Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Голод - не тітка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голод - не тітка
Після Пасхи у господарстві поменшало на одну льоху. Кумова рохля теж пішла на святкові ковбаси та рульки. От на вихідних і чкурнули з ним до знайомця-фермера в райцентр прикупити кабанчиків. В господарстві без вереску голодних пацяток, мукання корівок та собачого гавкоту селянин почувається, наче на цвинтарі. Це так само ненормально як жити у столиці без автомобільного гуркоту, полчищ тарганів та смердючих вихлопних газів. Непорядок, одним словом.
Я своїх вухатих красунь відгодовую залишками хліба, борща, каші та варених овочей, які продукує військова частина, яка знаходиться неподалік. Щоранку, вдень та після вечері забираю по виварці цього добра. А ще підкришую їм свіжої кропиви та іншого зілля для підвищення смакових якостей майбутнього сала. А от у кума інша метода відгодівлі, діаметрально протилежна.
Уранці все село прокинулося від голодного вереску кумового поросятка. Крик був такий, що повставали з могил навіть свіжі метв’яки та сунулися на його подвір’я подивитися, кого там катують. Прибіг розлючений сусід Іван зі швайкою, Мотря з вилами. Я вже знав що до чого: набрав відро січки та вареної картоплі та пішов виручати родича. Тобто його голодну свинку. Коли зайшов у сарайчик то голодна твар мало не збила мене зніг, пориваючись швидше устромити рило у цебро з їдлом. Вилив бовтанку в ночви і відійшов. Голодний вереск змінився голодним чавканням.
Відігнав довбнею розлючених сусідів від кума і кажу йому:
- Куме, годуй тварину, бо сусіди тебе скоро розпіпнуть. Ти хоч розумієш, що людям потрібен спокій, а не цілодобовий вереск твого утриманця?
- Гаразд. Увечері трохи випив, забув погодувати. А вранці ще не встиг...
- Так постав собі будильника під вухо, аби деренчав коли потрібно.
- А що — ідея! Так і зроблю!
Наступного ранку оглушливий вереск кумового поросятка розбудив навіть мою глуху тещу!
- А хто це там так репетує? - питає мене. - Невже кум знову жінку б’є?
- Мамо,- одказую їй, підкріпивши слова відповідною жестикуляцією та мімікою,- та яка жінка? Вона від нього втекла рік тому! Кум горілку любить надто, немає часу у нього на жінку,- показую їй на мигах.
- То хто ж так репетує страшно?
- Кум свиню завів. Сала хоче.
- От гаспид! Та йому кота не можна довірити, не те що свиню! - сердито вигукнула теща. - Іди до нього, забери нещасну тваринку.
- Не дасть. Ще не награвся з живою душею.
- Ой, горе, ой біда-а-а-, - бідкалася стара жінка. І ледь не заплакала. - Так що ж робити?
Нічого їй не відповів, а знову утьопав цебро січки і пішов до кума.
Надворі зібрався чималий натовп односельців. Сімейство Попердюхів притисло Миколу вилами до стіни аби не заважав вирішенню проблеми, а Чикилдиха намагалася впіймати в мішок прудке поросятко. А тваринка як побачила мене — шасть у жінки між ногами і до мого цебра.
- Відпустіть його, люди,- кажу сусідам. - Ідіть додому з миром, я з ним буду балакати.
Послухалися, бо я — людина авторитетна у селі, вірші про кохання пишу. І про природу, до речі, також. Увечері заходьте на мою сторінку у фейсбуці, поставлю щось нове неодмінно.
Став від Миколи на віддалі, бо “вихлоп” перегару був таким, що збивав з ніг.
- Друже, так далі не піде,- кажу йому. - Якщо почую вереск - свині ти більше не побачиш, а сало купуватимеш тільки у “Форі” - оте, польське, що смаком нагадує мило, зрозумів?
- Всьо зрозумів! Свиня повинна сама собі знаходити покорм,- одказав кум. - Вони дуже смачні коли харчуються жолудями,- і випустив її пастися в лісі.
Добре, що у нас вовків немає, повбивали усіх гицелі столичні. Але є сім'я Москаліві. Як вони тут опинилися — окрема розмова, але поцупити що де погано лежить люблять понад усе. Увечері почув знайомий вереск на іншому кутку села і зрозумів, що трапилося щось лихе. Хутко вхопив сокиру до рук і побіг на лемент.
І що б ви думали? Москалі злапали кумову живність, прицургенили додому і вже навіть під мангалом вогнище розвели!
- Доброго вечора, пияки,- вітаюся з приязними односельцями.
- Чаво нада? Валі атсєдава, ми тєбя нє звалі.
- Гаразд, вже йду,- відповідаю підпилим злодіям.- От тільки заберу вкрадене.
