ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2023.02.04 17:33
Сніжинки сіються нечутно,
Мов неозвучені думки
Про швидкоплинні й незабутні
Моєї юності роки.
Дрібні й легенькі, як пушинки,
І незраховані завжди, -
Вони припудрюють стежинки
Та замасковують сліди.

Хельґі Йогансен
2023.02.04 15:52
Зима приходить в дім,
В життя і у вірші.
А я щось не збагну, чому настільки сумно.
Невже немає мрій
В засніженій душі?
Та підла заметіль тепла їй не пропустить.

Нема вогню в зірках.

Володимир Каразуб
2023.02.04 14:59
Вона завжди вдивлялася так,
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.

Нічия Муза
2023.02.04 11:58
Ні, не зайве іноді довести
ворогу і другу у собі,
що не додає вендета честі
діячу у марній боротьбі.

Ну, буває – у душі ми діти...
Згідно філософії людей,
ми усі є жертвами ідей...

Ігор Деркач
2023.02.04 11:54
Щось комусь деінде не на часі
і турбує іноді когось,
що його(її) у біомасі
ображає видумками хтось.

Їй(йому) дорога у піїти –
це аби лише себе явити
з конопель Пилипом і мерщій,

Олена Лоза
2023.02.04 10:36
В сховищах таємної кімнати,
В мотлоху і баночках від вакси
Той, кого не можна називати,
Жадібно ховає горокракси.

В дзеркалі холодному Яцрес(а),
Ніби найвеличніший з драконів,
Він вершить свою криваву месу,

Хельґі Йогансен
2023.02.04 09:56
Зійшла  з  очей  рожева  пелена,
Розбився  міф,  –  на  совісті  не  легше.
Щемить,  зіяє  в  грудях  пустота,
У  місці,  де  повинно  бути  серце.

Завдавши  знов  образи  і  жалю,
В  одну  лиш  мить  спалив  усі  бажання.
Штовхнув  у  прірву  від

Софія Цимбалиста
2023.02.04 09:09
Найстрашніше загубити себе,
приміряючи чужі ролі.
Так порівнювати себе з іншими
і забути, ким ти є насправді.
Об'єднати всі особистості в одну,
гадаючи, що так найлегше.
Найлегше скопіювати чиїсь думки,
повторити чиїсь кроки.

Микола Дудар
2023.02.04 02:13
А у небі, десь там… на те й воно небо…
Погоджуюсь, згоден, давайте про інше
І я вам не звір, чи якась там амеба…
Певен, що всі з того самого Вірша…

Було, поміж всього, там не до жартів
Дай Боже здоров’я і щоби не гірше
І розуму в душу, а схибив -

Юрій Лазірко
2023.02.03 23:24
ми навчилися
собі брехати
і вмовлятися
так буде краще
а колись могли
не в снах літати
не питатися
у чім

Юрій Лазірко
2023.02.03 23:22
ось ми одні
однісінькі
чутливі
безборонні
чекаємо
відвертості
як публіка
антре

Юрій Лазірко
2023.02.03 23:19
о церкви
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі

Тетяна Левицька
2023.02.03 18:53
Більш не дзвоніть, будь ласка, не дзвоніть,
Подумаєш, колись ми цілувались,
Як хміль ударив в голову мені
Вночі на спорожнілому вокзалі.
Не знаю достеменно, що найшло
На мене непідступну і спесиву.
Давно забула, що тоді було —
Чи падав сніг, чи

Гриць Янківська
2023.02.03 16:00
як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...

Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.

...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени

Ніна Виноградська
2023.02.03 14:29
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.

