Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
09:52
Вчора правду ухопив за карк!
Розказала все: про дальніх, ближніх...
Хто не пише віршів - з розумак,
А хто пише - без ножа всіх ріже.
Я ж пишу, пишу, пишу, пишу
Так, що з вух валує дим шафранний.
Розум мій переступив межу,
Розказала все: про дальніх, ближніх...
Хто не пише віршів - з розумак,
А хто пише - без ножа всіх ріже.
Я ж пишу, пишу, пишу, пишу
Так, що з вух валує дим шафранний.
Розум мій переступив межу,
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звернення Павла Полуботка до Петра Першого
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення Павла Полуботка до Петра Першого
«Я мушу, царю, висловити вам,
Що добре бачу, як ви безпідставно,
А лише по намовам і пліткам,
Намислили країну мою славну
Всю погубити. Царю, ви нараз
Поставили себе понад закони.
Хоч обіцяли й ви, й царі до вас
Нам привілеї берегти до скону.
Ви роздягли податками народ,
Чию свободу самі визнавали.
А козаків ви від яких щедрот
У болота, немов рабів, загнали
Канал копати,що потрібен вам?
Хіба копати то козацьке діло?
Та найприкріше – заборона нам
Обрати вільно тих, що б ми хотіли,
Над нами верховодили. Віки
Ми так жили і жити хочем далі.
А ви одним лиш помахом руки
У нас святе це право відібрали.
А,замість того, щоби нас могли
Судити наші судді в нашім краї,
Великоруських суддів навели,
Що наших прав і звичаїв не знають
Та й не бажають знати. І весь час
Порушують їх, наче так і треба.
Ви їм дали пригнічувати нас.
Хіба забули, що все з волі неба?
Вас велич сліпить ласкою Його,
Але про суд Його ви геть забули.
Тож дослухайтесь голосу мого,
Щоб не казали потім, що не чули.
Який вам зиск, коли загине тут
Весь мій народ? Яка вам слава буде
Рабами править? Від кайдан і пут
Хіба полюблять кого-небудь люди?
Не краще бути батьком для усіх?
Народ в боргу не лишиться ніколи
І кров проллє для слави і утіх
Свого царя. Ніколи не дозволить
Комусь на вас із кривдою піти.
Я це кажу, хоч знаю, що чекає
Мене за це. Та іншої мети,
Ніж батьківщина вільна, я не знаю.
Нехай кайдани і темниця хай,
Хай я помру там з голоду і спраги,
Але настав мовчання мого край:
Я батьківщину захистити прагну
І говорю від імені її.
Для мене смерть не так страшна,як бачить,
Як гине мій народ. Оті мої
Безправні люди. Серце з того плаче.
Та пам’ятайте, царю,прийде час
І за всі кривди над моїм народом,
Пан над царями запитає вас.
Тоді вам буде виправдатись годі!»
Що добре бачу, як ви безпідставно,
А лише по намовам і пліткам,
Намислили країну мою славну
Всю погубити. Царю, ви нараз
Поставили себе понад закони.
Хоч обіцяли й ви, й царі до вас
Нам привілеї берегти до скону.
Ви роздягли податками народ,
Чию свободу самі визнавали.
А козаків ви від яких щедрот
У болота, немов рабів, загнали
Канал копати,що потрібен вам?
Хіба копати то козацьке діло?
Та найприкріше – заборона нам
Обрати вільно тих, що б ми хотіли,
Над нами верховодили. Віки
Ми так жили і жити хочем далі.
А ви одним лиш помахом руки
У нас святе це право відібрали.
А,замість того, щоби нас могли
Судити наші судді в нашім краї,
Великоруських суддів навели,
Що наших прав і звичаїв не знають
Та й не бажають знати. І весь час
Порушують їх, наче так і треба.
Ви їм дали пригнічувати нас.
Хіба забули, що все з волі неба?
Вас велич сліпить ласкою Його,
Але про суд Його ви геть забули.
Тож дослухайтесь голосу мого,
Щоб не казали потім, що не чули.
Який вам зиск, коли загине тут
Весь мій народ? Яка вам слава буде
Рабами править? Від кайдан і пут
Хіба полюблять кого-небудь люди?
Не краще бути батьком для усіх?
Народ в боргу не лишиться ніколи
І кров проллє для слави і утіх
Свого царя. Ніколи не дозволить
Комусь на вас із кривдою піти.
Я це кажу, хоч знаю, що чекає
Мене за це. Та іншої мети,
Ніж батьківщина вільна, я не знаю.
Нехай кайдани і темниця хай,
Хай я помру там з голоду і спраги,
Але настав мовчання мого край:
Я батьківщину захистити прагну
І говорю від імені її.
Для мене смерть не так страшна,як бачить,
Як гине мій народ. Оті мої
Безправні люди. Серце з того плаче.
Та пам’ятайте, царю,прийде час
І за всі кривди над моїм народом,
Пан над царями запитає вас.
Тоді вам буде виправдатись годі!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
