Степом тупіт копит, степом брязкіт мечів
І зелену траву топче сотня коней.
Мчить загін по степу,не рахуючи днів
Мчить загін по степу,не рахує ночей.
Тільки тупіт копит,тільки вітер в вухах
І розбійники сірі по байраках сидять.
Степ в чеканні завмер,степом бігає страх
І Залозник- змія ген на південь лежить.
Десь позаду давно красний город Ростов
Де зібрались вони – слуги різних князів,
Показати усім,що можливо ізнов,
Щоби єдність була на Великій Русі.
Уже досить князям ворохобити Русь
Гнати руських мужів один одного бить.
І зібрались вони,заключили союз.
І поїхали в Київ,щоб Русі послужить.
Вже дізнались в путі, що південні князі,
Разом з князем великим пішли у похід.
Шлях до синього моря лежав для Русі
Аби землі свої захистили від бід.
Із далеких степів йшла татарська орда,
Хан безбожний її надіслав, Чагоніз.
Половецькі степи їх струснула хода,
Пролила море крові і океан сліз.
Ледве звістку узнав богатирський загін,
Повернув з головного на Київ шляху.
Малоїзжим шляхом розпочався їх гін
У невідомий степ та на битву лиху.
Степом тупіт копит, степом брязкіт мечів,
Степом хмарами вгору піднімається пил
Вже давно у степу бій кривавий кипів
І все менше у русів залишалося сил.
Розтоптала орда їх ряди бойові,
Бо князі не змогли навіть згоди дійти:
Кому буть на чолі, кому буть голові
Кому військо єдине на битву вести.
І кривавою плата за незгоду була.
Тисячі, тисячі степ встелили кругом.
Майже вся руська рать в ковилу полягла.
Поряд половці сплять по степу вічним сном.
Хто лишився живий, утікав до Дніпра,
Доки опір чинив іще київський князь.
І не сила взяла, лише хитрість стара:
Зброю склали й були всі порубані враз.
По шляху втікачів полетіла орда
І не було кому їх в степу захистить.
Добігала орда,доганяла біда
І татарин рішав: тобі жить чи не жить.
І тоді, як здавалось,що це вже кінець,
Раптом виник в степу богатирський загін.
І почавсь на шляху ще невідомий герць
Де супроти десятків бився лише один.
Але він, той один,вартий був десяти
І кривавив свій меч у ворожій крові.
Кожен бивсь, наче лев, кожен був богатир.
Та на місце убитих ставали живі.
Їх так мало було проти всії орди.
Та за спинами в них були села й міста
Хто ж, коли не вони в час страшної біди
Русь святую свою і людей захистить?
Десь далеко в степу зникли вже втікачі.
Дай їм, Боже, живим до Дніпра досягнуть.
Поле хмарами стріл, поле дзвоном мечів
До самого Дніпра позначало їм путь.
Затихав вдалині бій на Калці – ріці
Усе менше лишалось руських богатирів.
Та без втоми в живих меч блищав у руці.
І кривавий Даждьбог за спиною горів.
Там, на полі чужім в степовій ковилі
Захищаючи Русь і життя втікачів
Полягли вони всі - руські богатирі,
Але кожен із них свою справу зробив.
Скільки раз на Русі хтось життя віддавав,
Мусив був виправляти чужі помилки.
Та ціною життя він народ рятував
І тому цей народ не зламали віки.