Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
2026.06.05
12:32
Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
2026.06.05
12:07
Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
2026.06.05
06:05
Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2026.06.04
19:39
Боротьба за владу після смерті Сталіна.
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
2026.06.04
15:44
Летіть, ангелики, летіть!
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
2026.06.04
15:15
Усе кручу регулятора під цицькою з екраном
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
2026.06.04
12:31
Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
2026.06.04
09:26
VII. КОРОЛЕВА ТІНЕЙ: САГА РОЗБИТОГО СЕРЦЯ
Вітер на Оркнейських островах рвав поли чорного плаща королеви, наче благав повернути кораблі назад. На порозі великої війни за англійську корону Гаральд залишив Єлизавету та доньок у безпечній гавані. Це б
2026.06.04
06:09
Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
2026.06.03
12:40
Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про річки Великий і Малий Утлюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про річки Великий і Малий Утлюк
Якщо піднятись птахою
у сині небеса
І з висоти поглянути
на море, на Азовське,
То там, де простягається
Федотова коса
Лиман, який нагадує
ступню людини босу.
В народі називається
Утлюкським той лиман,
Великий і Малий Утлюк
у той лиман впадають.
І є легенда, може то, хай гарний,
та обман,
Та розкажу, бо люди так
мені розповідають.
В далекий час, коли ще
тут татари кочували,
В однім аулі жив старий
на прізвисько Утлюк.
Він двох синів виховував,
що матері не знали,
Любив їх, доглядав, як міг,
і не спускав із рук.
Він добрим чоловіком був.
Хоч і татарин, наче,
Але з ордою у набіг
ніколи не ходив,
Нікого за життя своє
він не довів до плачу,
Не грабував, не ґвалтував,
нікого не убив.
Тож і синів своїх ростив,
щоб добрі вони бу́ли,
І з малечку годив усім,
ні в чім не відмовляв.
Лихого слова діточки
із уст його не чули.
А виросли, майно усе,
що мав, він їм віддав.
Були якісь в них імена.
Які? Ніхто не знає.
Великий та Малий Утлюк –
отак і звали їх.
Тож, як шукають
тільки так, бувало і питають.
Інакше, мабуть би, ніхто
і відшукать не зміг.
Роздав майно старий Утлюк,
нехай сини клопочуть,
А сам у мазанці своїй
тихенько поживав.
Та чомусь поратись в землі
сини його не хочуть
Їх манять легкії хліба
і далеч степова.
Пішли з ордою у похід,
розжитись забажали.
Ясир пригнали, продали,
ще й непоганий зиск.
Любили батька, то ж йому
нічого не казали.
Та батькові про те усе
все рівно хтось доніс.
Приїхав батько до синів,
полаяв їх добряче
І обіцянку взяв із них,
що більше не підуть.
Сини тримались якийсь час,
та знову орда скаче.
І не утримались вони,
відправилися в путь.
Дізнався батько, та уже
синів своїх не лаяв.
Приїхав, так уже просив,
та так уже благав.
І обіцяють знов сини,
що хай Аллах скарає,
Якби то знову хтось із них
в похід коня погнав.
Та час пройшов, забулися
синам їх обіцянки.
Мабуть, натура кочова
в них гору узяла,
Таки відправились в похід
з ордою на світанку.
І скоро вже батьківських вух
та звістка досягла.
Розсердивсь батько на синів.
Сказав: «Як мені жити?
Хіба такими я хотів
аби вони були?
Я думав: лицарі вони,
а вийшло, що бандити.
Забули слово, що мені
й Аллахові дали.
Я все життя у них уклав,
виходить, що даремно?
Не хочу знати я таких
жорстоких брехунів.
Нехай Аллах їх покара
за їхні вчинки темні,
А я не хочу далі жить
через таких синів!
Піду втоплюся!» І пішов
до синього, до моря.
А тут вернулися сини
зі здобиччю ізнов.
Жінки стрічають їх в сльозах:
«Таке велике горе
Бо батько в морі синьому
топитися пішов».
Злякалися тоді сини,
бо батька все ж любили.
Помчали вслід, кричали вслід:
«Татусю, почекай!
Це бу́ло у останній раз,
як у набіг ходили!
Ми кинем це, забудемо!
Ти в море не стрибай!»
