
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Тиша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тиша
Життя моє кардинально змінилося: нарешті я став безробітним. Сплю скільки хочу, їм коли хочу, жінка завжди під боком, духм’яна та усміхнена. 13 років не був у відпустці — і на на тобі! - за каторжну працю на благо Україні маю можливість раювати безкінечно, допоки не закінчиться відкладена на чорний день готівка та консервація в погребі. Мнясо замінив рибою, яку вуджу у річці мало не щодня. І смачно, і дієтично. То чого ще треба?
Страшно сказати — за стільки років я не вийшов на роботу тільки одного разу, коли загрипував. День полежав з температурою під сорок, а наступного ранку почалапав на працю.
Воно і без праці повно тієї праці, пробачте за тавтологію, бо маю город, сад, парники і тещу. А ще отару котів та собак, курей, гусей, індиків, поросяток трійко, дві кози, корівку, бичка і велику любов до своєї жінки, яка забирає часу найбільше. Бо у люблячої людини кохання завжди повинно стояти на першому місці. Не свині чи навіть медоносні бджілки - а саме кохання. Чи нє?
Живі істоти віддано зазирають в очі, очікуючи на свою порцію їжі, теща звично бурчить за спиною, жінка тулиться рожевою щічкою до моєї небритої мармизи, діти пішли за клуню робити чергову шкоду, тож око звично вишукує де б виламати гарну лозину аби полірнути капосникам зади.
А до цього працював помічником-консультантом народного обранця. Шеф був якимсь пришелепкуватим, таким як і я. Бо всі депутати нормальні: крадуть і брешуть, а мій тільки вірші пише. Законодавче забезпечення освіти і культури, погодьтеся, вимагає трохи не цього. Полум’яне серце борця за українську мову потребує фахових профільних знань, відмінної юридичної підготовки. І головне — вміння домовлятися з колегами. Бо Верховна Рада України - це відкритий ярмарок, де процвітає ринкова економіка. Хочеш аби твій законопроект або правку проголосувала Верховна Рада — зроби колегам взаємну послугу. Інакше реєструватимеш свої законопроекти в апараті ВР без внесення їх в порядок денний сесії. Тобто ховатимеш їх в архівних нутрощах цієї установи назавжди.
А письменники у нас народ гарячий, полум’яний, гнівні філіппіки про загибель вітчизняної культури сиплються з їхніх вуст під час виступів з трибуни в сесійній залі як із рогу достатку. І все усує. Не чують їх. Кацапомовна більшість апатично ремигає, їм та культура до одного місця. Кожен опікується власним бізнесом, переписаним на жінку, кума, свата, брата, дітей, водіїв, охоронців та коханок аби виглядати перед виборцями непорочними херувимами з незаплямованими репутаціями.
- Миколо,- кажу заступнику голови комітету,- потрібно збільшити фінансування культури на триста мільйонів. Інакше доведеться закрити цьогоріч 62 бібліотеки і два театри. Це як мінімум.
- І що? Де взяти гроші? З якої статті бюджету зрізати?
- МВС запланувало собі на триста мільйонів купити нові кобури до пістолетів...
- Ти що? У мене авто не розторможене, ізраїльський паспорт щойно отримав. Не хочу зв’язуватися з силовиками. Загризуть.
- А нащо тобі ще й ізраїльське громадянство?
- Щоб було. Можливо, доведеться тікати з цієї країни.
- 320 мільйонів можна нашкребти з двох пунктів: зменшення витрат на утримання апарату Верховної Ради та ремонту сесійної зали. Тут капремонт і так робили позаторік.
- Ага, ти скажи про це голові Верховної Ради. Його тесть якраз і робитиме той ремонт. А ти пропонуєш кістку з мнясом із пащі тигра вирвати.
- Ну, тоді півпроценту прибутку з акцизу на пальне перенаправити з бюджетів місцевих громад до міністерства освіти і культури.
