Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Так, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буду собі сидіти,
Так, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буду собі сидіти,
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про крученого панича
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про крученого панича
В’юнка рослина в’ється на паркан.
Великі квітки в очі заглядають.
«Стривай, а як її в нас називають?»-
Майнула думка в голові прудка.
Згадав, на серці, навіть, легкий щем,
У нас такі ж в садочку виростали
І мама, пам’ятаю, називала
Їх крученим, здається, паничем.
Я дивувався назві чудернацькій
Та все гадав: звідкіль вона така.
«Кручена» - зрозуміло, бо в’юнка,
А от панич? Аж років у дванадцять
Почув легенду і тепер її
Вам також хочу я переповісти.
Отож зручніше можете присісти
Аби послухать спогади мої.
Було то, кажуть, за багато літ,
Коли пани ще справжнії водились,
Коли за жінку на дуелі бились
І був, здається, зовсім інший світ.
А, може, й ні?! Колись, як і тепер
Були й хороші, і погані люди,
Згадаємо, хоча би, і Іуду,
Це ж через нього був Христос помер.
Та моя мова дещо не про те.
В однім краю стояв маєток панський
(Бач, починаю, наче справжню казку),
Тепер там, певно, лиш трава росте.
А в тім маєтку пан поважний жив
І був у нього, кажуть, син єдиний.
Росло собі – дитина, як дитина.
Але ж один. І пан його любив.
З дитинства панькав,
вдовольняв всі примхи,
Отож «не можна» той панич не знав.
Бо що хотів – то те одразу й мав.
Це, власне, й привело його до лиха.
Як він підріс, став гарний парубчак.
А справді гарний – ставний і високий,
Такий чорнявий і блакитноокий
Та ще й до того ласий до дівчат.
Бува, спідницю жодну не мине
Та й успіх мав серед дівчат чималий.
Ну, як же – панича причарувала.
Сама вже потім потайки кляне
Нещасну долю покритки. Та да́рма,
Панич на іншу око вже поклав,
Вже іншу в гай надвечір закликав,
Щоб потім з нею поступить так само.
Щось в ньому, мабуть, крім краси було,
Бо ж знали всі дівчат нещасних долю,
А йшли все рівно, мов втрачали волю
Із паничем надвечір за село.
А він був гордий з власних перемог.
Казав, що жодна перед ним не встоїть,
Мовляв, на світі і нема такої,
Щоб не пішла з ним разом, бачить Бог.
Жила в селі тому одна вдова,
Дочка вродлива в неї підростала.
А мати, кажуть люди, відьмувала,
Бо, заговірні знаючи слова,
Частенько ляк дитячий виливала,
Варила зілля людям від недуг.
В селі у неї не було подруг,
Сама з дочкою разом проживала.
І ось панич дитину її вздрів,
Коли зійшлися всі на вечорниці,
Запала в душу йому білолиця,
Не відведе очей від чорних брів.
Котом пухнатим навкруг неї ходить
Усе їй компліменти роздає,
З кишень цукерки гарні дістає.
Вона ж очей угору не підводить,
Бо знає: гляне раз і пропаде,
В його очах отих бездонних втоне,
Думки недобрі пріч від себе гоне,
Хоча сама від нього не іде,
Мов щось трима її побіля нього.
І страх, й цікавість душу розбира,
Хоч розуміє – це для нього гра,
Покине враз, лише доб’ється сво́го.
А він шепоче: «Вийди, вийди в гай,
Як місяць зійде солов’я вітати.
Чого тобі сидіти в темній хаті?
Всю ніч чекати буду, так і знай».
Поки словами не обплутав душу
Облесник той, зірвалася вона,
Пополотніла, біла, як стіна:
«Пробачте, пане, йти додому мушу!»
Й бігцем від нього, щоб не наздогнав.
Прибігла. Мати дивиться й питає:
«Чого на то́бі та й лиця немає?
Хто тебе, доню, так перелякав?»
А та зітхає: «Та собаки, мамо!»
Не признається матері своїй.
А, власне, що б могла сказати їй,
Мовляв, панич облещував словами.
На другий вечір вечорниці знов.
Не встигла вийти, як панич до неї
І знов такі їй компліменти клеїть
І про красу, і серце, і любов.
І знов її до гаю закликає.
Вона уже аж тануть почала.
Іще би трохи, мабуть, і пішла.
Отож рятунок втечею шукає.
Панич за нею, та не наздогнав.
