняє світ, але відаєш, що то виправдання? Чи ти чуєш силу вивчати Життя під тиском нових вісточок в InstaGram?
..Чи ти?..
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Непередбачуваність та Сльози Щастя"
• Перейти на сторінку •
"Три зайчики-захованки в публічній лекції Я. Грицака "The Beatles і їхні жінки""
• Перейти на сторінку •
"Три зайчики-захованки в публічній лекції Я. Грицака "The Beatles і їхні жінки""
Про публікацію
