Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сову
Вкладає мама сина свого спати,
Гарненько вкрила і на ліжко сіла,
Бо ж треба йому казку розказати,
Яку дитина з вечора просила.
Та ледве мама рота розтулила,
Як з вулиці доне́слись крики дивні:
Якась істота «ухала» щосили,
Що аж, звичайно, налякала сина.
«Що то, матусю? Я його боюся!»
«Не бійся, синку, то сова гукає».
А хлопчик руки тягне до матусі:
«Що це сова? Чого воно шукає?»
«Сова – то птаха, що живе у лісі.
Вона вночі літає полювати».
«А звідки сови, матінко, взялися?
Не хочу казку, хочу про те знати!»
«Ну, добре, синку. Розкажу тобі я.
Але ти ляж, заплющуй оченята.
Давай, я гарно ковдрою укрию
Та і почну тоді розповідати.
Було то, кажуть, у часи далекі.
В селі одному жіночка жила.
Жилося їй, як і усім, нелегко
В хатинці на околиці села.
Був чоловік та на війні загинув,
Не знала, навіть, у краях яких
Отож одна виховувала сина
Та не жаліла зовсім сил своїх.
І на городі тяжко працювала,
І в хаті метушилася одна.
Достатків, звісно, ніяких не мала
Та зовсім не жалілася вона.
Всі свої сили в сина укладала,
Не панькала, привчала до всього.
А, як підріс, то вже і поміч мала,
Хоч яка поміч з малюка того.
Але дивилась, як росте дитина
На батька схожа, начебто, усім.
Молила Бога кожен день за сина,
За щастя, що прийшло у її дім.
Просила в Бога йому гарну долю,
Щоб не зустрів біди він на шляху,
Щоб смерть його не перестріла в полі
І щоб хворобу Бог відвів лиху.
Не помогло… Якось одної ночі
Орда зі степу вдерлася в село.
Хто похопився, той до лісу скочив,
Але таких багато не було.
Кого татарські шаблі порубали,
Кого аркани міцно затягли.
Синочка в жінки силоміць забрали,
Їй чимсь важким по голові дали.
Коли вона уже прийшла до тями,
В селі живих нікого не було.
Від хат лишились лише сірі плями.
Згоріло майже повністю село.
Вона звелася, сина стала звати.
Але ніхто не одізвавсь на крик.
Тоді до лісу кинулась шукати,
В один метнулась, тоді інший бік.
Як зрозуміла, що дарма шукає,
То подалася по сліду орди.
А та по сте́пу чимскоріш втікає,
Широкі залишаючи сліди.
По тих слідах вона і подалася.
Ішла ночами, доки спить орда.
Де тільки сила в неї узялася,
Бо ж з їжі – дикі ягоди й вода.
Але ішла та Бога все молила.
Аби він їй в дорозі допоміг.
Та все жаліла, що не має крила –
Уже б догнала нелюдів отих.
Ішла усе і падала, й вставала.
Вже в неї сил, здавалося, нема.
Але земля їй сили надавала,
Надії подих на ногах тримав.
Коли вже зовсім вибилася з сили,
Лежала в нічній темряві одна
Й відчула: в неї виростають крила.
Перетворилась на сову вона.
Тепер ночами птаха скрізь літає
Та все синочка милого шука.
Його отими криками гукає,
Хоч ними, часом, діточок ляка.
Шукає досі сина свого ненька.
Не вгомониться, доки не знайшла».
Прислухалася: син сопе тихенько.
Поправила подушку та й пішла.
Гарненько вкрила і на ліжко сіла,
Бо ж треба йому казку розказати,
Яку дитина з вечора просила.
Та ледве мама рота розтулила,
Як з вулиці доне́слись крики дивні:
Якась істота «ухала» щосили,
Що аж, звичайно, налякала сина.
«Що то, матусю? Я його боюся!»
«Не бійся, синку, то сова гукає».
А хлопчик руки тягне до матусі:
«Що це сова? Чого воно шукає?»
«Сова – то птаха, що живе у лісі.
Вона вночі літає полювати».
«А звідки сови, матінко, взялися?
Не хочу казку, хочу про те знати!»
«Ну, добре, синку. Розкажу тобі я.
Але ти ляж, заплющуй оченята.
Давай, я гарно ковдрою укрию
Та і почну тоді розповідати.
Було то, кажуть, у часи далекі.
В селі одному жіночка жила.
Жилося їй, як і усім, нелегко
В хатинці на околиці села.
Був чоловік та на війні загинув,
Не знала, навіть, у краях яких
Отож одна виховувала сина
Та не жаліла зовсім сил своїх.
І на городі тяжко працювала,
І в хаті метушилася одна.
Достатків, звісно, ніяких не мала
Та зовсім не жалілася вона.
Всі свої сили в сина укладала,
Не панькала, привчала до всього.
А, як підріс, то вже і поміч мала,
Хоч яка поміч з малюка того.
Але дивилась, як росте дитина
На батька схожа, начебто, усім.
Молила Бога кожен день за сина,
За щастя, що прийшло у її дім.
Просила в Бога йому гарну долю,
Щоб не зустрів біди він на шляху,
Щоб смерть його не перестріла в полі
І щоб хворобу Бог відвів лиху.
Не помогло… Якось одної ночі
Орда зі степу вдерлася в село.
Хто похопився, той до лісу скочив,
Але таких багато не було.
Кого татарські шаблі порубали,
Кого аркани міцно затягли.
Синочка в жінки силоміць забрали,
Їй чимсь важким по голові дали.
Коли вона уже прийшла до тями,
В селі живих нікого не було.
Від хат лишились лише сірі плями.
Згоріло майже повністю село.
Вона звелася, сина стала звати.
Але ніхто не одізвавсь на крик.
Тоді до лісу кинулась шукати,
В один метнулась, тоді інший бік.
Як зрозуміла, що дарма шукає,
То подалася по сліду орди.
А та по сте́пу чимскоріш втікає,
Широкі залишаючи сліди.
По тих слідах вона і подалася.
Ішла ночами, доки спить орда.
Де тільки сила в неї узялася,
Бо ж з їжі – дикі ягоди й вода.
Але ішла та Бога все молила.
Аби він їй в дорозі допоміг.
Та все жаліла, що не має крила –
Уже б догнала нелюдів отих.
Ішла усе і падала, й вставала.
Вже в неї сил, здавалося, нема.
Але земля їй сили надавала,
Надії подих на ногах тримав.
Коли вже зовсім вибилася з сили,
Лежала в нічній темряві одна
Й відчула: в неї виростають крила.
Перетворилась на сову вона.
Тепер ночами птаха скрізь літає
Та все синочка милого шука.
Його отими криками гукає,
Хоч ними, часом, діточок ляка.
Шукає досі сина свого ненька.
Не вгомониться, доки не знайшла».
Прислухалася: син сопе тихенько.
Поправила подушку та й пішла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