Вона скоренько в хату забігає.
«Що сталось, доню?»- матінка питає,-
Чи знову пес якийсь перелякав?»
Мовчить дівчина. Сльози раз по раз,
А мати все одразу зрозуміла.
«Йди спати, доню»,- тихо їй веліла,-
Не переймайся. Все буде гаразд.»
Та й заходилась зілля готувать.
Як тільки місяць виглянув з-за плоту,
Все щось мішала, шепотіла доти,
Поки уже і сонечку вставать.
А потім зіллям тина облила,
Якісь закляття слідом шепотіла,
В якоїсь сили помочі просила,
Щоб та дитину їй оберегла.
Надвечір каже: «Доню, не ходи
Сьогодні ні на які вечорниці.
Візьми-но, виший новую спідницю,
Лежить пошита ще із середи».
Сидить дівчина, вишиває цвіт,
Панич її весь вечір виглядає.
Ну, а її немає і немає.
То він й подався до її воріт.
В світлиці, бачить, блимає свіча,
Але кущі віконце закривають.
Тож він на тина ногу закидає,
Щоб у віконце викликать дівча.
Та й чує, наче хтось його вхопив,
Якаясь сила в’яже йому тіло,
А руки й ноги мов заціпеніли.
Хотів кричати - та немає слів.
А тіло сохне, тина обпліта.
В’юниться вгору стебельцем тоненьким
І розквітають квіточки гарненькі.
Аж ось уже небавом і світа.
Виходить вранці дівчина із хати
І раптом бачить дивовижний цвіт,
Що в’ється тонко, крутиться на пліт.,
Немов у вікна хоче заглядати.
Руками навіть сплеснула вона
І здивування в голосі майнуло:
«Звідкіль взялася? Вчора ще й не було!
Поглянь-но, мамо, що за дивина?»
Матуся знає та вдає, однак,
Що вперше чує: «Справді диво, доню.»
Зірвала ніжну квітку у долоні
Та обдивилася і так, і так
«Ти глянь, як в’ється кручений панич!»-
Мов ненароком з язика злетіло
Та так до тої квітки й прикипіло.
Пройшло відтоді декілька сторіч,
А квітка та все в’ється на паркани,
Немовби хоче глянути в вікно.
Історія б забулася давно,
А от легенда квіткою не в’яне.
Великі квітки в очі заглядають.
«Стривай, а як її в нас називають?»-
Майнула думка в голові прудка.
Згадав, на серці, навіть, легкий щем,
У нас такі ж в садочку виростали
І мама, пам’ятаю, називала
Їх крученим, здається, паничем.
Я дивувався назві чудернацькій
Та все гадав: звідкіль вона така.
«Кручена» - зрозуміло, бо в’юнка,
А от панич? Аж років у дванадцять
Почув легенду і тепер її
Вам також хочу я переповісти.
Отож зручніше можете присісти
Аби послухать спогади мої.
Було то, кажуть, за багато літ,
Коли пани ще справжнії водились,
Коли за жінку на дуелі бились
І був, здається, зовсім інший світ.
А, може, й ні?! Колись, як і тепер
Були й хороші, і погані люди,
Згадаємо, хоча би, і Іуду,
Це ж через нього був Христос помер.
Та моя мова дещо не про те.
В однім краю стояв маєток панський
(Бач, починаю, наче справжню казку),
Тепер там, певно, лиш трава росте.
А в тім маєтку пан поважний жив
І був у нього, кажуть, син єдиний.
Росло собі – дитина, як дитина.
Але ж один. І пан його любив.
З дитинства панькав,
вдовольняв всі примхи,
Отож «не можна» той панич не знав.
Бо що хотів – то те одразу й мав.
Це, власне, й привело його до лиха.
Як він підріс, став гарний парубчак.
А справді гарний – ставний і високий,
Такий чорнявий і блакитноокий
Та ще й до того ласий до дівчат.
Бува, спідницю жодну не мине
Та й успіх мав серед дівчат чималий.
Ну, як же – панича причарувала.
Сама вже потім потайки кляне
Нещасну долю покритки. Та да́рма,
Панич на іншу око вже поклав,
Вже іншу в гай надвечір закликав,
Щоб потім з нею поступить так само.
Щось в ньому, мабуть, крім краси було,
Бо ж знали всі дівчат нещасних долю,
А йшли все рівно, мов втрачали волю
Із паничем надвечір за село.
А він був гордий з власних перемог.