Бо хотіли загарбати все: і оз

Сергій Губерначук
2023.02.03 12:37
Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш, а з віч і вуст не сходить фальш. * * * Живемо від війни і до війни, і Бога славимо, бо грішні ми. * * * Скільки ще мін не зірвалось – скільки ще жде матерів. Стільки же часу лишалось – нам на спокуту гріхів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дафна Міллер
2023.02.02

володимир вільха
2023.01.25

Дядечко Богдана Дядечко Богдана
2023.01.17

Іван Іван
2023.01.12

Юраня Войтовецька
2023.01.10

Аннабель Коваль
2023.01.09

Гриць Янківська
2023.01.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про річки Великий і Малий Утлюк
Якщо піднятись птахою
у сині небеса
І з висоти поглянути
на море, на Азовське,
То там, де простягається
Федотова коса
Лиман, який нагадує
ступню людини босу.
В народі називається
Утлюкським той лиман,
Великий і Малий Утлюк
у той лиман впадають.
І є легенда, може то, хай гарний,
та обман,
Та розкажу, бо люди так
мені розповідають.
В далекий час, коли ще
тут татари кочували,
В однім аулі жив старий
на прізвисько Утлюк.
Він двох синів виховував,
що матері не знали,
Любив їх, доглядав, як міг,
і не спускав із рук.
Він добрим чоловіком був.
Хоч і татарин, наче,
Але з ордою у набіг
ніколи не ходив,
Нікого за життя своє
він не довів до плачу,
Не грабував, не ґвалтував,
нікого не убив.
Тож і синів своїх ростив,
щоб добрі вони бу́ли,
І з малечку годив усім,
ні в чім не відмовляв.
Лихого слова діточки
із уст його не чули.
А виросли, майно усе,
що мав, він їм віддав.
Були якісь в них імена.
Які? Ніхто не знає.
Великий та Малий Утлюк –
отак і звали їх.
Тож, як шукають
тільки так, бувало і питають.
Інакше, мабуть би, ніхто
і відшукать не зміг.
Роздав майно старий Утлюк,
нехай сини клопочуть,
А сам у мазанці своїй
тихенько поживав.
Та чомусь поратись в землі
сини його не хочуть
Їх манять легкії хліба
і далеч степова.
Пішли з ордою у похід,
розжитись забажали.
Ясир пригнали, продали,
ще й непоганий зиск.
Любили батька, то ж йому
нічого не казали.
Та батькові про те усе
все рівно хтось доніс.
Приїхав батько до синів,
полаяв їх добряче
І обіцянку взяв із них,
що більше не підуть.
Сини тримались якийсь час,
та знову орда скаче.
І не утримались вони,
відправилися в путь.
Дізнався батько, та уже
синів своїх не лаяв.
Приїхав, так уже просив,
та так уже благав.
І обіцяють знов сини,
що хай Аллах скарає,
Якби то знову хтось із них
в похід коня погнав.
Та час пройшов, забулися
синам їх обіцянки.
Мабуть, натура кочова
в них гору узяла,
Таки відправились в похід
з ордою на світанку.
І скоро вже батьківських вух
та звістка досягла.
Розсердивсь батько на синів.
Сказав: «Як мені жити?
Хіба такими я хотів
аби вони були?
Я думав: лицарі вони,
а вийшло, що бандити.
Забули слово, що мені
й Аллахові дали.
Я все життя у них уклав,
виходить, що даремно?
Не хочу знати я таких
жорстоких брехунів.
Нехай Аллах їх покара
за їхні вчинки темні,
А я не хочу далі жить
через таких синів!
Піду втоплюся!» І пішов
до синього, до моря.
А тут вернулися сини
зі здобиччю ізнов.
Жінки стрічають їх в сльозах:
«Таке велике горе
Бо батько в морі синьому
топитися пішов».
Злякалися тоді сини,
бо батька все ж любили.
Помчали вслід, кричали вслід:
«Татусю, почекай!
Це бу́ло у останній раз,
як у набіг ходили!
Ми кинем це, забудемо!
Ти в море не стрибай!»
Біжить старий, за ним сини.
Аж ось і море синє.
Не оглянувсь, не зупинивсь.
Із берега стрибнув.
За ногу у останню мить
вхопили оба сина
І за собою він обох
у море потягнув.
Гіркії батькові слова
почув Аллах, як бачиш.
З тих пір сини весь час біжать
за батьком навздогін
Та їм його не врятувать
не хоче їм пробачить.
Не хоче помочі від них
отримувати він.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-22 19:19:44
Переглядів сторінки твору 391
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.857 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.822 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2023.02.02 17:35
Автор у цю хвилину відсутній