Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про повір’я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про повір’я
Колись давно, уже й не знать коли
Повір’я, кажуть, по степу блукало,
В байраках, балках прихисток шукало.
Роки шляхами степовими йшли,
Траву топтали, пилюгу здіймали,
В могутніх кронах вікових дубів
Вели рахунок місяців і днів,
Але дубів самих тих не чіпали.
І шепотілись з вітрами дуби
Про те повір’я, що про нього чули,
Чого іще з роками не забули.
Розповідали вітрові аби
Розносив він повір’я те по світу,
Щоб по степу про нього кожен знав.
А той все слухав і на вус мотав,
Його таке не треба і просити.
І шепотіли трави і кущі,
Птахи у небі вітер зустрічали
Й собі над степом про оте кричали,
Про що сьогодні степ, чомусь, мовчить.
Жив у степу колись один народ,
Ім’я його нам нині невідоме.
Та степ прадавній був їх рідним домом,
Вони жили всі від його щедрот.
Орали землю, сіяли пшеницю.
Кочівників тоді ще не було.
Тож над річками від села село
Стояли густо. Люди брали крицю
Лише для рал, але не для мечів,
Бо поміж себе мирно уживали
І на добро чуже не зазіхали,
Тому не мали зовсім ворогів.
А, як немає ворогів, тоді
І мурів не потрібно будувати.
Біліли степом землеробів хати
Ховаючись хіба поміж садів.
Нужди ті люди у степу не знали:
Земля давала вдосталь усього
І було досить кожному свого.
А мудреці їх їм розповідали,
Що, коли Бог творив цей дивний світ,
Моря і ріки, гори і долини,
Він витратив лиш день один-єдиний,
Хоча для нас це як мільйони літ.
А степ у нього аж останнім був.
Вже й на річки не стачило і гори,
Отож і вийшли ця рівнина гола,
Як він рукою, накінець, махнув
Та і сказав ще, що степи оці
Дарма людей не будуть годувати,
Щоб їсти – треба добре працювати,
Тримати міцно рало у руці.
Бо, якщо взяти з ралом ще й меча,
Людською кров’ю густо степ зросити,
Тоді земля не буде вже родити,
Даремно лише сили витрачать.
Хтось тому вірив, хтось, можливо,ні,
Казали, що то вигадки та й годі
Та працювали в полі й на городі,
Всі сумніви лишали в стороні.
Так і жило поміж людей повір’я,
Нехай, можливо, в сумнівах, проте
Було оте повір’я не просте
І час настав, що його перевірить.
З’явились у степах кочівники:
Чи забрели сюди з країв далеких?
Чи то свої, що хліб шукали легкий.
Та запалали по степу хатки.
І пролилась на землю перша кров,
Спустіли села, заросли городи,
Не стало землеробського народу,
Меч рало досить швидко поборов.
Лише повір’я у степу жило,
В байраках, балках прихисток шукало
І свого часу, над усе, чекало,
Щоб рало знову по степу пройшло
І степ ожив не лементом орди,
Дитячим сміхом і пшеничним полем,
Що знову села у садках навколо
Понад річками чистої води
Повір’я, кажуть, по степу блукало,
В байраках, балках прихисток шукало.
Роки шляхами степовими йшли,
Траву топтали, пилюгу здіймали,
В могутніх кронах вікових дубів
Вели рахунок місяців і днів,
Але дубів самих тих не чіпали.
І шепотілись з вітрами дуби
Про те повір’я, що про нього чули,
Чого іще з роками не забули.
Розповідали вітрові аби
Розносив він повір’я те по світу,
Щоб по степу про нього кожен знав.
А той все слухав і на вус мотав,
Його таке не треба і просити.
І шепотіли трави і кущі,
Птахи у небі вітер зустрічали
Й собі над степом про оте кричали,
Про що сьогодні степ, чомусь, мовчить.
Жив у степу колись один народ,
Ім’я його нам нині невідоме.
Та степ прадавній був їх рідним домом,
Вони жили всі від його щедрот.
Орали землю, сіяли пшеницю.
Кочівників тоді ще не було.
Тож над річками від села село
Стояли густо. Люди брали крицю
Лише для рал, але не для мечів,
Бо поміж себе мирно уживали
І на добро чуже не зазіхали,
Тому не мали зовсім ворогів.
А, як немає ворогів, тоді
І мурів не потрібно будувати.
Біліли степом землеробів хати
Ховаючись хіба поміж садів.
Нужди ті люди у степу не знали:
Земля давала вдосталь усього
І було досить кожному свого.
А мудреці їх їм розповідали,
Що, коли Бог творив цей дивний світ,
Моря і ріки, гори і долини,
Він витратив лиш день один-єдиний,
Хоча для нас це як мільйони літ.
А степ у нього аж останнім був.
Вже й на річки не стачило і гори,
Отож і вийшли ця рівнина гола,
Як він рукою, накінець, махнув
Та і сказав ще, що степи оці
Дарма людей не будуть годувати,
Щоб їсти – треба добре працювати,
Тримати міцно рало у руці.
Бо, якщо взяти з ралом ще й меча,
Людською кров’ю густо степ зросити,
Тоді земля не буде вже родити,
Даремно лише сили витрачать.
Хтось тому вірив, хтось, можливо,ні,
Казали, що то вигадки та й годі
Та працювали в полі й на городі,
Всі сумніви лишали в стороні.
Так і жило поміж людей повір’я,
Нехай, можливо, в сумнівах, проте
Було оте повір’я не просте
І час настав, що його перевірить.
З’явились у степах кочівники:
Чи забрели сюди з країв далеких?
Чи то свої, що хліб шукали легкий.
Та запалали по степу хатки.
І пролилась на землю перша кров,
Спустіли села, заросли городи,
Не стало землеробського народу,
Меч рало досить швидко поборов.
Лише повір’я у степу жило,
В байраках, балках прихисток шукало
І свого часу, над усе, чекало,
Щоб рало знову по степу пройшло
І степ ожив не лементом орди,
Дитячим сміхом і пшеничним полем,
Що знову села у садках навколо
Понад річками чистої води
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
