Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
18:31
Охайна дівчина і при скромному макіяжі викликала потаємний інтерес і швидку згоду на послуги.
Чому приваблюють саме такі, якщо мені потрібна робітниця лише для прибирання, для мегамаркетів і як водійка мого майбутнього авто? Про ескортні виходи того дня
2026.06.23
17:18
Історія сповнена історичних парадоксів і парадоксальних істориків.
Були царі, були і блазні, але щоби цар і блазень у одній особі?
Що більше є нагарбаних територій, то більше їх бракує для повного щастя.
Можна і концтабір у країні створити, а мож
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Голодний рік. По степовій дорозі
Йшов чоловік з мішечком на спині.
Вперед іноді позирав в тривозі,
Десь там лісок далекий бовванів.
Йшов чоловік із палицею шляхом,
Звідкись тікав чи поспішав кудись.
В очах, щоправда, не помітно страху,
Утома, смуток. Видно, находивсь.
Спустивсь у балку і понад рікою
Побачив гурт таких же мандрівних.
Вони сиділи в дивному спокої,
Неначе шлях вже закінчився в них.
Байдужі очі, висохлі обличчя…
І раптом, ледве близько підійшов,
Всі похопились, худі руки тичуть:
«Дай хлібця! Хліба!?»- аж холоне кров.
В очах голодних щось умить
проснулось:
Жага життя, бажання, щось таке.
Душа у перехожого здригнулась,
Сіпнулась жалість – почуття гірке.
В мішечку в нього ще була хлібина
Одна, остання, що із дому взяв.
Іти ще дні йому, а не години.
Та більш нічого він, на жаль не мав.
Дивився у голодні їхні очі,
Стискалось серце: з голоду ж помруть
І будуть снитися йому щоночі,
Бо не поміг!.. А ті голодні ждуть
І тягнуть, тягнуть висхлі свої руки,
Гримасливо всміхаються йому.
Чи ж серце може витримать цю муку?
Аж соромно зробилось самому.
Хапливо стяг мішок, дістав хлібину,
Ломити став на кусники. «Тримай!
Візьми! Держи!» Роздав їм половину.
Отримав кожен:
« Більш не дам! Звиняй!»
А ті дивились, як він хліб ховає
І це для них було як смертний гріх:
« Та він же, підлий, півхлібини має!?
Сам буде жерти, потайки від них!?»
І, замість дяки за хороше діло, Накинулись на бідного того,
Побили добре, хліб весь розкришили
Та і пішли, покинувши його.
Лежав він серед шляху, ледве дихав
Та зрозуміти все ніяк не міг:
За що на нього це звалилось лихо?
І чим так дуже він розсердив їх?
Йшов чоловік з мішечком на спині.
Вперед іноді позирав в тривозі,
Десь там лісок далекий бовванів.
Йшов чоловік із палицею шляхом,
Звідкись тікав чи поспішав кудись.
В очах, щоправда, не помітно страху,
Утома, смуток. Видно, находивсь.
Спустивсь у балку і понад рікою
Побачив гурт таких же мандрівних.
Вони сиділи в дивному спокої,
Неначе шлях вже закінчився в них.
Байдужі очі, висохлі обличчя…
І раптом, ледве близько підійшов,
Всі похопились, худі руки тичуть:
«Дай хлібця! Хліба!?»- аж холоне кров.
В очах голодних щось умить
проснулось:
Жага життя, бажання, щось таке.
Душа у перехожого здригнулась,
Сіпнулась жалість – почуття гірке.
В мішечку в нього ще була хлібина
Одна, остання, що із дому взяв.
Іти ще дні йому, а не години.
Та більш нічого він, на жаль не мав.
Дивився у голодні їхні очі,
Стискалось серце: з голоду ж помруть
І будуть снитися йому щоночі,
Бо не поміг!.. А ті голодні ждуть
І тягнуть, тягнуть висхлі свої руки,
Гримасливо всміхаються йому.
Чи ж серце може витримать цю муку?
Аж соромно зробилось самому.
Хапливо стяг мішок, дістав хлібину,
Ломити став на кусники. «Тримай!
Візьми! Держи!» Роздав їм половину.
Отримав кожен:
« Більш не дам! Звиняй!»
А ті дивились, як він хліб ховає
І це для них було як смертний гріх:
« Та він же, підлий, півхлібини має!?
Сам буде жерти, потайки від них!?»
І, замість дяки за хороше діло, Накинулись на бідного того,
Побили добре, хліб весь розкришили
Та і пішли, покинувши його.
Лежав він серед шляху, ледве дихав
Та зрозуміти все ніяк не міг:
За що на нього це звалилось лихо?
І чим так дуже він розсердив їх?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