Біжить старий, за ним сини.
Аж ось і море синє.
Не оглянувсь, не зупинивсь.
Із берега стрибнув.
За ногу у останню мить
вхопили оба сина
І за собою він обох
у море потягнув.
Гіркії батькові слова
почув Аллах, як бачиш.
З тих пір сини весь час біжать
за батьком навздогін
Та їм його не врятувать
не хоче їм пробачить.
Не хоче помочі від них
отримувати він.
у сині небеса
І з висоти поглянути
на море, на Азовське,
То там, де простягається
Федотова коса
Лиман, який нагадує
ступню людини босу.
В народі називається
Утлюкським той лиман,
Великий і Малий Утлюк
у той лиман впадають.
І є легенда, може то, хай гарний,
та обман,
Та розкажу, бо люди так
мені розповідають.
В далекий час, коли ще
тут татари кочували,
В однім аулі жив старий
на прізвисько Утлюк.
Він двох синів виховував,
що матері не знали,
Любив їх, доглядав, як міг,
і не спускав із рук.
Він добрим чоловіком був.
Хоч і татарин, наче,
Але з ордою у набіг
ніколи не ходив,
Нікого за життя своє
він не довів до плачу,
Не грабував, не ґвалтував,
нікого не убив.
Тож і синів своїх ростив,
щоб добрі вони бу́ли,
І з малечку годив усім,
ні в чім не відмовляв.
Лихого слова діточки
із уст його не чули.
А виросли, майно усе,
що мав, він їм віддав.
Були якісь в них імена.
Які? Ніхто не знає.
Великий та Малий Утлюк –
отак і звали їх.
Тож, як шукають
тільки так, бувало і питають.
Інакше, мабуть би, ніхто
і відшукать не зміг.
Роздав майно старий Утлюк,
нехай сини клопочуть,
А сам у мазанці своїй
тихенько поживав.
Та чомусь поратись в землі
сини його не хочуть
Їх манять легкії хліба
і далеч степова.
Пішли з ордою у похід,
розжитись забажали.
Ясир пригнали, продали,
ще й непоганий зиск.
Любили батька, то ж йому
нічого не казали.
Та батькові про те усе
все рівно хтось доніс.
Приїхав батько до синів,
полаяв їх добряче
І обіцянку взяв із них,
що більше не підуть.
Сини тримались якийсь час,
та знову орда скаче.
І не утримались вони,
відправилися в путь.
Дізнався батько, та уже
синів своїх не лаяв.
Приїхав, так уже просив,
та так уже благав.
І обіцяють знов сини,
що хай Аллах скарає,
Якби то знову хтось із них
в похід коня погнав.
Та час пройшов, забулися
синам їх обіцянки.
Мабуть, натура кочова
в них гору узяла,
Таки відправились в похід
з ордою на світанку.
І скоро вже батьківських вух
та звістка досягла.
Розсердивсь батько на синів.
Сказав: «Як мені жити?
Хіба такими я хотів
аби вони були?
Я думав: лицарі вони,
а вийшло, що бандити.
Забули слово, що мені
й Аллахові дали.
Я все життя у них уклав,
виходить, що даремно?
Не хочу знати я таких
жорстоких брехунів.
Нехай Аллах їх покара
за їхні вчинки темні,
А я не хочу далі жить
через таких синів!
Піду втоплюся!» І пішов
до синього, до моря.
А тут вернулися сини
зі здобиччю ізнов.
Жінки стрічають їх в сльозах:
«Таке велике горе
Бо батько в морі синьому
топитися пішов».
Злякалися тоді сини,
бо батька все ж любили.
Помчали вслід, кричали вслід:
«Татусю, почекай!
Це бу́ло у останній раз,
як у набіг ходили!
Ми кинем це, забудемо!
Ти в море не стрибай!»
Біжить старий, за ним сини.
Аж ось і море синє.
Не оглянувсь, не зупинивсь.
Із берега стрибнув.
За ногу у останню мить
вхопили оба сина
І за собою він обох
у море потягнув.
Гіркії батькові слова
почув Аллах, як бачиш.
З тих пір сини весь час біжать
за батьком навздогін
Та їм його не врятувать
не хоче їм пробачить.
Не хоче помочі від них
отримувати він.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
