(Про Оксану Свіжак, художницю тонкої душевної організації).

Видатний український мислитель Євген Сверстюк наголошував: «У наділених тонкою душевною організацією – художній смак вищий, ніж у багатьох художніх ремісників». Ця риса, як і працьовитість, природний хист до малювання, притаманна мисткині, про яку вестиму мову у тексті.

Оксана Свіжак низку років мешкає у Києві, а народилася в Луцьку, головному місті Волині, змалечку бувала на селі у дідуся і бабусі Із розповіді героїні есе (ч.1): «Дідусь мій займався фермерством, пригадую, як о 5-й ранку виїжджали в поле, де бачила схід Сонця, ця містерія сильно вплинула на мене, значущість котрої зрозуміла подорослішавши. Ми жили в місті, а там все інакше. У моєму житті, в творчості теж, значима роль Сонця, воно зі мною з дитинства, на картинах теж…День починається з нього, ним же і завершується. Залюбки при нагоді спостерігаю, як великий, жовтогарячий диск не поспішаючи ховається за видноколо. Значна частка моїх робіт пленерна, пишу наживо. Мала стати живописцем, альтернативи не було…».

Сонце дарує Світло, промені проникають у єство людей, роблять їх кращими, добрішими, дарують здатність бачити Красу будь – де. Це одне із завдань малярства. Існує вчення про світло, - фотизм. Основою фотизму пронизані різні релігії: мітраїзм, буддизм, хрестиянство…

Важлива думка Платона, він застерігав: «Якщо мистецтво копіює явища природи, які негативно впливають на мораль людей, таке мистецтво слід усувати з суспільного життя як небезпечне…». Він вбачав у цьому силу, що руйнує душу.

Світлоносність, вона ж і Краса. Як навчитися бачити її повсюдно, і чи можна цьому навчитися? Геній українства Іван Марчук мислить так: «Коли я вчився, краси ще не бачив. В училищі ми писали етюди, пейзажі, а я ходив один по лісах. Бувало, що цілий день походжу… і нічого не намалюю. Шукав краси, але не бачив. Зараз вивези мене із закритими очима куди завгодно з міста, хоч на смітники, - я всюди побачу красу. І просто роззираючись навколо себе, намалюю кілька картин, просто візьму грудку землі – і зроблю з неї шедевр. Розуміння краси приходить саме. Без неї мистецтва я не уявляю. Є зараз багато антиестетичного, але у своїх роботах я дотримуюся тільки естетики. Хтось каже, що мої картини сумні, песимістичні… Немає такої категорії оцінки – песимістичний живопис. Треба говорити іншими словами. Якщо вам не подобається і ви не сприймаєте такий живопис, то й не дивіться. Краса є краса. Я її люблю. Щоб побачити красу – треба небагато, тому що краси навколо безліч. Ходіть і насолоджуйтеся», - уривок інтерв’ю з І. Марчуком, журнал «Колесо життя».

Оксана Свіжак володіє даром бачити Красу, та не менш важливо, вміє передати її полотну. Любить кіномистецтво, передусім фільми: Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Андрія Тарковського, Мікеланджело Антоніоні, Федеріко Фелліні, Франко Дзефереллі. Їй за певними критеріями близьке малярство: італійського живописця Джорджо Моранді (1890 – 1964); Френсіса Бекона- британського експресіоніста, ірландця (1909 – 1992); Люсьєна Фрейда (1922 – 2011) – британського митця, німецько – єврейського походження; скульптора Джакомо Манцу (Манцоні, 1908 – 1991).

Звичайно, значний внесок у формування дівчини як художниці, в роки навчання привнесли українські митці – педагоги. З навчителями їй щастило. Краще почути художницю (ч.2): «Олег Животков (р.н. 1933) – художник одного покоління з Миколою Стороженком (1928 – 2015). Він навчив нас бачити… Мав вплив і на учнів, які не навчалися в його групі. Викладав рисунок, живопис і композицію в РСХШ імені Т.Г. Шевченка. Коли була студенткою НАОМА, потрапила у майстерню професора Василя Гуріна, він умів передати свою могутню життєву енергетику нам студентам, опісля його слів хотілося одразу братися за пензлі, фарби, і творити…».

