Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про материнку або душицю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про материнку або душицю
Жила вдова в селі одному.
Був чоловік. Козакував.
Тож довго не сидів удома,
Спокою ворог не давав.
Сусіди тільки-но й дивились,
Як би шматок собі вхопить.
Тут від одного ледь відбились,
Як другий зуби вже гострить.
Отак у війнах і походах,
Аж поки й згинув у бою.
Поплакала вона та й годі,
Бо ж треба піднімать сім’ю.
А мала жінка двоє діток –
Синочка й донечку, вони
Росли, як дві маленькі квітки.
Отож жила тепер для них.
Нічого дітям не жаліла,
Від біди-лиха берегла,
Та Богородицю молила,
Щоб їм здоров’ячка дала.
Вона ж від ранку і до ночі
То в полі, а то у дворі.
Сама усе вхопити хоче,
Всім догодити дітворі.
Вони ж турбот зовсім не знали,
Росли під маминим крилом.
Їх одягали, годували.
Дитинство радісним було.
Та людська доля невблаганна,
Себе не жа́ліла вдова,
Тож підірвала сили рано,
Прийшла із поля ледь жива,
Злягла й за кілька днів згоріла.
Лишила по собі сирі́т.
Кому до чужих діток діло?
Жорстоким виявився світ.
Дітей самих не залишили,
На те і влада у селі.
До тітки їх переселили,
В якої ще свої малі.
Хоча і рідна кров, одначе,
Свої ж рідніші, далебі.
Вона вдяга, годує, наче
Та все зі скрипом – заробіть.
Свої ще сни останні бачать,
А цих ранесенько зганя,
То тим, то іншим озадачить.
А жалітись кому – рідня?
Та й так спасибі – прихистила,
Пригріла, як могла, сиріт.
В селі, по людях говорила:
Про них турбується, як слід.
Сама ж покрикувати стала,
А то, бувало, і поб’є.
Бо, бач, роботу загадала,
А воно досі не встає,
Чи то поволі надто робить,
Чи то багато надто їсть.
І позирає завше, щоби
На комусь з них зігнати злість.
Зі смертю мами закінчилось
Дитинство радісне для них.
Та й плакати вже розучились,
Забули, що таке є сміх.
Єдине, як хвилинку мали,
До мами на могилку йшли,
Там свої біди виливали,
Там і поплакати могли.
Сльозами ту могилку зросять,
Розкажуть про життя своє.
У мами помочі попросять
Та й легше на душі стає.
Прийшли вони одного разу -
Духмяна квітка розцвіла.
Повірили вони одразу,
Що то матуся їх прийшла.
Вони ту квітку не зірвали,
Сльозами рясно полили
І материнкою назвали.
До неї кожен раз ішли
Дві гіркі долі-сиротинки.
Вже не одно друге втіша,
Їм гріє серце материнка,
Неначе мамина душа.
Був чоловік. Козакував.
Тож довго не сидів удома,
Спокою ворог не давав.
Сусіди тільки-но й дивились,
Як би шматок собі вхопить.
Тут від одного ледь відбились,
Як другий зуби вже гострить.
Отак у війнах і походах,
Аж поки й згинув у бою.
Поплакала вона та й годі,
Бо ж треба піднімать сім’ю.
А мала жінка двоє діток –
Синочка й донечку, вони
Росли, як дві маленькі квітки.
Отож жила тепер для них.
Нічого дітям не жаліла,
Від біди-лиха берегла,
Та Богородицю молила,
Щоб їм здоров’ячка дала.
Вона ж від ранку і до ночі
То в полі, а то у дворі.
Сама усе вхопити хоче,
Всім догодити дітворі.
Вони ж турбот зовсім не знали,
Росли під маминим крилом.
Їх одягали, годували.
Дитинство радісним було.
Та людська доля невблаганна,
Себе не жа́ліла вдова,
Тож підірвала сили рано,
Прийшла із поля ледь жива,
Злягла й за кілька днів згоріла.
Лишила по собі сирі́т.
Кому до чужих діток діло?
Жорстоким виявився світ.
Дітей самих не залишили,
На те і влада у селі.
До тітки їх переселили,
В якої ще свої малі.
Хоча і рідна кров, одначе,
Свої ж рідніші, далебі.
Вона вдяга, годує, наче
Та все зі скрипом – заробіть.
Свої ще сни останні бачать,
А цих ранесенько зганя,
То тим, то іншим озадачить.
А жалітись кому – рідня?
Та й так спасибі – прихистила,
Пригріла, як могла, сиріт.
В селі, по людях говорила:
Про них турбується, як слід.
Сама ж покрикувати стала,
А то, бувало, і поб’є.
Бо, бач, роботу загадала,
А воно досі не встає,
Чи то поволі надто робить,
Чи то багато надто їсть.
І позирає завше, щоби
На комусь з них зігнати злість.
Зі смертю мами закінчилось
Дитинство радісне для них.
Та й плакати вже розучились,
Забули, що таке є сміх.
Єдине, як хвилинку мали,
До мами на могилку йшли,
Там свої біди виливали,
Там і поплакати могли.
Сльозами ту могилку зросять,
Розкажуть про життя своє.
У мами помочі попросять
Та й легше на душі стає.
Прийшли вони одного разу -
Духмяна квітка розцвіла.
Повірили вони одразу,
Що то матуся їх прийшла.
Вони ту квітку не зірвали,
Сльозами рясно полили
І материнкою назвали.
До неї кожен раз ішли
Дві гіркі долі-сиротинки.
Вже не одно друге втіша,
Їм гріє серце материнка,
Неначе мамина душа.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
