Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Германаріха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Германаріха
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні людей, а ні осель.
Проживши не один десяток років
Державу міцно у руках тримав.
Вона весь час росла на усі боки,
Але й для нього смертний час настав.
Було це в час коли незнані гунни
Прийшли за сонцем у степи оці.
Чув Германаріх що навала суне
Тож стиснув меч міцніше у руці.
Збираючись народ свій захисти
Почав збирати військо у похід.
Тим часом довелось йому судити
Як робив завжди королівській рід.
Упав до ніг йому вельможа готський
За честь його вступитися просив.
Він мав одну дружину росомонку
Сунільду. І до цього кілька днів
Вона втекла від ложа чоловіка
Заледве встигла стати за жону.
Він взяв законно боги тому свідки
І рідним повну заплатив ціну.
Яка невдячність і яка образа.
Він прагне помсти. Смерті вимагає
Аби ніхто більш не посмів ні разу
Від чоловіків кидатись «в біга».
Велів король втікачку ту привести.
Сторожа миттю виконала це.
І от стоїть ця «полонянка честі»
Йому спокійно дивиться в лице.
Вродлива надто хоч в подертім платті
Синцям і ранам не сховать краси.
- Ну, розкажи, чого взялась тікати?
Що ти на це усе відповіси?
Презирливо всміхнулася у вічі
- Я не люблю його,- відповіла,-
А забаганки його чоловічі
Все рівно б я терпіти не змогла.
Ми горде плем’я, плем’я росомонів
І в нас жінки то не товар живий.
Вельможа твій тобі брехав сьогодні.
Він вкрав мене привіз у табір свій.
Жоною я його не хочу бути
Та і не буду - іншого люблю
А як посміє ще хоч раз торкнути
Богам клянуся: я його уб’ю!
- Ти, жінко, забагато говорила,-
Король озвався, - На землі моїй
Мої закони. Ну, а ти посміла
Порушить давній звичай наш святий.
У нас жінки у чоловічий владі
І кара за непослух їхній жде.
Скорися жінко, бо не будеш рада
Коли на тебе кара упаде!
Сунільда знов презирливо всміхнулась:
- Для мене воля над усе миліш.
Я не боюся, якщо ви забулись
Я - росомонка. То ж, король, облиш.
Ти може смертю хочеш залякати
Так і твоя слідом тоді прийде.
У мене є ще два хоробрих брата
Від них ти не сховаєшся ніде.
Король від гніву побілів увесь:
- Хотів, можливо, та не пожалію.
Тому порука королівська честь!
За втечу за образу чоловіка
І за образу свого короля
Ти маєш вмерти, згинути навіки
Щоб не лишилось навіть і ім’я!
А смерть твоя нехай уроком буде
Всім тим хто схоче так же учинить.
Сюди скликайте якнайбільше люду
Коней четвірку диких приведіть!
Страшною смертю дівчина вмирала
Коней баских на площу привели
До рук і ніг мотузки прив’язали
Щоб коні в різні сторони тягли.
Чекав король чи стогону чи плачу
Даремно. Дочекатися не зміг.
Сказала на останок: - От побачиш
Ти смерть свою закликав на поріг.
Гордячка була - вмерла, як гордячка.
Король був вправі так її скарать.
Бо він король і має право, значить,
Від підданих покори вимагать.
Не утаю не кожному під силу
І чоловіку так себе вести́.
Та росомони підлії не сміли
За смерть її законну відомстить.
Пройшло часу із того небагато
До короля прибули посланці.
Король велів їх добре обшукати
І привести. Два хлопці молоді
Беззбройні підійшли до його трону
Злегка вклонилися. І один сказав:
- Ми посланці народу росомонів.
Я Сар, він Аммій. Наш народ узнав
Що у одного готського вельможі
Є викрадена дівчина одна …
Король подав сигнал своїй сторожі
Аби була насторожі вона
І мовить: - Так я все це добре знаю
Вона непослух сміла проявить
Тож десь душа її уже літає
А все що залишилось не болить.
Вмів Германаріх весело сказати
Щоправда, зблідли посланці ураз.
І мовив інший: - Хочемо віддати
Тобі королю в цей ранковий час
Послання росомонского народу.
І грамоту, що у руці тримав,
Вже навіть не схиляючись і гордо
До короля підносити почав.
Хто сподівавсь на підлість росомонську?
Рукою грамоту одною подає
А іншою рукою в охоронця
Із піхов меч зненацька дістає.
Ніхто не встиг нічого зрозуміти
Як королю він бока проштрикнув
А інший встиг двух охоронців вбити.
Меткий, нівроку, парубійко був.
А там як свисне. Збивши охорону,
Влетли коні: білий і гідний.
Чи то вже готські воїни як сонні?
Чи то вже росомон був чародій?
Та скочили вони оба на коней
І крикнувши: - Це за сестру тобі!
Помчали в степ. Слідом мерщій погоня.
Та коні готські були заслабі
І не догнали. Германаріх славний
Від тої рани час якийсь прожив
Й, мабуть, прокляття дівчина наслала
Бо у човні до Одіна відплив.
Данапростад і навколишні готи
Зійшлись ховати свого короля.
Рабів коней прийшлося заколоти
І жінку - хай його там звеселя.
Не стало Германаріха настали
Часи нелегкі в готській стороні:
То орди гуннів як гроза промчали
То анти не скорилися в війні.
І все що ми терпіти маєм нині
Від ворогів і недругів своїх
У тому тільки росомони винні.
Хай наші боги покарають їх!
