Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Голодний рік. По степовій дорозі
Йшов чоловік з мішечком на спині.
Вперед іноді позирав в тривозі,
Десь там лісок далекий бовванів.
Йшов чоловік із палицею шляхом,
Звідкись тікав чи поспішав кудись.
В очах, щоправда, не помітно страху,
Утома, смуток. Видно, находивсь.
Спустивсь у балку і понад рікою
Побачив гурт таких же мандрівних.
Вони сиділи в дивному спокої,
Неначе шлях вже закінчився в них.
Байдужі очі, висохлі обличчя…
І раптом, ледве близько підійшов,
Всі похопились, худі руки тичуть:
«Дай хлібця! Хліба!?»- аж холоне кров.
В очах голодних щось умить
проснулось:
Жага життя, бажання, щось таке.
Душа у перехожого здригнулась,
Сіпнулась жалість – почуття гірке.
В мішечку в нього ще була хлібина
Одна, остання, що із дому взяв.
Іти ще дні йому, а не години.
Та більш нічого він, на жаль не мав.
Дивився у голодні їхні очі,
Стискалось серце: з голоду ж помруть
І будуть снитися йому щоночі,
Бо не поміг!.. А ті голодні ждуть
І тягнуть, тягнуть висхлі свої руки,
Гримасливо всміхаються йому.
Чи ж серце може витримать цю муку?
Аж соромно зробилось самому.
Хапливо стяг мішок, дістав хлібину,
Ломити став на кусники. «Тримай!
Візьми! Держи!» Роздав їм половину.
Отримав кожен:
« Більш не дам! Звиняй!»
А ті дивились, як він хліб ховає
І це для них було як смертний гріх:
« Та він же, підлий, півхлібини має!?
Сам буде жерти, потайки від них!?»
І, замість дяки за хороше діло, Накинулись на бідного того,
Побили добре, хліб весь розкришили
Та і пішли, покинувши його.
Лежав він серед шляху, ледве дихав
Та зрозуміти все ніяк не міг:
За що на нього це звалилось лихо?
І чим так дуже він розсердив їх?
Йшов чоловік з мішечком на спині.
Вперед іноді позирав в тривозі,
Десь там лісок далекий бовванів.
Йшов чоловік із палицею шляхом,
Звідкись тікав чи поспішав кудись.
В очах, щоправда, не помітно страху,
Утома, смуток. Видно, находивсь.
Спустивсь у балку і понад рікою
Побачив гурт таких же мандрівних.
Вони сиділи в дивному спокої,
Неначе шлях вже закінчився в них.
Байдужі очі, висохлі обличчя…
І раптом, ледве близько підійшов,
Всі похопились, худі руки тичуть:
«Дай хлібця! Хліба!?»- аж холоне кров.
В очах голодних щось умить
проснулось:
Жага життя, бажання, щось таке.
Душа у перехожого здригнулась,
Сіпнулась жалість – почуття гірке.
В мішечку в нього ще була хлібина
Одна, остання, що із дому взяв.
Іти ще дні йому, а не години.
Та більш нічого він, на жаль не мав.
Дивився у голодні їхні очі,
Стискалось серце: з голоду ж помруть
І будуть снитися йому щоночі,
Бо не поміг!.. А ті голодні ждуть
І тягнуть, тягнуть висхлі свої руки,
Гримасливо всміхаються йому.
Чи ж серце може витримать цю муку?
Аж соромно зробилось самому.
Хапливо стяг мішок, дістав хлібину,
Ломити став на кусники. «Тримай!
Візьми! Держи!» Роздав їм половину.
Отримав кожен:
« Більш не дам! Звиняй!»
А ті дивились, як він хліб ховає
І це для них було як смертний гріх:
« Та він же, підлий, півхлібини має!?
Сам буде жерти, потайки від них!?»
І, замість дяки за хороше діло, Накинулись на бідного того,
Побили добре, хліб весь розкришили
Та і пішли, покинувши його.
Лежав він серед шляху, ледве дихав
Та зрозуміти все ніяк не міг:
За що на нього це звалилось лихо?
І чим так дуже він розсердив їх?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
