Ідеш, так на мене схожий.
Очі - спрямовані вниз.
...Було, і я так гляділа.
Почуй мене і зупинись.

Збери тут для себе квіти,
Від цього не буде зла.
Читай: мене звали Мариною,
І скільки на світі жила.

Не думай, що тут могила,
Злякаю із небуття.
Я надто сміятись любила,
Я надто любила життя.

І рожевіло обличчя,
І коси мої вились.
Я теж БУЛА, перехожий!
На хвильку хоч зупинись.

Зірви вже для себе суницю
На цвинтарі цьому між трав.
Бо ягоди тут - найсолодші.
Та, мабуть, ти цього не знав.

Ти тільки не стій похмуро.
Так, мій обірвався путь.
Легко про мене подумай,
Легко мене забудь.

Як промінь тебе ласкає!
Як сонце горить у вогні!
Забудь мене, перехожий.
Цього вже достатньо мені.

Цветаева М.
Идешь, на меня похожий,
Глаза устремляя вниз.
Я их опускала — тоже!
Прохожий, остановись!

Прочти — слепоты куриной
И маков набрав букет, —
Что звали меня Мариной
И сколько мне было лет.

Не думай, что здесь — могила,
Что я появлюсь, грозя…
Я слишком сама любила
Смеяться, когда нельзя!

И кровь приливала к коже,
И кудри мои вились…
Я тоже была, прохожий!
Прохожий, остановись!

Сорви себе стебель дикий
И ягоду ему вслед, —
Кладбищенской земляники
Крупнее и слаще нет.

Но только не стой угрюмо,
Главу опустив на грудь.
Легко обо мне подумай,
Легко обо мне забудь.

Как луч тебя освещает!
Ты весь в золотой пыли…
— И пусть тебя не смущает
Мой голос из-под земли.

3 мая 1913
Коктебель