Не шукала у мріях до щастя блаженства дороги,
хоч серпанкове літо за диво-водою спливло.
Не копала могил для успішних, не заздрила вбогим,
лиш тому, що в житті не достатньо усього було.

Не питайте мене, як живу і ким дихаю зараз,
чи хіба таїна, що на площі барвінком цвіте?
На яких полюсах моя згуба, солодка покара,
божевільна омана, спокуса, жадання святе.

Коліжанок втрачала, без віри дружити нелегко,
і підніжки не раз підставляли мені вороги.
В небеса полечу де гніздечко звив білий лелека,
де любов пробачає усім сіромахам борги.

І так затишно, мило в обіймах чутливого птаха.
Змах крила і у небі, де осуду, зради нема.
Ніжність стелить пухові перини і зоряні плахти,
і леліють шовкові голівки вуста крадькома.

Хай на віях моїх сльози радощів висохнуть зранку,
без повітря любові в долоні свічею згорю.
Мені байдуже хто я - цнотлива, блудниця, коханка,
поки серцем для серця ліричні сонети творю.
12.05.2020р.