Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Германаріха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Германаріха
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні людей, а ні осель.
Проживши не один десяток років
Державу міцно у руках тримав.
Вона весь час росла на усі боки,
Але й для нього смертний час настав.
Було це в час коли незнані гунни
Прийшли за сонцем у степи оці.
Чув Германаріх що навала суне
Тож стиснув меч міцніше у руці.
Збираючись народ свій захисти
Почав збирати військо у похід.
Тим часом довелось йому судити
Як робив завжди королівській рід.
Упав до ніг йому вельможа готський
За честь його вступитися просив.
Він мав одну дружину росомонку
Сунільду. І до цього кілька днів
Вона втекла від ложа чоловіка
Заледве встигла стати за жону.
Він взяв законно боги тому свідки
І рідним повну заплатив ціну.
Яка невдячність і яка образа.
Він прагне помсти. Смерті вимагає
Аби ніхто більш не посмів ні разу
Від чоловіків кидатись «в біга».
Велів король втікачку ту привести.
Сторожа миттю виконала це.
І от стоїть ця «полонянка честі»
Йому спокійно дивиться в лице.
Вродлива надто хоч в подертім платті
Синцям і ранам не сховать краси.
- Ну, розкажи, чого взялась тікати?
Що ти на це усе відповіси?
Презирливо всміхнулася у вічі
- Я не люблю його,- відповіла,-
А забаганки його чоловічі
Все рівно б я терпіти не змогла.
Ми горде плем’я, плем’я росомонів
І в нас жінки то не товар живий.
Вельможа твій тобі брехав сьогодні.
Він вкрав мене привіз у табір свій.
Жоною я його не хочу бути
Та і не буду - іншого люблю
А як посміє ще хоч раз торкнути
Богам клянуся: я його уб’ю!
- Ти, жінко, забагато говорила,-
Король озвався, - На землі моїй
Мої закони. Ну, а ти посміла
Порушить давній звичай наш святий.
У нас жінки у чоловічий владі
І кара за непослух їхній жде.
Скорися жінко, бо не будеш рада
Коли на тебе кара упаде!
Сунільда знов презирливо всміхнулась:
- Для мене воля над усе миліш.
Я не боюся, якщо ви забулись
Я - росомонка. То ж, король, облиш.
Ти може смертю хочеш залякати
Так і твоя слідом тоді прийде.
У мене є ще два хоробрих брата
Від них ти не сховаєшся ніде.
Король від гніву побілів увесь:
- Хотів, можливо, та не пожалію.
Тому порука королівська честь!
За втечу за образу чоловіка
І за образу свого короля
Ти маєш вмерти, згинути навіки
Щоб не лишилось навіть і ім’я!
А смерть твоя нехай уроком буде
Всім тим хто схоче так же учинить.
Сюди скликайте якнайбільше люду
Коней четвірку диких приведіть!
Страшною смертю дівчина вмирала
Коней баских на площу привели
До рук і ніг мотузки прив’язали
Щоб коні в різні сторони тягли.
Чекав король чи стогону чи плачу
Даремно. Дочекатися не зміг.
Сказала на останок: - От побачиш
Ти смерть свою закликав на поріг.
Гордячка була - вмерла, як гордячка.
Король був вправі так її скарать.
Бо він король і має право, значить,
Від підданих покори вимагать.
Не утаю не кожному під силу
І чоловіку так себе вести́.
Та росомони підлії не сміли
За смерть її законну відомстить.
Пройшло часу із того небагато
До короля прибули посланці.
Король велів їх добре обшукати
І привести. Два хлопці молоді
Беззбройні підійшли до його трону
Злегка вклонилися. І один сказав:
- Ми посланці народу росомонів.
Я Сар, він Аммій. Наш народ узнав
Що у одного готського вельможі
Є викрадена дівчина одна …
Король подав сигнал своїй сторожі
Аби була насторожі вона
І мовить: - Так я все це добре знаю
Вона непослух сміла проявить
Тож десь душа її уже літає
А все що залишилось не болить.
Вмів Германаріх весело сказати
Щоправда, зблідли посланці ураз.
І мовив інший: - Хочемо віддати
Тобі королю в цей ранковий час
Послання росомонского народу.
І грамоту, що у руці тримав,
Вже навіть не схиляючись і гордо
До короля підносити почав.
Хто сподівавсь на підлість росомонську?
Рукою грамоту одною подає
А іншою рукою в охоронця
Із піхов меч зненацька дістає.
Ніхто не встиг нічого зрозуміти
Як королю він бока проштрикнув
А інший встиг двух охоронців вбити.
Меткий, нівроку, парубійко був.
А там як свисне. Збивши охорону,
Влетли коні: білий і гідний.
Чи то вже готські воїни як сонні?
Чи то вже росомон був чародій?
Та скочили вони оба на коней
І крикнувши: - Це за сестру тобі!
Помчали в степ. Слідом мерщій погоня.
Та коні готські були заслабі
І не догнали. Германаріх славний
Від тої рани час якийсь прожив
Й, мабуть, прокляття дівчина наслала
Бо у човні до Одіна відплив.
Данапростад і навколишні готи
Зійшлись ховати свого короля.
Рабів коней прийшлося заколоти
І жінку - хай його там звеселя.
Не стало Германаріха настали
Часи нелегкі в готській стороні:
То орди гуннів як гроза промчали
То анти не скорилися в війні.
І все що ми терпіти маєм нині
Від ворогів і недругів своїх
У тому тільки росомони винні.
Хай наші боги покарають їх!
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні людей, а ні осель.
Проживши не один десяток років
Державу міцно у руках тримав.
Вона весь час росла на усі боки,
Але й для нього смертний час настав.
Було це в час коли незнані гунни
Прийшли за сонцем у степи оці.
Чув Германаріх що навала суне
Тож стиснув меч міцніше у руці.
Збираючись народ свій захисти
Почав збирати військо у похід.
Тим часом довелось йому судити
Як робив завжди королівській рід.
Упав до ніг йому вельможа готський
За честь його вступитися просив.
Він мав одну дружину росомонку
Сунільду. І до цього кілька днів
Вона втекла від ложа чоловіка
Заледве встигла стати за жону.
Він взяв законно боги тому свідки
І рідним повну заплатив ціну.
Яка невдячність і яка образа.
Він прагне помсти. Смерті вимагає
Аби ніхто більш не посмів ні разу
Від чоловіків кидатись «в біга».
Велів король втікачку ту привести.
Сторожа миттю виконала це.
І от стоїть ця «полонянка честі»
Йому спокійно дивиться в лице.
Вродлива надто хоч в подертім платті
Синцям і ранам не сховать краси.
- Ну, розкажи, чого взялась тікати?
Що ти на це усе відповіси?
Презирливо всміхнулася у вічі
- Я не люблю його,- відповіла,-
А забаганки його чоловічі
Все рівно б я терпіти не змогла.
Ми горде плем’я, плем’я росомонів
І в нас жінки то не товар живий.
Вельможа твій тобі брехав сьогодні.
Він вкрав мене привіз у табір свій.
Жоною я його не хочу бути
Та і не буду - іншого люблю
А як посміє ще хоч раз торкнути
Богам клянуся: я його уб’ю!
- Ти, жінко, забагато говорила,-
Король озвався, - На землі моїй
Мої закони. Ну, а ти посміла
Порушить давній звичай наш святий.
У нас жінки у чоловічий владі
І кара за непослух їхній жде.
Скорися жінко, бо не будеш рада
Коли на тебе кара упаде!
Сунільда знов презирливо всміхнулась:
- Для мене воля над усе миліш.
Я не боюся, якщо ви забулись
Я - росомонка. То ж, король, облиш.
Ти може смертю хочеш залякати
Так і твоя слідом тоді прийде.
У мене є ще два хоробрих брата
Від них ти не сховаєшся ніде.
Король від гніву побілів увесь:
- Хотів, можливо, та не пожалію.
Тому порука королівська честь!
За втечу за образу чоловіка
І за образу свого короля
Ти маєш вмерти, згинути навіки
Щоб не лишилось навіть і ім’я!
А смерть твоя нехай уроком буде
Всім тим хто схоче так же учинить.
Сюди скликайте якнайбільше люду
Коней четвірку диких приведіть!
Страшною смертю дівчина вмирала
Коней баских на площу привели
До рук і ніг мотузки прив’язали
Щоб коні в різні сторони тягли.
Чекав король чи стогону чи плачу
Даремно. Дочекатися не зміг.
Сказала на останок: - От побачиш
Ти смерть свою закликав на поріг.
Гордячка була - вмерла, як гордячка.
Король був вправі так її скарать.
Бо він король і має право, значить,
Від підданих покори вимагать.
Не утаю не кожному під силу
І чоловіку так себе вести́.
Та росомони підлії не сміли
За смерть її законну відомстить.
Пройшло часу із того небагато
До короля прибули посланці.
Король велів їх добре обшукати
І привести. Два хлопці молоді
Беззбройні підійшли до його трону
Злегка вклонилися. І один сказав:
- Ми посланці народу росомонів.
Я Сар, він Аммій. Наш народ узнав
Що у одного готського вельможі
Є викрадена дівчина одна …
Король подав сигнал своїй сторожі
Аби була насторожі вона
І мовить: - Так я все це добре знаю
Вона непослух сміла проявить
Тож десь душа її уже літає
А все що залишилось не болить.
Вмів Германаріх весело сказати
Щоправда, зблідли посланці ураз.
І мовив інший: - Хочемо віддати
Тобі королю в цей ранковий час
Послання росомонского народу.
І грамоту, що у руці тримав,
Вже навіть не схиляючись і гордо
До короля підносити почав.
Хто сподівавсь на підлість росомонську?
Рукою грамоту одною подає
А іншою рукою в охоронця
Із піхов меч зненацька дістає.
Ніхто не встиг нічого зрозуміти
Як королю він бока проштрикнув
А інший встиг двух охоронців вбити.
Меткий, нівроку, парубійко був.
А там як свисне. Збивши охорону,
Влетли коні: білий і гідний.
Чи то вже готські воїни як сонні?
Чи то вже росомон був чародій?
Та скочили вони оба на коней
І крикнувши: - Це за сестру тобі!
Помчали в степ. Слідом мерщій погоня.
Та коні готські були заслабі
І не догнали. Германаріх славний
Від тої рани час якийсь прожив
Й, мабуть, прокляття дівчина наслала
Бо у човні до Одіна відплив.
Данапростад і навколишні готи
Зійшлись ховати свого короля.
Рабів коней прийшлося заколоти
І жінку - хай його там звеселя.
Не стало Германаріха настали
Часи нелегкі в готській стороні:
То орди гуннів як гроза промчали
То анти не скорилися в війні.
І все що ми терпіти маєм нині
Від ворогів і недругів своїх
У тому тільки росомони винні.
Хай наші боги покарають їх!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
