ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.26
05:44
Ступаєш, враже, по степах,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
2024.11.26
05:03
Там, де тісняться каштани кронисті
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
2024.11.25
21:02
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2024.11.25
16:54
думки - листя
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сонце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сонце
Коли було і де було – не знаю,
Але в печерах темних і глухих
(Чого лишень на світі не буває)
Прадавні люди проживали. Їх
Чи вороги в печери ті загнали,
Чи то вожді свої ж і завели.
Вже стільки літ вони отак блукали,
Свої свічки запалені несли.
Жерці повчали, що терпіти треба,
Що шлях до сонця довгий, неблизький.
Давно померли ті, хто бачив небо
На тій дорозі темній і слизькій.
Їм вже полуда очі затягнула
Доки вони у темряві брели,
Вони про сонце лиш легенди чули
Та й то, що їм жерці розповіли.
А ті їм сонця вдосталь обіцяли,
Але колись. А поки лиш свічки.
Та за непослух роду відлучали
Одним-єдиним помахом руки.
І люди йшли, бо звикли вірить владі
Та на собі добро й жерців тягли,
Маленькій свічці, навіть, були раді
До того вже жерці їх довели.
Та якось жрець, відлучений від роду
Зустрівся їм в печерах у глухих
І у пітьмі звернувся до народу
Аби розкрились очі врешті в них:
- Не вірте, люди, цим жерцям убогим,
Вони ведуть вас по своїм сліду.
Я бачив сонце, знаю шлях до нього.
Ходімте, люди, я вас проведу!
Жерці одразу лемента підняли:
- Та ж він брехун і це відомо всім.
Він хоче аби всі ви повмирали
І помрете, як підете за ним.
Немає сонця – свідчить нам наука,
Життя можливе лиш в печерах цих.
А ми вам свічок ще дамо у руки,
Щоб вашим дітям вистачило їх!
Тут молоді урешті збунтувались:
- До сонця хочем, досить нам пітьми!
Ми в цих печерах вдосталь наблукались
І, врешті, бути хочемо людьми!
І подалися за жерцем юрбою.
Старих, що упирались і тряслись
Теж потягли всі разом за собою.
Жерці самі за ними поплелись.
Він таки вивів їх із тої ночі,
З печер глибоких під небес блакить.
Від сонця їм аж засліпило очі,
Як тільки сонце може засліпить.
Старі кричали злякано від страху:
- Веди назад нас у пітьму мерщій!
Не хочем знати ми такого шляху,
Нам до вподоби більше звичний, свій!
Та час пройшов, до світла звикли очі,
Весь світ відкрився їм у відчуттях
І зрозуміли врешті діти ночі,
Що саме цього прагли все життя.
Але в печерах темних і глухих
(Чого лишень на світі не буває)
Прадавні люди проживали. Їх
Чи вороги в печери ті загнали,
Чи то вожді свої ж і завели.
Вже стільки літ вони отак блукали,
Свої свічки запалені несли.
Жерці повчали, що терпіти треба,
Що шлях до сонця довгий, неблизький.
Давно померли ті, хто бачив небо
На тій дорозі темній і слизькій.
Їм вже полуда очі затягнула
Доки вони у темряві брели,
Вони про сонце лиш легенди чули
Та й то, що їм жерці розповіли.
А ті їм сонця вдосталь обіцяли,
Але колись. А поки лиш свічки.
Та за непослух роду відлучали
Одним-єдиним помахом руки.
І люди йшли, бо звикли вірить владі
Та на собі добро й жерців тягли,
Маленькій свічці, навіть, були раді
До того вже жерці їх довели.
Та якось жрець, відлучений від роду
Зустрівся їм в печерах у глухих
І у пітьмі звернувся до народу
Аби розкрились очі врешті в них:
- Не вірте, люди, цим жерцям убогим,
Вони ведуть вас по своїм сліду.
Я бачив сонце, знаю шлях до нього.
Ходімте, люди, я вас проведу!
Жерці одразу лемента підняли:
- Та ж він брехун і це відомо всім.
Він хоче аби всі ви повмирали
І помрете, як підете за ним.
Немає сонця – свідчить нам наука,
Життя можливе лиш в печерах цих.
А ми вам свічок ще дамо у руки,
Щоб вашим дітям вистачило їх!
Тут молоді урешті збунтувались:
- До сонця хочем, досить нам пітьми!
Ми в цих печерах вдосталь наблукались
І, врешті, бути хочемо людьми!
І подалися за жерцем юрбою.
Старих, що упирались і тряслись
Теж потягли всі разом за собою.
Жерці самі за ними поплелись.
Він таки вивів їх із тої ночі,
З печер глибоких під небес блакить.
Від сонця їм аж засліпило очі,
Як тільки сонце може засліпить.
Старі кричали злякано від страху:
- Веди назад нас у пітьму мерщій!
Не хочем знати ми такого шляху,
Нам до вподоби більше звичний, свій!
Та час пройшов, до світла звикли очі,
Весь світ відкрився їм у відчуттях
І зрозуміли врешті діти ночі,
Що саме цього прагли все життя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію