 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Легенда про Германаріха
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Германаріха
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні людей, а ні осель.
Проживши не один десяток років
Державу міцно у руках тримав.
Вона весь час росла на усі боки,
Але й для нього смертний час настав.
Було це в час коли незнані гунни
Прийшли за сонцем у степи оці.
Чув Германаріх що навала суне
Тож стиснув меч міцніше у руці.
Збираючись народ свій захисти
Почав збирати військо у похід.
Тим часом довелось йому судити
Як робив завжди королівській рід.
Упав до ніг йому вельможа готський
За честь його вступитися просив.
Він мав одну дружину росомонку
Сунільду. І до цього кілька днів
Вона втекла від ложа чоловіка
Заледве встигла стати за жону.
Він взяв законно боги тому свідки
І рідним повну заплатив ціну.
Яка невдячність і яка образа.
Він прагне помсти. Смерті вимагає
Аби ніхто більш не посмів ні разу
Від чоловіків кидатись «в біга».
Велів король втікачку ту привести.
Сторожа миттю виконала це.
І от стоїть ця «полонянка честі»
Йому спокійно дивиться в лице.
Вродлива надто хоч в подертім платті
Синцям і ранам не сховать краси.
- Ну, розкажи, чого взялась тікати?
Що ти на це усе відповіси?
Презирливо всміхнулася у вічі
- Я не люблю його,- відповіла,-
А забаганки його чоловічі
Все рівно б я терпіти не змогла.
Ми горде плем’я, плем’я росомонів
І в нас жінки то не товар живий.
Вельможа твій тобі брехав сьогодні.
Він вкрав мене привіз у табір свій.
Жоною я його не хочу бути
Та і не буду - іншого люблю
А як посміє ще хоч раз торкнути
Богам клянуся: я його уб’ю!
- Ти, жінко, забагато говорила,-
Король озвався, - На землі моїй
Мої закони. Ну, а ти посміла
Порушить давній звичай наш святий.
У нас жінки у чоловічий владі
І кара за непослух їхній жде.
Скорися жінко, бо не будеш рада
Коли на тебе кара упаде!
Сунільда знов презирливо всміхнулась:
- Для мене воля над усе миліш.
Я не боюся, якщо ви забулись
Я - росомонка. То ж, король, облиш.
Ти може смертю хочеш залякати
Так і твоя слідом тоді прийде.
У мене є ще два хоробрих брата
Від них ти не сховаєшся ніде.
Король від гніву побілів увесь:
- Хотів, можливо, та не пожалію.
Тому порука королівська честь!
За втечу за образу чоловіка
І за образу свого короля
Ти маєш вмерти, згинути навіки
Щоб не лишилось навіть і ім’я!
А смерть твоя нехай уроком буде
Всім тим хто схоче так же учинить.
Сюди скликайте якнайбільше люду
Коней четвірку диких приведіть!
Страшною смертю дівчина вмирала
Коней баских на площу привели
До рук і ніг мотузки прив’язали
Щоб коні в різні сторони тягли.
Чекав король чи стогону чи плачу
Даремно. Дочекатися не зміг.
Сказала на останок: - От побачиш
Ти смерть свою закликав на поріг.
Гордячка була - вмерла, як гордячка.
Король був вправі так її скарать.
Бо він король і має право, значить,
Від підданих покори вимагать.
Не утаю не кожному під силу
І чоловіку так себе вести́.
Та росомони підлії не сміли
За смерть її законну відомстить.
Пройшло часу із того небагато
До короля прибули посланці.
Король велів їх добре обшукати
І привести. Два хлопці молоді
Беззбройні підійшли до його трону
Злегка вклонилися. І один сказав:
- Ми посланці народу росомонів.
Я Сар, він Аммій. Наш народ узнав
Що у одного готського вельможі
Є викрадена дівчина одна …
Король подав сигнал своїй сторожі
Аби була насторожі вона
І мовить: - Так я все це добре знаю
Вона непослух сміла проявить
Тож десь душа її уже літає
А все що залишилось не болить.
Вмів Германаріх весело сказати
Щоправда, зблідли посланці ураз.
І мовив інший: - Хочемо віддати
Тобі королю в цей ранковий час
Послання росомонского народу.
І грамоту, що у руці тримав,
Вже навіть не схиляючись і гордо
До короля підносити почав.
Хто сподівавсь на підлість росомонську?
Рукою грамоту одною подає
А іншою рукою в охоронця
Із піхов меч зненацька дістає.
Ніхто не встиг нічого зрозуміти
Як королю він бока проштрикнув
А інший встиг двух охоронців вбити.
Меткий, нівроку, парубійко був.
А там як свисне. Збивши охорону,
Влетли коні: білий і гідний.
Чи то вже готські воїни як сонні?
Чи то вже росомон був чародій?
Та скочили вони оба на коней
І крикнувши: - Це за сестру тобі!
Помчали в степ. Слідом мерщій погоня.
Та коні готські були заслабі
І не догнали. Германаріх славний
Від тої рани час якийсь прожив
Й, мабуть, прокляття дівчина наслала
Бо у човні до Одіна відплив.
Данапростад і навколишні готи
Зійшлись ховати свого короля.
Рабів коней прийшлося заколоти
І жінку - хай його там звеселя.
Не стало Германаріха настали
Часи нелегкі в готській стороні:
То орди гуннів як гроза промчали
То анти не скорилися в війні.
І все що ми терпіти маєм нині
Від ворогів і недругів своїх
У тому тільки росомони винні.
