Ну, що ж це, брате, робиться на світі?
Ти поясни – я хочу зрозуміть.
У чому винні я чи мої діти,
Що в своїй хаті ми не вправі жить?
Куркуль? Та, Боже, чи ж тобі не знати:
Я день і ніч спини не розгинав,
Своїм горбом я збудував цю хату
І без спочинку в полі пропадав.
Я не цурався чорної роботи
І кожна грудка на моїй землі
Полита щедро моїм власним потом
Й моєї працьовитої сім’ї.
Що наймити? Ти їх у мене бачив?
На, ось поглянь на мо́ї мозолі.
Та жоден наймит так ще не «ішачив»,
Як я з сім’єю на моїй землі.
Чи, може, заздрість, братику, заїла?
Але ж я ночі працював і дні
Поки ви десь із кимсь горілку пили
І хата заростала в бур’яні.
Тепер ти влада, бо ти, брате,бідний.
Наган при боці, у руці печать.
Згадай усе ж, що ми з тобою рідні,
Дитинство наше спробуй-но згадать.
Ти ж пам’ятаєш, як ми бідно жи́ли.
Спасибі владі, що землі дала.
Я ж стільки, брате, вклав у неї сили
Аби нужда в минуле відійшла.
А ти тепер «куркуль» на мене кажеш.
Який куркуль? Я сам усе нажив.
Хіба ж я не з тобою, брате, вражу
Кров біляків і контриків пролив?
Та ти не чуєш. Чи ти знову п’яний?
Сховай наган, в лице мені не тич.
Чого ти хочеш? Пляшку? Зараз гляну.
І не кричи. Уже ж глибока ніч.
О, Господи, пропаща та країна,
Де влада дармоїдів і п’яниць.
Вони її поставлять на коліна
Або й затопчуть, поваливши ниць.