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні людей, а ні осель.
Проживши не один десяток років
Державу міцно у руках тримав.
Вона весь час росла на усі боки,
Але й для нього смертний час настав.
Було це в час коли незнані гунни
Прийшли за сонцем у степи оці.
Чув Германаріх що навала суне
Тож стиснув меч міцніше у руці.
Збираючись народ свій захисти
Почав збирати військо у похід.
Тим часом довелось йому судити
Як робив завжди королівській рід.
Упав до ніг йому вельможа готський
За честь його вступитися просив.
Він мав одну дружину росомонку
Сунільду. І до цього кілька днів
Вона втекла від ложа чоловіка
Заледве встигла стати за жону.
Він взяв законно боги тому свідки
І рідним повну заплатив ціну.
Яка невдячність і яка образа.
Він прагне помсти. Смерті вимагає
Аби ніхто більш не посмів ні разу
Від чоловіків кидатись «в біга».
Велів король втікачку ту привести.
Сторожа миттю виконала це.
І от стоїть ця «полонянка честі»
Йому спокійно дивиться в лице.
Вродлива надто хоч в подертім платті
Синцям і ранам не сховать краси.
- Ну, розкажи, чого взялась тікати?
Що ти на це усе відповіси?
Презирливо всміхнулася у вічі
- Я не люблю його,- відповіла,-
А забаганки його чоловічі
Все рівно б я терпіти не змогла.
Ми горде плем’я, плем’я росомонів
І в нас жінки то не товар живий.
Вельможа твій тобі брехав сьогодні.
Він вкрав мене привіз у табір свій.
Жоною я його не хочу бути
Та і не буду - іншого люблю
А як посміє ще хоч раз торкнути
Богам клянуся: я його уб’ю!
- Ти, жінко, забагато говорила,-
Король озвався, - На землі моїй
Мої закони. Ну, а ти посміла
Порушить давній звичай наш святий.
У нас жінки у чоловічий владі
І кара за непослух їхній жде.
Скорися жінко, бо не будеш рада
Коли на тебе кара упаде!
Сунільда знов презирливо всміхнулась:
- Для мене воля над усе миліш.
Я не боюся, якщо ви забулись
Я - росомонка. То ж, король, облиш.
Ти може смертю хочеш залякати
Так і твоя слідом тоді прийде.
У мене є ще два хоробрих брата
Від них ти не сховаєшся ніде.
Король від гніву побілів увесь:
- Хотів, можливо, та не пожалію.
Тому порука королівська честь!
За втечу за образу чоловіка
І за образу свого короля
Ти маєш вмерти, згинути навіки
Щоб не лишилось навіть і ім’я!
А смерть твоя нехай уроком буде
Всім тим хто схоче так же учинить.
Сюди скликайте якнайбільше люду
Коней четвірку диких приведіть!
Страшною смертю дівчина вмирала
Коней баских на площу привели
До рук і ніг мотузки прив’язали
Щоб коні в різні сторони тягли.
Чекав король чи стогону чи плачу
Даремно. Дочекатися не зміг.
Сказала на останок: - От побачиш
Ти смерть свою закликав на поріг.
Гордячка була - вмерла, як гордячка.
Король був вправі так її скарать.
Бо він король і має право, значить,
Від підданих покори вимагать.
Не утаю не кожному під силу
І чоловіку так себе вести́.
Та росомони підлії не сміли
За смерть її законну відомстить.
Пройшло часу із того небагато
До короля прибули посланці.
Король велів їх добре обшукати
І привести. Два хлопці молоді
Беззбройні підійшли до його трону
Злегка вклонилися. І один сказав:
- Ми посланці народу росомонів.
Я Сар, він Аммій. Наш народ узнав
Що у одного готського вельможі
Є викрадена дівчина одна …
Король подав сигнал своїй сторожі
Аби була насторожі вона
І мовить: - Так я все це добре знаю
Вона непослух сміла проявить
Тож десь душа її уже літає
А все що залишилось не болить.
Вмів Германаріх весело сказати
Щоправда, зблідли посланці ураз.
І мовив інший: - Хочемо віддати
Тобі королю в цей ранковий час
Послання росомонского народу.
І грамоту, що у руці тримав,
Вже навіть не схиляючись і гордо
До короля підносити почав.
Хто сподівавсь на підлість росомонську?
Рукою грамоту одною подає
А іншою рукою в охоронця
Із піхов меч зненацька дістає.
Ніхто не встиг нічого зрозуміти
Як королю він бока проштрикнув
А інший встиг двух охоронців вбити.
Меткий, нівроку, парубійко був.
А там як свисне. Збивши охорону,
Влетли коні: білий і гідний.
Чи то вже готські воїни як сонні?
Чи то вже росомон був чародій?
Та скочили вони оба на коней
І крикнувши: - Це за сестру тобі!
Помчали в степ. Слідом мерщій погоня.
Та коні готські були заслабі
І не догнали. Германаріх славний
Від тої рани час якийсь прожив
Й, мабуть, прокляття дівчина наслала
Бо у човні до Одіна відплив.
Данапростад і навколишні готи
Зійшлись ховати свого короля.
Рабів коней прийшлося заколоти
І жінку - хай його там звеселя.
Не стало Германаріха настали
Часи нелегкі в готській стороні:
То орди гуннів як гроза промчали
То анти не скорилися в війні.
І все що ми терпіти маєм нині
Від ворогів і недругів своїх
У тому тільки росомони винні.
Хай наші боги покарають їх!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