- Складно, потрібно приймати поправки до вже ухваленого Бюджетного кодексу.
- Складно, але можливо. Он у керівника франції “ГЕ” донька у вуз Проплавського збирається поступати. І ще двоє колег своїх лопуцьків туди хочуть прилаштувати. Гарантую: будуть вчитися.
- Ну,- одказує Микола,- гаразд. А мого племінника туди встромиш? Воно дурне, вчиться на одні трійки, але діти є діти.
- Ось тобі хрест на пузі! Стопудово!
Вдарили по руках. Випили по сто грамів коньячку. Я вже у дверях був, а Микола питає:
- А чого це твій депутат сам по комітетах не ходить і не домовляється?
- Вірші пише. Нема коли йому такою роботою займатися.
- А-а-а. Зрозуміло. І справді, чоловік зайнятий, чого його по таких дрібничках турбувати.
Зайшов до свого кабінету, зачинився, вимкнув усі телефони і з головою занурився у підготовку постанови про зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України. Це справа скрупульозна, треба все робити якісно, бо юристи з апарату Верховної Ради і так душаться зі сміху, коли читають і правлять опуси народних обранців. Я своїх шефів ніколи до такої роботи не підпускав. Хай язиками лопотять, а не закони пишуть.
Побіг до Спілки письменників, там нині творчий вечір мого шефа, знайшов його біля столу з наїдками, де він виголошував свіжонаписану оду на свою честь. Підсунув під його правицю документ та встромив у руку ручку. Шеф автоматично поставив своє факсіміле, продовжуючи декламування. У мене тих папірців зібралося завтовшки десь зо три орфографічних словники української мови. За півгодини все було підписане, тож я мовчки ретирувався, аби не заважати людям упиватися вічними творіннями живого класика української літератури.
Йду реєструвати законопрект, а назустріч мені — Рабінович.
Ох і моторний дядько, я вам скажу! У юності обікрав Радянський Союз на півмільйона та героїню Радянського союзу - льотчицю Гризодубову, продавав під виглядом марочного грузинського коньяку розлитий у брудному підвалі шмурдяк, гендлював краденим, відсидів десять років у тюрмі, а нині депутат Верховної Ради України. Любить організовувати мітинги під установами де гроші лежать: банками, кредитними спілками, казначейством.
- Александр, слышал, что вам нужны деньги на украинскую культуру. Наша фракция хочет вам помочь.
- Дякую, Бене Кацембобовичу. Кожен голос на вагу золота. А що з мене?
- Пустячек. Надо переименовать станцию метро «Демеевская» на «Бабий яр»,
- Так це не до мене, до Кличка треба.
- Я с Кличко не разговариваю. А у вас везде есть свои люди. И с мером вы в отличныхотношениях. Походотайствуете? А заодно переименуете улицы Степана Бандеры на Исаака Бабеля, Симона Петлюры на Исаака Зингера, Тараса Шевченко на Василя Гросмана, Леси Украинки на Мойши Кульбака, Ивана Франка на Джужи Лейбы Гордона, Героев Небесной сотни на Давида Брегельсона, Проспект Победына Бялик Хаим-Нахмана...
- Я подумаю,- це дуже хороша пропозиція, вигідна з усіх сторін. Я б сказав — золота.
- Подумайте, Александр. Крепко подумайте. Нынешний Президент сделает под конец своего правления народ нищим, поэтому к власти прийдем мы — ОПЖЗ. И всех, кто сотрудничал з нами в прошлом - не забудем.
Потиснувши його слизьку руку аж здригнувся від відрази. З такими людьми треба бути вельми обережними. Їх необхідно за першої ліпшої нагоди тихо вбивати в підворітнях. Якщо лишати живими — пожалкуєте.