Вихопив порося з рук старшого Москаля та запхав сердешну тваринку до мішка.
- Ану атда-а-ай! - загелготала орда.
- А оце хочете? - і показую іншою рукою замашну сокиру. Відступилися супостати, знають, що я їх “люблю”.
Тваринку спочатку приніс до себе, нагодував від пуза, а вже потім відцургенив кумовів.
- Ой, дякую-ю-ю! - вигукнув той, як побачив знайоме рило. - Давай розцілую! - і потягнувся до мене.
Цілуватися я не дозволив — від Миколи знову тягнуло перегаром. А от під зад копняка дав. І додав:
- Доглядай за живою душею. Ти ж не Москаль. Інакше зроблю бо-бо.
Гепнув дверима і піщов додому. А уранці викликали мене до столиці у справах. Довелося затриматися там на цілий тиждень. За своїх поросят не боюся: дружина у мене — клопітка і дбайлива господиня, сама не поїсть поки худоби не погодує. А от про кумове...
Повернувся аж у травні. Як вийшов з автобусу, то одразу вчув голодний вереск Миколиного нещастя. Заходжу до кума в хату, а той лежить п’яний і хропе. Пішов у сарай, глянув, а там світить ребрами, схоже на хорта, поросятко. І вже навіть не кричить, а страшно підвиває, аж волосся на голові ворушиться.
Забрав я кабанчика до себе, друзі. Просто відкрив хвіртку в загоні, а воно за мною бігло до нового обійстя, як собачатко і повискувало від радості.
Уранці прийшов аж чорний від горілки кум і каже:
- Десь порося поділося. Може ти знаєш?
- У мене твоє порося. Прогризло уночі штахетину і втекло від тебе.
- То, може, віддаси?
- Скажи чесно,- воно тобі потрібне? Чи знову моритимеш голодом? Воно ж цілу ніч біля корита лежало і їло! Хіба так можна?
Зайшли з кумом до свинарника, а його порося впізнало свого мучителя і з гарчанням кинулося на свого господаря, вчепилося зубами в халяву чобота і давай її люто гризти.
Пішов кум з відірваною халявою та погризеними штанами. А я сів на лаві у садку та журюся. А поросятко лащиться та віддано в очі зазирає. Ще й ратиці мені на коліна поставило, порохкує від задоволення.
Навчу його шукати білі гриби по запаху в лісі, так як його італійські та французькі брати - трюфелі. Буде бігати в пущі на пару з моїм шобтиздохом. Вони вже подружилися: А якщо хочете - приводьте і своїх поросяток на грибний вишкіл. То як — гарна пропозиція?
Я своїх вухатих красунь відгодовую залишками хліба, борща, каші та варених овочей, які продукує військова частина, яка знаходиться неподалік. Щоранку, вдень та після вечері забираю по виварці цього добра. А ще підкришую їм свіжої кропиви та іншого зілля для підвищення смакових якостей майбутнього сала. А от у кума інша метода відгодівлі, діаметрально протилежна.
Уранці все село прокинулося від голодного вереску кумового поросятка. Крик був такий, що повставали з могил навіть свіжі метв’яки та сунулися на його подвір’я подивитися, кого там катують. Прибіг розлючений сусід Іван зі швайкою, Мотря з вилами. Я вже знав що до чого: набрав відро січки та вареної картоплі та пішов виручати родича. Тобто його голодну свинку. Коли зайшов у сарайчик то голодна твар мало не збила мене зніг, пориваючись швидше устромити рило у цебро з їдлом. Вилив бовтанку в ночви і відійшов. Голодний вереск змінився голодним чавканням.
Відігнав довбнею розлючених сусідів від кума і кажу йому:
- Куме, годуй тварину, бо сусіди тебе скоро розпіпнуть. Ти хоч розумієш, що людям потрібен спокій, а не цілодобовий вереск твого утриманця?
- Гаразд. Увечері трохи випив, забув погодувати. А вранці ще не встиг...
- Так постав собі будильника під вухо, аби деренчав коли потрібно.
- А що — ідея! Так і зроблю!
Наступного ранку оглушливий вереск кумового поросятка розбудив навіть мою глуху тещу!
- А хто це там так репетує? - питає мене. - Невже кум знову жінку б’є?
- Мамо,- одказую їй, підкріпивши слова відповідною жестикуляцією та мімікою,- та яка жінка? Вона від нього втекла рік тому! Кум горілку любить надто, немає часу у нього на жінку,- показую їй на мигах.
- То хто ж так репетує страшно?
- Кум свиню завів. Сала хоче.
- От гаспид! Та йому кота не можна довірити, не те що свиню! - сердито вигукнула теща. - Іди до нього, забери нещасну тваринку.