Оксана - українська панна, це помітно і у мовленні, а розмовляє красиво, повнокровно, мова її добірна. Малярство теж сповнене національними ознаками, навіть у кольорах… Дуже любить Київ, а хіба можна його не любити?! Олексій Братко – Кутинський твердив: «Саме святість Києва, тобто особлива близькість київських земель до високих космічних енергій, а не «вигідне місце на торговому шляху з варяг у греки», як дехто вважає, забезпечили йому роль центру формування українського етносу. Саме святість, а не вигода торгівлі привела сюди апостола Андрія…». В її доробку доволі є міських пейзажів столиці.

…………Розповідь художниці (ч.3): «Різні куточки старого Києва – то особлива тема для мене. Притягальну силу має місце неподалік од Золотих Воріт, -фонтани Термена, один з них знаходиться там. Створила ряд картин, вони присвячені місту в якому живу, - «В тіні Золотих Воріт», «Цвіте каштан», «Рання весна в Києві», «Перший сніг», «Під покривалом білим». Ваблять подорожі, поїздка в кожну з країн збагачує можливістю передати полотну побачене. Відвідувала Китай, з’явилися картини – «Птахи, плоди, дерева», «Пора солодкого гранату». Була творча поїздка в Грузію, 2018-й рік, моя робота «Вечірні вогні» знаходиться в Аджарському художньому музеї, що в місті Батумі. Вдалося побувати у Франції, Швейцарії, Польщі, Литві, скрізь писала картини. Створила серію робіт «Карантинний щоденник», яка буде представлена в галереї «Білий світ», де присутній образ мого чоловіка, там він і я…

З роками починаєш розуміти наскільки безмежний мистецький простір, в ньому важко себе знайти. Я не знаю, що буду створювати завтра, але знаю як… Відчуття себе художником приходить з часом, розуміння своєї присутності у цьому просторі творчості теж…».

Любов… Оксана сповнена нею у процесі творіння, прикладає серце до письма, вміє подати буденне як високе. Еммануїл Сведенборг зазначав: «Виконання роботи з любові до неї є ознакою ангельською, а робота тільки задля потреби в їжі та одягу – ознакою диявольською…», - з праці «Таємниця неба». Це розуміння чи не напряму відштовхується від Сковородинського тлумачення про «споріднену працю».

Домінантними є ознаки імпресіоністичного стилю (неоімпресіонізм). На підставі вражень народжуються картини, адже «impression» – це враження… Наголошу ще раз, в картинах багато Світла, вони життєдайні.

Андре Моруа в романі «Прометей, або життя Бальзака» наголошував: «Природа пропонує елементи, а художник розташовує їх по – своєму…».

Буває, приходять в гості непрохані думки. Для чого пишуть митці нові і ще новіші твори, коли стільки вже створено за віки, тим паче, що не так вже й багато людей цікавляться малярством… Але, перемагає інше бачення, котре дає відсіч сумнівам і ваганням. Кожна картина, вірш, пісня, що наповнена позитивним змістом, світлоносністю, наповнює поле Планети чистими вібраціями. І це явище має велику цінність, яка не вимірюється ніякими грошима.

Ростислав Держипільський, художній керівник Івано – Франківського національного драматичного театру в інтерв’ю газеті «День» (№108 -109, 2020-й рік) зокрема озвучив таке: «… Я від самого початку й до сьогодні не мислю наш театр і місто як закриту ситуацію. А лише як відкриту, яка вбирає все найкраще і наділяє людей цією потужною творчою енергією…». І ще одна думка від нього ж: «….Театр у тому й унікальний, що він тут і тепер працює з живими енергіями і з обміном енергіями акторів та глядачів. І це його найголовніша здатність, його вершинна сутність».

У збереженні народу як такого, значну роль відіграють мантри. Сполучення слів, які при озвученні вголос створюють вібрацію не тільки в повітрі, а й у тонкому світі, впливають на оточуючих… Обмін енергетичний відбувається і між глядачем і твором мистецьким…

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

Примітки.

*Сайт «ЧЕТВЕРТА ХВИЛЯ».

(1). Віршований рядок з твору «Вічно молода Марія» Івана Нечитайла.

(2). На фото - Оксана Свіжак.