ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Сміх крізь сльози
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сміх крізь сльози
У тому році зима була дуже холодною, суворою, сніжною. На Водохрестя мороз сягнув п'ятнадцяти градусної відмітки. Нікуди не хотілося йти в таку погоду, залюбки б залишилася вдома біля телевізора під теплою ковдрою, але одна думка про те, що на мене чекає беспорадна людина, яку я поважаю і дуже люблю, змусила зібратися в дорогу.
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.
17.05.2020р
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.
17.05.2020р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію