Ашока на вершині слави.
Він найсильніший із царів.
Куди би військо не повів,
Слід залишаючи кривавий,
Скоряв держави, племена.
Як хто без бою не скорявся,
Ні перед чим не зупинявся.
Мовляв, на те вона й війна.
Калінги черга надійшла.
Перед загрозою страшною
Старі й малі взялись за зброю.
Зоря уранішня звела
Дві сили у страшнім бою.
Траву криваві вкрили роси,
Лежали люди, як покоси.
Смерть здобич узяла свою,
Що і підняти їй несила.
Ашока їде на коні.
Кругом скалічені одні
І мертві вкрили поле тілом.
Душа співа: « Я переміг!
Я наймогутніший у світі!
Всі вороги або розбиті,
Або схилилися до ніг!»
Аж тут полонені якраз
Стоять. Спинившись за два кроки
Суворим голосом Ашока
Сказав: «Прийшов розплати час.
Адже я вас попереджав
Аби ви опір не чинили.
Тепер пізнали мою силу?!
Я вас в бою завоював.
Аж хтось із полонених купи
Йому спокійно відповів:
«Завоював ти сльози вдів
Та крик сиріт і гори трупів!»
І мов полуда із очей
Царя Магадхи разом впала.
Душа від болю закричала,
Побачивши, як кров тече,
Почувши раптом, як кричать
Скалічені на тому полі.
І цар поклявся, що ніколи
Він не візьме до рук меча.