- Не дасть. Ще не награвся з живою душею.
- Ой, горе, ой біда-а-а-, - бідкалася стара жінка. І ледь не заплакала. - Так що ж робити?
Нічого їй не відповів, а знову утьопав цебро січки і пішов до кума.
Надворі зібрався чималий натовп односельців. Сімейство Попердюхів притисло Миколу вилами до стіни аби не заважав вирішенню проблеми, а Чикилдиха намагалася впіймати в мішок прудке поросятко. А тваринка як побачила мене — шасть у жінки між ногами і до мого цебра.
- Відпустіть його, люди,- кажу сусідам. - Ідіть додому з миром, я з ним буду балакати.
Послухалися, бо я — людина авторитетна у селі, вірші про кохання пишу. І про природу, до речі, також. Увечері заходьте на мою сторінку у фейсбуці, поставлю щось нове неодмінно.
Став від Миколи на віддалі, бо “вихлоп” перегару був таким, що збивав з ніг.
- Друже, так далі не піде,- кажу йому. - Якщо почую вереск - свині ти більше не побачиш, а сало купуватимеш тільки у “Форі” - оте, польське, що смаком нагадує мило, зрозумів?
- Всьо зрозумів! Свиня повинна сама собі знаходити покорм,- одказав кум. - Вони дуже смачні коли харчуються жолудями,- і випустив її пастися в лісі.
Добре, що у нас вовків немає, повбивали усіх гицелі столичні. Але є сім'я Москаліві. Як вони тут опинилися — окрема розмова, але поцупити що де погано лежить люблять понад усе. Увечері почув знайомий вереск на іншому кутку села і зрозумів, що трапилося щось лихе. Хутко вхопив сокиру до рук і побіг на лемент.
І що б ви думали? Москалі злапали кумову живність, прицургенили додому і вже навіть під мангалом вогнище розвели!
- Доброго вечора, пияки,- вітаюся з приязними односельцями.
- Чаво нада? Валі атсєдава, ми тєбя нє звалі.
- Гаразд, вже йду,- відповідаю підпилим злодіям.- От тільки заберу вкрадене.
Вихопив порося з рук старшого Москаля та запхав сердешну тваринку до мішка.
- Ану атда-а-ай! - загелготала орда.
- А оце хочете? - і показую іншою рукою замашну сокиру. Відступилися супостати, знають, що я їх “люблю”.
Тваринку спочатку приніс до себе, нагодував від пуза, а вже потім відцургенив кумовів.
- Ой, дякую-ю-ю! - вигукнув той, як побачив знайоме рило. - Давай розцілую! - і потягнувся до мене.
Цілуватися я не дозволив — від Миколи знову тягнуло перегаром. А от під зад копняка дав. І додав:
- Доглядай за живою душею. Ти ж не Москаль. Інакше зроблю бо-бо.
Гепнув дверима і піщов додому. А уранці викликали мене до столиці у справах. Довелося затриматися там на цілий тиждень. За своїх поросят не боюся: дружина у мене — клопітка і дбайлива господиня, сама не поїсть поки худоби не погодує. А от про кумове...
Повернувся аж у травні. Як вийшов з автобусу, то одразу вчув голодний вереск Миколиного нещастя. Заходжу до кума в хату, а той лежить п’яний і хропе. Пішов у сарай, глянув, а там світить ребрами, схоже на хорта, поросятко. І вже навіть не кричить, а страшно підвиває, аж волосся на голові ворушиться.
Забрав я кабанчика до себе, друзі. Просто відкрив хвіртку в загоні, а воно за мною бігло до нового обійстя, як собачатко і повискувало від радості.
Уранці прийшов аж чорний від горілки кум і каже:
- Десь порося поділося. Може ти знаєш?
- У мене твоє порося. Прогризло уночі штахетину і втекло від тебе.
- То, може, віддаси?
- Скажи чесно,- воно тобі потрібне? Чи знову моритимеш голодом? Воно ж цілу ніч біля корита лежало і їло! Хіба так можна?
Зайшли з кумом до свинарника, а його порося впізнало свого мучителя і з гарчанням кинулося на свого господаря, вчепилося зубами в халяву чобота і давай її люто гризти.
Пішов кум з відірваною халявою та погризеними штанами. А я сів на лаві у садку та журюся. А поросятко лащиться та віддано в очі зазирає. Ще й ратиці мені на коліна поставило, порохкує від задоволення.
Навчу його шукати білі гриби по запаху в лісі, так як його італійські та французькі брати - трюфелі. Буде бігати в пущі на пару з моїм шобтиздохом. Вони вже подружилися: А якщо хочете - приводьте і своїх поросяток на грибний вишкіл. То як — гарна пропозиція?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
