Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить дахи поверхівок на сусіднім районі. Сієста, що переходить у посиденьки, etc. Але ми ж про поета, якій уміє в недосипання. Поруч із ним, обабіч, розляглися дві середнього віку кішки, кличуть їх по-різному залежно від натхнень, підчас навіть для себе несподівано метафізично. Наразі вони ігнорують кликання на Малюка й Товстуна. Але втім звичайні домашні притерті кицьки розпущені й маніпулятори егеж. У власних фахових термінах, сам поет наразі океанічна палеозойська мушля контуром лабіринту метафоричного в уявному осередді містичної троянди протягів, випадковіших рефлексій & панданів зненацька. Позираючи все тісніші закапелки в собі, ще давезніші за палеозойські. Медитація бува чим завгодно, а насамперед—випадковості, в хаотичному безладі вольових подразнень—у гіпертекстові. Виструнчення гіпербол. Відмотана низка мовчань оніксові кімнати вигасаючому злотисто. Іронічно й без наркозу препаруючи метонімії сортові. Tu est minotaurus. Дух лабіринту від плоті єси. Тигрові лови. Фейк ай-ді. In excelsis. Індукція, Двері Знаття, Рай & Пекло. Проз сподівання, на базі матричних даних, слів у ній на сонет.

Дітлахи ужеж проминають, за ними приходять випасти молоді люди при смартфоні, за ними нарисуються собачники, за ними бомжі потягнуться по пляшки. День соціяльної допомоги, що Монпарнас, завжди із тобою. Пальмами понад магнолії в кипарисовім мариві рив’єри ґардійської. Будапешта досвіту, чи не Буенос-Айреса другої світової, помережана тінями хрестоматія кінофільмів сепійних. Нормальний такий чоткий Тіроль. Прошвендявши будинковими брамами площею Ринок. Переповнені електрички на Ельбрус & потлілі мамонтів бивні у верхоянськім краєзнавчім притулку, не більше квартири собі. Дощовий тиждень у серпні з Елвісом Ароновичем, коли він іще не король, але дуже навіть танцює. Природа розмита й вогка, у повітря свіжість із нотками згару, часом оцей розслабитися, чого ж не варт. Проз літературу із літературщиками, філософію з платонізмом & блищаки моментів музичних хай би. Світобудова повертає в осінь, sad but true, але можна ще встигнути скільки того життя, а там сезон оксамитових декадансів, книжки до кави, комусь жнива, а кому й погрітися ненав’язливо десь-небудь, фініта й від’ємність не зглянутись як, або все тільки мить, ось була—тай нема