Зайшов до вбиральні аби вимити руки аж гульк — назустріч радник міністра МВС, отой, що з черевом під стелю. Став навпроти, руки в боки, пузо вперед і загрозливим голосом зашепотів:
- Александр, здравствуйте! Слышал, выхотите лишить наших силовиков крайне необходимых вещей — новых пистолетных кобур. Вы хоть понимаете, чем для вас может окончится такой фокус?
- Та ні, дорогий друже, будуть ваші поліцаї ходити в обновках. Для держави нові кобури набагато важливіші, аніж якісь там бібліотекарі та оперні співаки.
- Правильно. И не забывайте, що у Вас на носу техосмотр автомобиля, ребенок учится в вузе, а тут вы работаете уж слишком долго. Должны понимать что к чему лучше меня.
Цього разу мені не руку стиснули, а серце. Воно аж під горло підстрибнуло, коли ця гадюка підколодна з шипінням проповзла повз мене.
Кілька років тому міністр культури часів Януковича в обличчя кричав, що мене удавить, при Кучмі погрожували відрізати голову як Гонгадзе, Але нині вже не попереджують — прийшло покоління безпринципних прагматиків. Цюкнуть сокирою і вкинуть до брудної канави навіть не спитавши хто такий.
Зайшов до кабінету - а там трійко байстрюків з команди “ГЕ” за моїм столом сидить, каву п’ють.
- Привіт, бандити,- вітаюся з бандою.
- Здоров був, праведнику. То що — будемо домовлятися чи одразу шкуру здиратимемо з живого? Як хочеш?
- Домовлятися краще.
- От молодець! Я ж казав своїм — ти людина розумна, Якщо натиснути де треба.
- Так чого вам треба?
- Фракція у вас невеличка, але дурна як чіп. Керує в ній не голова фракції, а ти, це всім відомо. Так от, завтра делегація їде в ПАРЄ, нам потрібен радник з питань освіти та культури. До вечора мусиш приготувати доповідь для виступу. І дивися — щоб ніякого негативу, ми тебе знаємо. Наплетеш, що влада не дбає про українську мову, а про культуру згадує тільки тоді, коли треба. Підпис голови комітету обов’язковий. Твій шеф нині лежить вдома без свідомості, надто гарний творчий вечір видався. Поставиш підпис за нього. А ще завізуй у міністра закордонних справ, ми його попередили про твій візит. А вночі занесеш в Офіс. І будуть тобі триста мільйонів. Зрозумів?
Ранок на Печерську видався якимось сірим, Мигичка за вікном закутала Маріїнський парк в похоронний саван. Пам’ятаю, як шпигонуло в грудях, як почав падати на долівку і перекошене від страху обличчя секретарки. А далі — безпам’ять. Очуняв уже в лікарні. В обидві руки було встромлено по крапельниці, пікала кардіоапаратура.
“Обширний інфаркт” - поставила діагноз медицина. Надвечір прийшов мій злегка тверезий депутат, потиснув руку і сказав:
- Сашко, тебе звільнено. Мені потрібен здоровий помічник, який працюватиме як воляка. А ти вже здав. Ось, узяв свого племінника. Хай працює на терені культури, а то гасає столицею та вночі розписує стіни будинків непристойностями. Пора дорослішати. Як гадаєш — гарний з нього буде помічник?
Нічого не відповів своєму вже колишньому шефу — нащо розстроювати блаженну людину?
Свиняка вдоволено рохкала у сажі, чухаючи спину об хвіртку. А я дивився на неї і думав: “ Надійде Різдво, і підеш ти під ніж". Як українська культура, українська пісня, українське слово. Минулого року закрилася бібліотека в сусідньому селі. Цьогоріч надійшла черга і нашого. А в Ізраїлі, на окупованих територіях, відкрили три нові, сучасні, комп’ютеризовані, для дітей та онуків наших колишніх громадян, які втекли в землю обітовану. Щодня чути постріли, над головами пролітають некеровані ракети, випущені “Хезболою” (партією Бога) з території Лівану, а в бібліотеках повно дітей...
