 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Звернення Павла Полуботка до Петра Першого
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення Павла Полуботка до Петра Першого
«Я мушу, царю, висловити вам,
Що добре бачу, як ви безпідставно,
А лише по намовам і пліткам,
Намислили країну мою славну
Всю погубити. Царю, ви нараз
Поставили себе понад закони.
Хоч обіцяли й ви, й царі до вас
Нам привілеї берегти до скону.
Ви роздягли податками народ,
Чию свободу самі визнавали.
А козаків ви від яких щедрот
У болота, немов рабів, загнали
Канал копати,що потрібен вам?
Хіба копати то козацьке діло?
Та найприкріше – заборона нам
Обрати вільно тих, що б ми хотіли,
Над нами верховодили. Віки
Ми так жили і жити хочем далі.
А ви одним лиш помахом руки
У нас святе це право відібрали.
А,замість того, щоби нас могли
Судити наші судді в нашім краї,
Великоруських суддів навели,
Що наших прав і звичаїв не знають
Та й не бажають знати. І весь час
Порушують їх, наче так і треба.
Ви їм дали пригнічувати нас.
Хіба забули, що все з волі неба?
Вас велич сліпить ласкою Його,
Але про суд Його ви геть забули.
Тож дослухайтесь голосу мого,
Щоб не казали потім, що не чули.
Який вам зиск, коли загине тут
Весь мій народ? Яка вам слава буде
Рабами править? Від кайдан і пут
Хіба полюблять кого-небудь люди?
Не краще бути батьком для усіх?
Народ в боргу не лишиться ніколи
І кров проллє для слави і утіх
Свого царя. Ніколи не дозволить
Комусь на вас із кривдою піти.
Я це кажу, хоч знаю, що чекає
Мене за це. Та іншої мети,
Ніж батьківщина вільна, я не знаю.
Нехай кайдани і темниця хай,
Хай я помру там з голоду і спраги,
Але настав мовчання мого край:
Я батьківщину захистити прагну
І говорю від імені її.
Для мене смерть не так страшна,як бачить,
Як гине мій народ. Оті мої
Безправні люди. Серце з того плаче.
Та пам’ятайте, царю,прийде час
І за всі кривди над моїм народом,
Пан над царями запитає вас.
Тоді вам буде виправдатись годі!»
Що добре бачу, як ви безпідставно,
А лише по намовам і пліткам,
Намислили країну мою славну
Всю погубити. Царю, ви нараз
Поставили себе понад закони.
Хоч обіцяли й ви, й царі до вас
Нам привілеї берегти до скону.
Ви роздягли податками народ,
Чию свободу самі визнавали.
А козаків ви від яких щедрот
У болота, немов рабів, загнали
Канал копати,що потрібен вам?
Хіба копати то козацьке діло?
Та найприкріше – заборона нам
Обрати вільно тих, що б ми хотіли,
Над нами верховодили. Віки
Ми так жили і жити хочем далі.
А ви одним лиш помахом руки
У нас святе це право відібрали.
А,замість того, щоби нас могли
Судити наші судді в нашім краї,
Великоруських суддів навели,
Що наших прав і звичаїв не знають
Та й не бажають знати. І весь час
Порушують їх, наче так і треба.
Ви їм дали пригнічувати нас.
Хіба забули, що все з волі неба?
Вас велич сліпить ласкою Його,
Але про суд Його ви геть забули.
Тож дослухайтесь голосу мого,
Щоб не казали потім, що не чули.
Який вам зиск, коли загине тут
Весь мій народ? Яка вам слава буде
Рабами править? Від кайдан і пут
Хіба полюблять кого-небудь люди?
Не краще бути батьком для усіх?
Народ в боргу не лишиться ніколи
І кров проллє для слави і утіх
Свого царя. Ніколи не дозволить
Комусь на вас із кривдою піти.
Я це кажу, хоч знаю, що чекає
Мене за це. Та іншої мети,
Ніж батьківщина вільна, я не знаю.
Нехай кайдани і темниця хай,
Хай я помру там з голоду і спраги,
Але настав мовчання мого край:
Я батьківщину захистити прагну
І говорю від імені її.
Для мене смерть не так страшна,як бачить,
Як гине мій народ. Оті мої
Безправні люди. Серце з того плаче.
Та пам’ятайте, царю,прийде час
І за всі кривди над моїм народом,
Пан над царями запитає вас.
Тоді вам буде виправдатись годі!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