Казав, що жодна перед ним не встоїть,
Мовляв, на світі і нема такої,
Щоб не пішла з ним разом, бачить Бог.
Жила в селі тому одна вдова,
Дочка вродлива в неї підростала.
А мати, кажуть люди, відьмувала,
Бо, заговірні знаючи слова,
Частенько ляк дитячий виливала,
Варила зілля людям від недуг.
В селі у неї не було подруг,
Сама з дочкою разом проживала.
І ось панич дитину її вздрів,
Коли зійшлися всі на вечорниці,
Запала в душу йому білолиця,
Не відведе очей від чорних брів.
Котом пухнатим навкруг неї ходить
Усе їй компліменти роздає,
З кишень цукерки гарні дістає.
Вона ж очей угору не підводить,
Бо знає: гляне раз і пропаде,
В його очах отих бездонних втоне,
Думки недобрі пріч від себе гоне,
Хоча сама від нього не іде,
Мов щось трима її побіля нього.
І страх, й цікавість душу розбира,
Хоч розуміє – це для нього гра,
Покине враз, лише доб’ється сво́го.
А він шепоче: «Вийди, вийди в гай,
Як місяць зійде солов’я вітати.
Чого тобі сидіти в темній хаті?
Всю ніч чекати буду, так і знай».
Поки словами не обплутав душу
Облесник той, зірвалася вона,
Пополотніла, біла, як стіна:
«Пробачте, пане, йти додому мушу!»
Й бігцем від нього, щоб не наздогнав.
Прибігла. Мати дивиться й питає:
«Чого на то́бі та й лиця немає?
Хто тебе, доню, так перелякав?»
А та зітхає: «Та собаки, мамо!»
Не признається матері своїй.
А, власне, що б могла сказати їй,
Мовляв, панич облещував словами.
На другий вечір вечорниці знов.
Не встигла вийти, як панич до неї
І знов такі їй компліменти клеїть
І про красу, і серце, і любов.
І знов її до гаю закликає.
Вона уже аж тануть почала.
Іще би трохи, мабуть, і пішла.
Отож рятунок втечею шукає.
Панич за нею, та не наздогнав.
Вона скоренько в хату забігає.
«Що сталось, доню?»- матінка питає,-
Чи знову пес якийсь перелякав?»
Мовчить дівчина. Сльози раз по раз,
А мати все одразу зрозуміла.
«Йди спати, доню»,- тихо їй веліла,-
Не переймайся. Все буде гаразд.»
Та й заходилась зілля готувать.
Як тільки місяць виглянув з-за плоту,
Все щось мішала, шепотіла доти,
Поки уже і сонечку вставать.
А потім зіллям тина облила,
Якісь закляття слідом шепотіла,
В якоїсь сили помочі просила,
Щоб та дитину їй оберегла.
Надвечір каже: «Доню, не ходи
Сьогодні ні на які вечорниці.
Візьми-но, виший новую спідницю,
Лежить пошита ще із середи».
Сидить дівчина, вишиває цвіт,
Панич її весь вечір виглядає.
Ну, а її немає і немає.
То він й подався до її воріт.
В світлиці, бачить, блимає свіча,
Але кущі віконце закривають.
Тож він на тина ногу закидає,
Щоб у віконце викликать дівча.
Та й чує, наче хтось його вхопив,
Якаясь сила в’яже йому тіло,
А руки й ноги мов заціпеніли.
Хотів кричати - та немає слів.
А тіло сохне, тина обпліта.
В’юниться вгору стебельцем тоненьким
І розквітають квіточки гарненькі.
Аж ось уже небавом і світа.
Виходить вранці дівчина із хати
І раптом бачить дивовижний цвіт,
Що в’ється тонко, крутиться на пліт.,
Немов у вікна хоче заглядати.
Руками навіть сплеснула вона
І здивування в голосі майнуло:
«Звідкіль взялася? Вчора ще й не було!
Поглянь-но, мамо, що за дивина?»
Матуся знає та вдає, однак,
Що вперше чує: «Справді диво, доню.»
Зірвала ніжну квітку у долоні
Та обдивилася і так, і так
«Ти глянь, як в’ється кручений панич!»-
Мов ненароком з язика злетіло
Та так до тої квітки й прикипіло.
Пройшло відтоді декілька сторіч,
А квітка та все в’ється на паркани,
Немовби хоче глянути в вікно.
Історія б забулася давно,
А от легенда квіткою не в’яне.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