А в Україні - лиховісна тиша. Мертва тиша. Як перед нищівним ураганом. А, може, той ураган уже пройшов її теренами, а ми й не помітили?
19.05.2020р.
Страшно сказати — за стільки років я не вийшов на роботу тільки одного разу, коли загрипував. День полежав з температурою під сорок, а наступного ранку почалапав на працю.
Воно і без праці повно тієї праці, пробачте за тавтологію, бо маю город, сад, парники і тещу. А ще отару котів та собак, курей, гусей, індиків, поросяток трійко, дві кози, корівку, бичка і велику любов до своєї жінки, яка забирає часу найбільше. Бо у люблячої людини кохання завжди повинно стояти на першому місці. Не свині чи навіть медоносні бджілки - а саме кохання. Чи нє?
Живі істоти віддано зазирають в очі, очікуючи на свою порцію їжі, теща звично бурчить за спиною, жінка тулиться рожевою щічкою до моєї небритої мармизи, діти пішли за клуню робити чергову шкоду, тож око звично вишукує де б виламати гарну лозину аби полірнути капосникам зади.
А до цього працював помічником-консультантом народного обранця. Шеф був якимсь пришелепкуватим, таким як і я. Бо всі депутати нормальні: крадуть і брешуть, а мій тільки вірші пише. Законодавче забезпечення освіти і культури, погодьтеся, вимагає трохи не цього. Полум’яне серце борця за українську мову потребує фахових профільних знань, відмінної юридичної підготовки. І головне — вміння домовлятися з колегами. Бо Верховна Рада України - це відкритий ярмарок, де процвітає ринкова економіка. Хочеш аби твій законопроект або правку проголосувала Верховна Рада — зроби колегам взаємну послугу. Інакше реєструватимеш свої законопроекти в апараті ВР без внесення їх в порядок денний сесії. Тобто ховатимеш їх в архівних нутрощах цієї установи назавжди.
А письменники у нас народ гарячий, полум’яний, гнівні філіппіки про загибель вітчизняної культури сиплються з їхніх вуст під час виступів з трибуни в сесійній залі як із рогу достатку. І все усує. Не чують їх. Кацапомовна більшість апатично ремигає, їм та культура до одного місця. Кожен опікується власним бізнесом, переписаним на жінку, кума, свата, брата, дітей, водіїв, охоронців та коханок аби виглядати перед виборцями непорочними херувимами з незаплямованими репутаціями.
- Миколо,- кажу заступнику голови комітету,- потрібно збільшити фінансування культури на триста мільйонів. Інакше доведеться закрити цьогоріч 62 бібліотеки і два театри. Це як мінімум.
- І що? Де взяти гроші? З якої статті бюджету зрізати?
- МВС запланувало собі на триста мільйонів купити нові кобури до пістолетів...
- Ти що? У мене авто не розторможене, ізраїльський паспорт щойно отримав. Не хочу зв’язуватися з силовиками. Загризуть.
- А нащо тобі ще й ізраїльське громадянство?
- Щоб було. Можливо, доведеться тікати з цієї країни.
- 320 мільйонів можна нашкребти з двох пунктів: зменшення витрат на утримання апарату Верховної Ради та ремонту сесійної зали. Тут капремонт і так робили позаторік.
- Ага, ти скажи про це голові Верховної Ради. Його тесть якраз і робитиме той ремонт. А ти пропонуєш кістку з мнясом із пащі тигра вирвати.
- Ну, тоді півпроценту прибутку з акцизу на пальне перенаправити з бюджетів місцевих громад до міністерства освіти і культури.
- Складно, потрібно приймати поправки до вже ухваленого Бюджетного кодексу.
- Складно, але можливо. Он у керівника франції “ГЕ” донька у вуз Проплавського збирається поступати. І ще двоє колег своїх лопуцьків туди хочуть прилаштувати. Гарантую: будуть вчитися.
