Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
2026.06.21
06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
2026.06.20
17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про півники або ірис
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про півники або ірис
Жили-були дід та баба, як у казочці одній.
Хоч, насправді, це легенда і розказується в ній
Про одну стареньку пару, що колись в селі жила.
Вже пройшло багато років, як любов до них прийшла
Та жили все душа в душу у хатинці край села.
За одним жаліли: доля так дітей і не дала.
Хоч бабуся так молила і дідусь весь час просив,
Не лунали на подвір’ї їх веселі голоси.
Не було на кого «строго» для годиться покричать.
А уже в такому віці, що і правнуків стрічать.
Тож кохалися у квітах, що із часом розвели.
Від весни і до морозів у садочку тім цвіли.
Дід копав, бабуся слідом ловко гра́блями гребла,
А тоді у сад торбинку із насіннячком несла
І творила своє диво, що ходили всім селом
Подивитися, як гарно і духм’яно все цвіло.
А вони, бува під вечір удвох сядуть у саду
І розмову поміж себе про життя-буття ведуть.
Та любуються на квіти, утішається душа.
Аж до перших півнів, часом, іти спати не спішать.
Але доля невблаганна, підійшов бабусин вік
І лишився геть самотнім в пустій хаті чоловік.
Поховав в саду він жінку, щоб далеко не ходить,
Над могилкою поси́діть, подумки погомоніть.
Сутужно на серці в нього, сумно стало у дворі
І в душі його вже вогник, як раніше, не горів.
Вийде, сяде він на лавці, як з бабусею колись
Та й розказує тихенько про новини і, дивись,
На душі, неначе, легше, хоч нема вогню того.
Так сидить, аж доки й півні заженуть у дім його.
Як померла жінка, садом дід займатись перестав,
Бо, по-перше, сил достатньо він для того вже не мав,
А, по-друге, він без жінки і без вправних рук її,
Без душі, яку вкладала, не зростить краси тії.
Ну, прополе його трохи, вирве, часом, бур’яни,
Щоб не надто розростались, не глушили цвіт вони.
Запустів садок поволі, лиш травичка де-не-де
Та ще квіти, де насіння із відцві́лих упаде.
Якось вийшов він уранці до могилки, як завжди,
Бачить, хтось неначе квітку незнайому посадив.
І розквітли синьо-синьо скоро пелюстки́ на ній.
А здалось йому, неначе, там розсілися півні.
Ті півні, що їх до хати проводжали уночі.
Ті півні, що не давали довго спати на печі.
Довго він стояв, дивився на той дивний синій цвіт,
Зрозумівши, що то жінка посила йому привіт.
Щоб не бу́ло йому сумно в пустій хаті одному́,
Було з ким погомоніти, пожалітися кому.
Розвелися квіти скоро з її легкої руки
По селу, по краю й звали їх в народі півники.
Хоч, насправді, це легенда і розказується в ній
Про одну стареньку пару, що колись в селі жила.
Вже пройшло багато років, як любов до них прийшла
Та жили все душа в душу у хатинці край села.
За одним жаліли: доля так дітей і не дала.
Хоч бабуся так молила і дідусь весь час просив,
Не лунали на подвір’ї їх веселі голоси.
Не було на кого «строго» для годиться покричать.
А уже в такому віці, що і правнуків стрічать.
Тож кохалися у квітах, що із часом розвели.
Від весни і до морозів у садочку тім цвіли.
Дід копав, бабуся слідом ловко гра́блями гребла,
А тоді у сад торбинку із насіннячком несла
І творила своє диво, що ходили всім селом
Подивитися, як гарно і духм’яно все цвіло.
А вони, бува під вечір удвох сядуть у саду
І розмову поміж себе про життя-буття ведуть.
Та любуються на квіти, утішається душа.
Аж до перших півнів, часом, іти спати не спішать.
Але доля невблаганна, підійшов бабусин вік
І лишився геть самотнім в пустій хаті чоловік.
Поховав в саду він жінку, щоб далеко не ходить,
Над могилкою поси́діть, подумки погомоніть.
Сутужно на серці в нього, сумно стало у дворі
І в душі його вже вогник, як раніше, не горів.
Вийде, сяде він на лавці, як з бабусею колись
Та й розказує тихенько про новини і, дивись,
На душі, неначе, легше, хоч нема вогню того.
Так сидить, аж доки й півні заженуть у дім його.
Як померла жінка, садом дід займатись перестав,
Бо, по-перше, сил достатньо він для того вже не мав,
А, по-друге, він без жінки і без вправних рук її,
Без душі, яку вкладала, не зростить краси тії.
Ну, прополе його трохи, вирве, часом, бур’яни,
Щоб не надто розростались, не глушили цвіт вони.
Запустів садок поволі, лиш травичка де-не-де
Та ще квіти, де насіння із відцві́лих упаде.
Якось вийшов він уранці до могилки, як завжди,
Бачить, хтось неначе квітку незнайому посадив.
І розквітли синьо-синьо скоро пелюстки́ на ній.
А здалось йому, неначе, там розсілися півні.
Ті півні, що їх до хати проводжали уночі.
Ті півні, що не давали довго спати на печі.
Довго він стояв, дивився на той дивний синій цвіт,
Зрозумівши, що то жінка посила йому привіт.
Щоб не бу́ло йому сумно в пустій хаті одному́,
Було з ким погомоніти, пожалітися кому.
Розвелися квіти скоро з її легкої руки
По селу, по краю й звали їх в народі півники.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