Хай наші боги покарають їх!
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні людей, а ні осель.
Проживши не один десяток років
Державу міцно у руках тримав.
Вона весь час росла на усі боки,
Але й для нього смертний час настав.
Було це в час коли незнані гунни
Прийшли за сонцем у степи оці.
Чув Германаріх що навала суне
Тож стиснув меч міцніше у руці.
Збираючись народ свій захисти
Почав збирати військо у похід.
Тим часом довелось йому судити
Як робив завжди королівській рід.
Упав до ніг йому вельможа готський
За честь його вступитися просив.
Він мав одну дружину росомонку
Сунільду. І до цього кілька днів
Вона втекла від ложа чоловіка
Заледве встигла стати за жону.
Він взяв законно боги тому свідки
І рідним повну заплатив ціну.
Яка невдячність і яка образа.
Він прагне помсти. Смерті вимагає
Аби ніхто більш не посмів ні разу
Від чоловіків кидатись «в біга».
Велів король втікачку ту привести.
Сторожа миттю виконала це.
І от стоїть ця «полонянка честі»
Йому спокійно дивиться в лице.
Вродлива надто хоч в подертім платті
Синцям і ранам не сховать краси.
- Ну, розкажи, чого взялась тікати?
Що ти на це усе відповіси?
Презирливо всміхнулася у вічі
- Я не люблю його,- відповіла,-
А забаганки його чоловічі
Все рівно б я терпіти не змогла.
Ми горде плем’я, плем’я росомонів
І в нас жінки то не товар живий.
Вельможа твій тобі брехав сьогодні.
Він вкрав мене привіз у табір свій.
Жоною я його не хочу бути
Та і не буду - іншого люблю
А як посміє ще хоч раз торкнути
Богам клянуся: я його уб’ю!
- Ти, жінко, забагато говорила,-
Король озвався, - На землі моїй
Мої закони. Ну, а ти посміла
Порушить давній звичай наш святий.
У нас жінки у чоловічий владі
І кара за непослух їхній жде.
Скорися жінко, бо не будеш рада
Коли на тебе кара упаде!
Сунільда знов презирливо всміхнулась:
- Для мене воля над усе миліш.
Я не боюся, якщо ви забулись
Я - росомонка. То ж, король, облиш.
Ти може смертю хочеш залякати
Так і твоя слідом тоді прийде.
У мене є ще два хоробрих брата
Від них ти не сховаєшся ніде.
Король від гніву побілів увесь:
- Хотів, можливо, та не пожалію.
Тому порука королівська честь!
За втечу за образу чоловіка
І за образу свого короля
Ти маєш вмерти, згинути навіки
Щоб не лишилось навіть і ім’я!
А смерть твоя нехай уроком буде
Всім тим хто схоче так же учинить.
Сюди скликайте якнайбільше люду
Коней четвірку диких приведіть!
Страшною смертю дівчина вмирала
Коней баских на площу привели
До рук і ніг мотузки прив’язали
Щоб коні в різні сторони тягли.
Чекав король чи стогону чи плачу
Даремно. Дочекатися не зміг.
Сказала на останок: - От побачиш
Ти смерть свою закликав на поріг.
Гордячка була - вмерла, як гордячка.
Король був вправі так її скарать.
Бо він король і має право, значить,
Від підданих покори вимагать.
Не утаю не кожному під силу
І чоловіку так себе вести́.
Та росомони підлії не сміли
За смерть її законну відомстить.
Пройшло часу із того небагато
До короля прибули посланці.
Король велів їх добре обшукати
І привести. Два хлопці молоді
Беззбройні підійшли до його трону
Злегка вклонилися. І один сказав:
- Ми посланці народу росомонів.
Я Сар, він Аммій. Наш народ узнав
Що у одного готського вельможі
Є викрадена дівчина одна …
Король подав сигнал своїй сторожі
Аби була насторожі вона
І мовить: - Так я все це добре знаю
Вона непослух сміла проявить
Тож десь душа її уже літає
А все що залишилось не болить.
Вмів Германаріх весело сказати
Щоправда, зблідли посланці ураз.
І мовив інший: - Хочемо віддати
Тобі королю в цей ранковий час
Послання росомонского народу.
І грамоту, що у руці тримав,
Вже навіть не схиляючись і гордо
До короля підносити почав.
Хто сподівавсь на підлість росомонську?
Рукою грамоту одною подає
А іншою рукою в охоронця
Із піхов меч зненацька дістає.
Ніхто не встиг нічого зрозуміти
Як королю він бока проштрикнув
А інший встиг двух охоронців вбити.
Меткий, нівроку, парубійко був.
А там як свисне. Збивши охорону,
Влетли коні: білий і гідний.
Чи то вже готські воїни як сонні?
Чи то вже росомон був чародій?
Та скочили вони оба на коней
І крикнувши: - Це за сестру тобі!
Помчали в степ. Слідом мерщій погоня.
Та коні готські були заслабі
І не догнали. Германаріх славний
Від тої рани час якийсь прожив
Й, мабуть, прокляття дівчина наслала
Бо у човні до Одіна відплив.
Данапростад і навколишні готи
Зійшлись ховати свого короля.
Рабів коней прийшлося заколоти
І жінку - хай його там звеселя.
Не стало Германаріха настали
Часи нелегкі в готській стороні:
То орди гуннів як гроза промчали
То анти не скорилися в війні.
І все що ми терпіти маєм нині
Від ворогів і недругів своїх
У тому тільки росомони винні.
Хай наші боги покарають їх!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



