
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.03.22
20:39
Широке поле, укрите
дикими травами.
Скільки в ньому
первісності, первозданності!
Як би було добре,
якби на ньому росла
пшениця, але в нинішньому
стані ми бачимо
дикими травами.
Скільки в ньому
первісності, первозданності!
Як би було добре,
якби на ньому росла
пшениця, але в нинішньому
стані ми бачимо
2025.03.22
18:22
А що, коли слово тендітне
В мені оживе і розквітне,
А голосом стати не зможе,
Бо ти його стрінеш вороже.
Спаде воно болем на груди,
На волю проситися буде,
А стати сльозою не зможе,
В мені оживе і розквітне,
А голосом стати не зможе,
Бо ти його стрінеш вороже.
Спаде воно болем на груди,
На волю проситися буде,
А стати сльозою не зможе,
2025.03.22
15:51
Туман ранковий лився із словес вчорашніх,
сплітав стежки в торішнім тьмянім листі.
Весна у сподіваннях брунькувала краще,
але лукавість завдавала свисту.
Навколо пульсували скроні, сиві тіні.
Псалми в думках, і погляди у небо.
Бронежилети приросли я
сплітав стежки в торішнім тьмянім листі.
Весна у сподіваннях брунькувала краще,
але лукавість завдавала свисту.
Навколо пульсували скроні, сиві тіні.
Псалми в думках, і погляди у небо.
Бронежилети приросли я
2025.03.22
13:58
Найвища в лісі та й струнка до того ж,
Стала глузувати смерека з морошки.
І хоч була морошка скромна собі й тиха,
Набридла їй врешті смереччина пиха:
«Була б я така, як-от ти, висока,
На світ би поглянула трохи іншим оком».
«Та куди тобі там, карло
Стала глузувати смерека з морошки.
І хоч була морошка скромна собі й тиха,
Набридла їй врешті смереччина пиха:
«Була б я така, як-от ти, висока,
На світ би поглянула трохи іншим оком».
«Та куди тобі там, карло
2025.03.22
09:31
Ната Жижченко - духовний лідер і вокалістка культового гурту «Онука».
Це харизматична особистість. Чарівна жінка. Справжня патріотка - і не лише на словах.
«Онука», як сказав би класик, енгармонійно поєднує українську етнічну
музику й сучасний електро
Це харизматична особистість. Чарівна жінка. Справжня патріотка - і не лише на словах.
«Онука», як сказав би класик, енгармонійно поєднує українську етнічну
музику й сучасний електро
2025.03.22
05:27
Час життя безнастанно
У минуле біжить.
Кожен день, як останній,
Як одна лише мить.
Утікає й зникає,
Мов за обрієм даль –
Без кінця і без краю
Сіє смуток і жаль…
У минуле біжить.
Кожен день, як останній,
Як одна лише мить.
Утікає й зникає,
Мов за обрієм даль –
Без кінця і без краю
Сіє смуток і жаль…
2025.03.22
03:56
Вогонь пекельний ранньої весни...
Ми всі його відчули вже вчетверте.
Серця і душі в кров у нас роздерті -
Національність є у сатани!
Закрийте рота про свою любов!
Не треба тут солодких маніфестів!
Немає в нього воїнської честі,
Ми всі його відчули вже вчетверте.
Серця і душі в кров у нас роздерті -
Національність є у сатани!
Закрийте рота про свою любов!
Не треба тут солодких маніфестів!
Немає в нього воїнської честі,
2025.03.21
20:38
Сніговий туман -
це видимість невідомості,
це позірність невагомості,
у якій повисли
людські думки.
У сніговому тумані
чаїться майбутнє,
яким вагітна невідомість.
це видимість невідомості,
це позірність невагомості,
у якій повисли
людські думки.
У сніговому тумані
чаїться майбутнє,
яким вагітна невідомість.
2025.03.21
15:27
Питає мама донечку Христину:
- Чому була у школі ти нечемна?
Зітхає тихо враз мала дитина:
- То, мамо, через мій язик, напевно.
З- під лоба глянула на маму ясно:
- А можна я про щось тебе спитаю?
