Козак збирався у похід далекий,
За гори й ріки у краї чужі
(Що, навіть, назви вимовить нелегко),
Де у той час взялися за ножі
Французи та іспанці. Щось ділили,
Та розділити, мабуть, не змогли.
Отож козаків в поміч запросили
Аби козаки їм допомогли.
Король французький гори золотії
Їм обіцяв. Чому б і не піти?
А то, дивись і шабля зіржавіє.
Пита дівчину, що їй привезти
З країв заморських від щедрот французьких
Коралі, персні, злато чи шовки?
- Ти сам вернись! - Ну, звісно ж, повенуся,
Хіба ж то, люба, ми не козаки?!
А дівчинонька сльози утирає
На козака із сумом погляда:
- То привези мені з чужого краю
Незнану квітку… Дні, немов вода
Спливали, відміряючи розлуку.
Вона чекала, він десь воював,
Вивчав нелегку воїнську науку,
Її прохання теж не забував.
І якось у перерві між боями
В однім садочку квітку він уздрів.
Аж засліпило. Як прийшов до тями,
Господаря продати попросив.
А той ніяк не може зрозуміти
Чого від нього хоче цей солдат
Чужинський. Щось показує на квіти.
Поки дійшло, що той проха продать.
Пішов, приніс із хати цибулину
І, навіть, грошей брати не схотів.
Мовляв, порадуй, парубче, дівчину
Красою із невідомих країв.
Козак ту квітку – подарунок милій
Побіля серця увесь час тримав
І це, неначе, додавало сили.
Він з нетерпінням зустрічі чекав.
Та доля по другому розсудила –
Його чекала зустріч не така:
У чистім полі куля налетіла
І попід саме серце козака.
Вмирав козак далеко на чужині
Та все свого товариша прохав
Аби дівчині в рідній Україні
Він оту квітку дивну передав.
Товариш вірний в рідну Україну
Привіз привіт останній козака.
Лише одна маленька цибулина
В дівчини від коханого в руках.
Вона її в садочку посадила
Сльозами землю щедро полила.
Як на могилку кожен день ходила.
А навесні та квітка розцвіла
Така ж червона, як і кров козача
Пролита у далекій стороні.
Цвітуть тюльпани й серце моє плаче
Легенду цю нагадує мені.