
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про материнку або душицю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про материнку або душицю
Жила вдова в селі одному.
Був чоловік. Козакував.
Тож довго не сидів удома,
Спокою ворог не давав.
Сусіди тільки-но й дивились,
Як би шматок собі вхопить.
Тут від одного ледь відбились,
Як другий зуби вже гострить.
Отак у війнах і походах,
Аж поки й згинув у бою.
Поплакала вона та й годі,
Бо ж треба піднімать сім’ю.
А мала жінка двоє діток –
Синочка й донечку, вони
Росли, як дві маленькі квітки.
Отож жила тепер для них.
Нічого дітям не жаліла,
Від біди-лиха берегла,
Та Богородицю молила,
Щоб їм здоров’ячка дала.
Вона ж від ранку і до ночі
То в полі, а то у дворі.
Сама усе вхопити хоче,
Всім догодити дітворі.
Вони ж турбот зовсім не знали,
Росли під маминим крилом.
Їх одягали, годували.
Дитинство радісним було.
Та людська доля невблаганна,
Себе не жа́ліла вдова,
Тож підірвала сили рано,
Прийшла із поля ледь жива,
Злягла й за кілька днів згоріла.
Лишила по собі сирі́т.
Кому до чужих діток діло?
Жорстоким виявився світ.
Дітей самих не залишили,
На те і влада у селі.
До тітки їх переселили,
В якої ще свої малі.
Хоча і рідна кров, одначе,
Свої ж рідніші, далебі.
Вона вдяга, годує, наче
Та все зі скрипом – заробіть.
Свої ще сни останні бачать,
А цих ранесенько зганя,
То тим, то іншим озадачить.
А жалітись кому – рідня?
Та й так спасибі – прихистила,
Пригріла, як могла, сиріт.
В селі, по людях говорила:
Про них турбується, як слід.
Сама ж покрикувати стала,
А то, бувало, і поб’є.
Бо, бач, роботу загадала,
А воно досі не встає,
Чи то поволі надто робить,
Чи то багато надто їсть.
І позирає завше, щоби
На комусь з них зігнати злість.
Зі смертю мами закінчилось
Дитинство радісне для них.
Та й плакати вже розучились,
Забули, що таке є сміх.
Єдине, як хвилинку мали,
До мами на могилку йшли,
Там свої біди виливали,
Там і поплакати могли.
Сльозами ту могилку зросять,
Розкажуть про життя своє.
У мами помочі попросять
Та й легше на душі стає.
Прийшли вони одного разу -
Духмяна квітка розцвіла.
Повірили вони одразу,
Що то матуся їх прийшла.
Вони ту квітку не зірвали,
Сльозами рясно полили
І материнкою назвали.
До неї кожен раз ішли
Дві гіркі долі-сиротинки.
Вже не одно друге втіша,
Їм гріє серце материнка,
Неначе мамина душа.
Був чоловік. Козакував.
Тож довго не сидів удома,
Спокою ворог не давав.
Сусіди тільки-но й дивились,
Як би шматок собі вхопить.
Тут від одного ледь відбились,
Як другий зуби вже гострить.
Отак у війнах і походах,
Аж поки й згинув у бою.
Поплакала вона та й годі,
Бо ж треба піднімать сім’ю.
А мала жінка двоє діток –
Синочка й донечку, вони
Росли, як дві маленькі квітки.
Отож жила тепер для них.
Нічого дітям не жаліла,
Від біди-лиха берегла,
Та Богородицю молила,
Щоб їм здоров’ячка дала.
Вона ж від ранку і до ночі
То в полі, а то у дворі.
Сама усе вхопити хоче,
Всім догодити дітворі.
Вони ж турбот зовсім не знали,
Росли під маминим крилом.
Їх одягали, годували.
Дитинство радісним було.
Та людська доля невблаганна,
Себе не жа́ліла вдова,
Тож підірвала сили рано,
Прийшла із поля ледь жива,
Злягла й за кілька днів згоріла.
Лишила по собі сирі́т.
Кому до чужих діток діло?
Жорстоким виявився світ.
Дітей самих не залишили,
На те і влада у селі.
До тітки їх переселили,
В якої ще свої малі.
Хоча і рідна кров, одначе,
Свої ж рідніші, далебі.
Вона вдяга, годує, наче
Та все зі скрипом – заробіть.
Свої ще сни останні бачать,
А цих ранесенько зганя,
То тим, то іншим озадачить.
А жалітись кому – рідня?
Та й так спасибі – прихистила,
Пригріла, як могла, сиріт.
В селі, по людях говорила:
Про них турбується, як слід.
Сама ж покрикувати стала,
А то, бувало, і поб’є.
Бо, бач, роботу загадала,
А воно досі не встає,
Чи то поволі надто робить,
Чи то багато надто їсть.
І позирає завше, щоби
На комусь з них зігнати злість.
Зі смертю мами закінчилось
Дитинство радісне для них.
Та й плакати вже розучились,
Забули, що таке є сміх.
Єдине, як хвилинку мали,
До мами на могилку йшли,
Там свої біди виливали,
Там і поплакати могли.
Сльозами ту могилку зросять,
Розкажуть про життя своє.
У мами помочі попросять
Та й легше на душі стає.
Прийшли вони одного разу -
Духмяна квітка розцвіла.
Повірили вони одразу,
Що то матуся їх прийшла.
Вони ту квітку не зірвали,
Сльозами рясно полили
І материнкою назвали.
До неї кожен раз ішли
Дві гіркі долі-сиротинки.
Вже не одно друге втіша,
Їм гріє серце материнка,
Неначе мамина душа.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію