Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ольвія
у теплому південному степу,
шугає балабан, хоробрий сокіл,
але уже не стрінете скопу…
Давним-давно полинуло у Лету
і місто-поліс, Ольвія стара,
а вихідців із древнього Мілету
повільно час із пам‘яті стира…
Але монети з ликами дельфіна,
теме́нос із агорою, зорять
і нам несуть легенди про Афіни
та греків, скіфів, Скіла, їх царя…
А у Гомера доста ще сюжетів
про звички їх, культуру і уклад,
та Буребісті з племенами гетів
завадити не зміг і Мітрідат…
Колише вітер ковилу у полі,
яке топтали в глибині віків
баскі сарматські і еллінські коні,
відносячи у вічність сідоків.
Стрімкі завмерли у задумі схили,
схилили пасма чемно до води,
ховаючи у череві щосили
ольвійської минувшини сліди…
04.08.2020
1 Балабан – тут птах родини соколових.
2 Скопа – великий хижий птах родини яструбиних.
3 Лета – ріка забуття в підземному царстві Аїда.
4 Мілет – давньогрецьке місто-держава, вихідці якого заснували в Нижньому Побужжі Ольвію.
5 Теменос – священне місце, де були храми, святилища, вівтарі, жертовники.
6 Агора – тут головна площа міста, а також назва народного зібрання.
7 Скіл – ім’я скіфського царя.
8 Гомер – давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї».
9 Буребіста – цар Дакії з 70-го до 44-го року до нашої ери.
10 Тут йдеться про понтійського царя Мітрідата VI Євпатора.
11 Сармати – кочовий іраномовний народ, який мешкав на території сучасної України.
12 Елліни – в стародавні часи населення Балканського півострова та земель, які входили до так званої Великої Греції.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
