На сірім тлі пилюки вікової
Своє ім’я він вивів від руки.
Чи сподівався, може, що достоїн
Аби воно зосталось на віки?!
Хитрун чи дурень? Навіть і не знаю.
Таких потрібно серед тих шукать,
Хто праці завжди мінімум вкладає,
А хоче з того якнайбільше мать.
Згадав оце, читав колись ще в школі
Історію цікаву про маяк
В Олександрії. З фараона волі
( Її було не обійдеш ніяк)
Той майстер, що це диво зводив, мусив
На мармуровій вибити плиті:
«Цар Птоломей…» і далі в тому ж дусі
«…на благо мореплавцям у путі».
Маяк і надпис фараон оглянув
І, видно, задоволений лишивсь.
Гадав: маяк той пам’ятником стане
Йому – цареві. Але помиливсь.
Пройшли віки чи то десятиліття,
Помер і цар, і майстер дива з див.
Та від дощу, від сонця та від вітру
Той надпис весь потріскавсь і осів.
Адже не був він мармуровим зовсім,
А лиш вапно та мармуровий пил.
І те, що попід ним ховалось досі,
На світ явилось, щоб усі навкіл
Могли побачить вибитий старанно
Короткий надпис, кілька гордих слів:
«Состратус з Кніда, син Дексіпліана
Маяк на благо мореплавцям звів».