Дай відповідь мені, та тільки чесно,
Скажи, для чого
- Чому була у школі ти нечемна?
Зітхає тихо враз мала дитина:
- То, мамо, через мій язик, напевно.
З- під лоба глянула на маму ясно:
- А можна я про щось тебе спитаю?
Дай відповідь мені, та тільки чесно,
Скажи, для чого
2025.03.21
15:15
Вийди, друже, в час весняний
В світ безмежної краси, –
Подивись, як поять зрана
Роси котиків лози.
Помилуйся первоцвітом
І, втомившись од ходи, –
Ти черемховою віттю
Сонну тишу розбуди.
В світ безмежної краси, –
Подивись, як поять зрана
Роси котиків лози.
Помилуйся первоцвітом
І, втомившись од ходи, –
Ти черемховою віттю
Сонну тишу розбуди.
2025.03.21
13:22
Не сумуй, що на сватів
Онук більше схожий,
Краще, люба, – порадій,
Що в ньому хороше:
Як і тобі, йому найгірш
Без діла сидіти.
Як і мені, йому миліш
Щось в землі робити.
Онук більше схожий,
Краще, люба, – порадій,
Що в ньому хороше:
Як і тобі, йому найгірш
Без діла сидіти.
Як і мені, йому миліш
Щось в землі робити.
2025.03.21
12:40
Шукай, душе моя, ти місця світлого
У ранку сивому, у далі грозовій.
Хоч вогнище притухло, знай, що тлітиме
У ньому жар. Він запульсує квітами,
Як зловить вітру свіжого повій.
І чи тоді, душе, захочеш спокою,
Як родяться слова-краплини з хмар,
У ранку сивому, у далі грозовій.
Хоч вогнище притухло, знай, що тлітиме
У ньому жар. Він запульсує квітами,
Як зловить вітру свіжого повій.
І чи тоді, душе, захочеш спокою,
Як родяться слова-краплини з хмар,
2025.03.21
11:01
Божественна...Ось так я називаю.
Шепоче, надихає із небес.
Для неї неважлива, звісно, слава,
а глибина людська і слова сенс,
що проникає в душу, як проміння,
і окриляє музикою слів.
Це свіжість думки, що не має тління.
Поезія - гармонія з віків.
Шепоче, надихає із небес.
Для неї неважлива, звісно, слава,
а глибина людська і слова сенс,
що проникає в душу, як проміння,
і окриляє музикою слів.
Це свіжість думки, що не має тління.
Поезія - гармонія з віків.
2025.03.21
10:19
Ми дайвери і трохи альпіністи
у божевіллі космосу і душ,
пірнаємо у непроглядну глуш,
у пошуках невідворотних істин.
Лягає слово над сердечні мури,
сповите у метафору і ритм,
тримаючи і стиль, і алгоритм —
у божевіллі космосу і душ,
пірнаємо у непроглядну глуш,
у пошуках невідворотних істин.
Лягає слово над сердечні мури,
сповите у метафору і ритм,
тримаючи і стиль, і алгоритм —
2025.03.21
06:42
Все)прощення: Диптих
1
часто ми йдемо
не дочекавшись правди
мовчки
1
часто ми йдемо
не дочекавшись правди
мовчки
2025.03.20
20:37
Міріади сніжинок
у сніговому космосі
бомбардують тебе
мігабайтами інформації.
Снігова людина -
це виліплені зі снігу
страх, безнадія, розпач.
Снігова людина
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у сніговому космосі
бомбардують тебе
мігабайтами інформації.
Снігова людина -
це виліплені зі снігу
страх, безнадія, розпач.
Снігова людина
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Сміх крізь сльози
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сміх крізь сльози
У тому році зима була дуже холодною, суворою, сніжною. На Водохрестя мороз сягнув п'ятнадцяти градусної відмітки. Нікуди не хотілося йти в таку погоду, залюбки б залишилася вдома біля телевізора під теплою ковдрою, але одна думка про те, що на мене чекає беспорадна людина, яку я поважаю і дуже люблю, змусила зібратися в дорогу.
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.
17.05.2020р
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.
17.05.2020р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію