Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сову
Вкладає мама сина свого спати,
Гарненько вкрила і на ліжко сіла,
Бо ж треба йому казку розказати,
Яку дитина з вечора просила.
Та ледве мама рота розтулила,
Як з вулиці доне́слись крики дивні:
Якась істота «ухала» щосили,
Що аж, звичайно, налякала сина.
«Що то, матусю? Я його боюся!»
«Не бійся, синку, то сова гукає».
А хлопчик руки тягне до матусі:
«Що це сова? Чого воно шукає?»
«Сова – то птаха, що живе у лісі.
Вона вночі літає полювати».
«А звідки сови, матінко, взялися?
Не хочу казку, хочу про те знати!»
«Ну, добре, синку. Розкажу тобі я.
Але ти ляж, заплющуй оченята.
Давай, я гарно ковдрою укрию
Та і почну тоді розповідати.
Було то, кажуть, у часи далекі.
В селі одному жіночка жила.
Жилося їй, як і усім, нелегко
В хатинці на околиці села.
Був чоловік та на війні загинув,
Не знала, навіть, у краях яких
Отож одна виховувала сина
Та не жаліла зовсім сил своїх.
І на городі тяжко працювала,
І в хаті метушилася одна.
Достатків, звісно, ніяких не мала
Та зовсім не жалілася вона.
Всі свої сили в сина укладала,
Не панькала, привчала до всього.
А, як підріс, то вже і поміч мала,
Хоч яка поміч з малюка того.
Але дивилась, як росте дитина
На батька схожа, начебто, усім.
Молила Бога кожен день за сина,
За щастя, що прийшло у її дім.
Просила в Бога йому гарну долю,
Щоб не зустрів біди він на шляху,
Щоб смерть його не перестріла в полі
І щоб хворобу Бог відвів лиху.
Не помогло… Якось одної ночі
Орда зі степу вдерлася в село.
Хто похопився, той до лісу скочив,
Але таких багато не було.
Кого татарські шаблі порубали,
Кого аркани міцно затягли.
Синочка в жінки силоміць забрали,
Їй чимсь важким по голові дали.
Коли вона уже прийшла до тями,
В селі живих нікого не було.
Від хат лишились лише сірі плями.
Згоріло майже повністю село.
Вона звелася, сина стала звати.
Але ніхто не одізвавсь на крик.
Тоді до лісу кинулась шукати,
В один метнулась, тоді інший бік.
Як зрозуміла, що дарма шукає,
То подалася по сліду орди.
А та по сте́пу чимскоріш втікає,
Широкі залишаючи сліди.
По тих слідах вона і подалася.
Ішла ночами, доки спить орда.
Де тільки сила в неї узялася,
Бо ж з їжі – дикі ягоди й вода.
Але ішла та Бога все молила.
Аби він їй в дорозі допоміг.
Та все жаліла, що не має крила –
Уже б догнала нелюдів отих.
Ішла усе і падала, й вставала.
Вже в неї сил, здавалося, нема.
Але земля їй сили надавала,
Надії подих на ногах тримав.
Коли вже зовсім вибилася з сили,
Лежала в нічній темряві одна
Й відчула: в неї виростають крила.
Перетворилась на сову вона.
Тепер ночами птаха скрізь літає
Та все синочка милого шука.
Його отими криками гукає,
Хоч ними, часом, діточок ляка.
Шукає досі сина свого ненька.
Не вгомониться, доки не знайшла».
Прислухалася: син сопе тихенько.
Поправила подушку та й пішла.
Гарненько вкрила і на ліжко сіла,
Бо ж треба йому казку розказати,
Яку дитина з вечора просила.
Та ледве мама рота розтулила,
Як з вулиці доне́слись крики дивні:
Якась істота «ухала» щосили,
Що аж, звичайно, налякала сина.
«Що то, матусю? Я його боюся!»
«Не бійся, синку, то сова гукає».
А хлопчик руки тягне до матусі:
«Що це сова? Чого воно шукає?»
«Сова – то птаха, що живе у лісі.
Вона вночі літає полювати».
«А звідки сови, матінко, взялися?
Не хочу казку, хочу про те знати!»
«Ну, добре, синку. Розкажу тобі я.
Але ти ляж, заплющуй оченята.
Давай, я гарно ковдрою укрию
Та і почну тоді розповідати.
Було то, кажуть, у часи далекі.
В селі одному жіночка жила.
Жилося їй, як і усім, нелегко
В хатинці на околиці села.
Був чоловік та на війні загинув,
Не знала, навіть, у краях яких
Отож одна виховувала сина
Та не жаліла зовсім сил своїх.
І на городі тяжко працювала,
І в хаті метушилася одна.
Достатків, звісно, ніяких не мала
Та зовсім не жалілася вона.
Всі свої сили в сина укладала,
Не панькала, привчала до всього.
А, як підріс, то вже і поміч мала,
Хоч яка поміч з малюка того.
Але дивилась, як росте дитина
На батька схожа, начебто, усім.
Молила Бога кожен день за сина,
За щастя, що прийшло у її дім.
Просила в Бога йому гарну долю,
Щоб не зустрів біди він на шляху,
Щоб смерть його не перестріла в полі
І щоб хворобу Бог відвів лиху.
Не помогло… Якось одної ночі
Орда зі степу вдерлася в село.
Хто похопився, той до лісу скочив,
Але таких багато не було.
Кого татарські шаблі порубали,
Кого аркани міцно затягли.
Синочка в жінки силоміць забрали,
Їй чимсь важким по голові дали.
Коли вона уже прийшла до тями,
В селі живих нікого не було.
Від хат лишились лише сірі плями.
Згоріло майже повністю село.
Вона звелася, сина стала звати.
Але ніхто не одізвавсь на крик.
Тоді до лісу кинулась шукати,
В один метнулась, тоді інший бік.
Як зрозуміла, що дарма шукає,
То подалася по сліду орди.
А та по сте́пу чимскоріш втікає,
Широкі залишаючи сліди.
По тих слідах вона і подалася.
Ішла ночами, доки спить орда.
Де тільки сила в неї узялася,
Бо ж з їжі – дикі ягоди й вода.
Але ішла та Бога все молила.
Аби він їй в дорозі допоміг.
Та все жаліла, що не має крила –
Уже б догнала нелюдів отих.
Ішла усе і падала, й вставала.
Вже в неї сил, здавалося, нема.
Але земля їй сили надавала,
Надії подих на ногах тримав.
Коли вже зовсім вибилася з сили,
Лежала в нічній темряві одна
Й відчула: в неї виростають крила.
Перетворилась на сову вона.
Тепер ночами птаха скрізь літає
Та все синочка милого шука.
Його отими криками гукає,
Хоч ними, часом, діточок ляка.
Шукає досі сина свого ненька.
Не вгомониться, доки не знайшла».
Прислухалася: син сопе тихенько.
Поправила подушку та й пішла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