- Ну,- одказує Микола,- гаразд. А мого племінника туди встромиш? Воно дурне, вчиться на одні трійки, але діти є діти.
- Ось тобі хрест на пузі! Стопудово!
Вдарили по руках. Випили по сто грамів коньячку. Я вже у дверях був, а Микола питає:
- А чого це твій депутат сам по комітетах не ходить і не домовляється?
- Вірші пише. Нема коли йому такою роботою займатися.
- А-а-а. Зрозуміло. І справді, чоловік зайнятий, чого його по таких дрібничках турбувати.
Зайшов до свого кабінету, зачинився, вимкнув усі телефони і з головою занурився у підготовку постанови про зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України. Це справа скрупульозна, треба все робити якісно, бо юристи з апарату Верховної Ради і так душаться зі сміху, коли читають і правлять опуси народних обранців. Я своїх шефів ніколи до такої роботи не підпускав. Хай язиками лопотять, а не закони пишуть.
Побіг до Спілки письменників, там нині творчий вечір мого шефа, знайшов його біля столу з наїдками, де він виголошував свіжонаписану оду на свою честь. Підсунув під його правицю документ та встромив у руку ручку. Шеф автоматично поставив своє факсіміле, продовжуючи декламування. У мене тих папірців зібралося завтовшки десь зо три орфографічних словники української мови. За півгодини все було підписане, тож я мовчки ретирувався, аби не заважати людям упиватися вічними творіннями живого класика української літератури.
Йду реєструвати законопрект, а назустріч мені — Рабінович.
Ох і моторний дядько, я вам скажу! У юності обікрав Радянський Союз на півмільйона та героїню Радянського союзу - льотчицю Гризодубову, продавав під виглядом марочного грузинського коньяку розлитий у брудному підвалі шмурдяк, гендлював краденим, відсидів десять років у тюрмі, а нині депутат Верховної Ради України. Любить організовувати мітинги під установами де гроші лежать: банками, кредитними спілками, казначейством.
- Александр, слышал, что вам нужны деньги на украинскую культуру. Наша фракция хочет вам помочь.
- Дякую, Бене Кацембобовичу. Кожен голос на вагу золота. А що з мене?
- Пустячек. Надо переименовать станцию метро «Демеевская» на «Бабий яр»,
- Так це не до мене, до Кличка треба.
- Я с Кличко не разговариваю. А у вас везде есть свои люди. И с мером вы в отличныхотношениях. Походотайствуете? А заодно переименуете улицы Степана Бандеры на Исаака Бабеля, Симона Петлюры на Исаака Зингера, Тараса Шевченко на Василя Гросмана, Леси Украинки на Мойши Кульбака, Ивана Франка на Джужи Лейбы Гордона, Героев Небесной сотни на Давида Брегельсона, Проспект Победына Бялик Хаим-Нахмана...
- Я подумаю,- це дуже хороша пропозиція, вигідна з усіх сторін. Я б сказав — золота.
- Подумайте, Александр. Крепко подумайте. Нынешний Президент сделает под конец своего правления народ нищим, поэтому к власти прийдем мы — ОПЖЗ. И всех, кто сотрудничал з нами в прошлом - не забудем.
Потиснувши його слизьку руку аж здригнувся від відрази. З такими людьми треба бути вельми обережними. Їх необхідно за першої ліпшої нагоди тихо вбивати в підворітнях. Якщо лишати живими — пожалкуєте.
Зайшов до вбиральні аби вимити руки аж гульк — назустріч радник міністра МВС, отой, що з черевом під стелю. Став навпроти, руки в боки, пузо вперед і загрозливим голосом зашепотів:
- Александр, здравствуйте! Слышал, выхотите лишить наших силовиков крайне необходимых вещей — новых пистолетных кобур. Вы хоть понимаете, чем для вас может окончится такой фокус?
- Та ні, дорогий друже, будуть ваші поліцаї ходити в обновках. Для держави нові кобури набагато важливіші, аніж якісь там бібліотекарі та оперні співаки.
- Правильно. И не забывайте, що у Вас на носу техосмотр автомобиля, ребенок учится в вузе, а тут вы работаете уж слишком долго. Должны понимать что к чему лучше меня.
Цього разу мені не руку стиснули, а серце. Воно аж під горло підстрибнуло, коли ця гадюка підколодна з шипінням проповзла повз мене.
Кілька років тому міністр культури часів Януковича в обличчя кричав, що мене удавить, при Кучмі погрожували відрізати голову як Гонгадзе, Але нині вже не попереджують — прийшло покоління безпринципних прагматиків. Цюкнуть сокирою і вкинуть до брудної канави навіть не спитавши хто такий.
Зайшов до кабінету - а там трійко байстрюків з команди “ГЕ” за моїм столом сидить, каву п’ють.
- Привіт, бандити,- вітаюся з бандою.
- Здоров був, праведнику. То що — будемо домовлятися чи одразу шкуру здиратимемо з живого? Як хочеш?
- Домовлятися краще.
- От молодець! Я ж казав своїм — ти людина розумна, Якщо натиснути де треба.
- Так чого вам треба?
- Фракція у вас невеличка, але дурна як чіп. Керує в ній не голова фракції, а ти, це всім відомо. Так от, завтра делегація їде в ПАРЄ, нам потрібен радник з питань освіти та культури. До вечора мусиш приготувати доповідь для виступу. І дивися — щоб ніякого негативу, ми тебе знаємо. Наплетеш, що влада не дбає про українську мову, а про культуру згадує тільки тоді, коли треба. Підпис голови комітету обов’язковий. Твій шеф нині лежить вдома без свідомості, надто гарний творчий вечір видався. Поставиш підпис за нього. А ще завізуй у міністра закордонних справ, ми його попередили про твій візит. А вночі занесеш в Офіс. І будуть тобі триста мільйонів. Зрозумів?
Ранок на Печерську видався якимось сірим, Мигичка за вікном закутала Маріїнський парк в похоронний саван. Пам’ятаю, як шпигонуло в грудях, як почав падати на долівку і перекошене від страху обличчя секретарки. А далі — безпам’ять. Очуняв уже в лікарні. В обидві руки було встромлено по крапельниці, пікала кардіоапаратура.
“Обширний інфаркт” - поставила діагноз медицина. Надвечір прийшов мій злегка тверезий депутат, потиснув руку і сказав:
- Сашко, тебе звільнено. Мені потрібен здоровий помічник, який працюватиме як воляка. А ти вже здав. Ось, узяв свого племінника. Хай працює на терені культури, а то гасає столицею та вночі розписує стіни будинків непристойностями. Пора дорослішати. Як гадаєш — гарний з нього буде помічник?
Нічого не відповів своєму вже колишньому шефу — нащо розстроювати блаженну людину?
Свиняка вдоволено рохкала у сажі, чухаючи спину об хвіртку. А я дивився на неї і думав: “ Надійде Різдво, і підеш ти під ніж". Як українська культура, українська пісня, українське слово. Минулого року закрилася бібліотека в сусідньому селі. Цьогоріч надійшла черга і нашого. А в Ізраїлі, на окупованих територіях, відкрили три нові, сучасні, комп’ютеризовані, для дітей та онуків наших колишніх громадян, які втекли в землю обітовану. Щодня чути постріли, над головами пролітають некеровані ракети, випущені “Хезболою” (партією Бога) з території Лівану, а в бібліотеках повно дітей...
А в Україні - лиховісна тиша. Мертва тиша. Як перед нищівним ураганом. А, може, той ураган уже пройшов її теренами, а ми й не помітили?
19.05.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію