Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про останній богатирський бій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про останній богатирський бій
Степом тупіт копит, степом брязкіт мечів
І зелену траву топче сотня коней.
Мчить загін по степу,не рахуючи днів
Мчить загін по степу,не рахує ночей.
Тільки тупіт копит,тільки вітер в вухах
І розбійники сірі по байраках сидять.
Степ в чеканні завмер,степом бігає страх
І Залозник- змія ген на південь лежить.
Десь позаду давно красний город Ростов
Де зібрались вони – слуги різних князів,
Показати усім,що можливо ізнов,
Щоби єдність була на Великій Русі.
Уже досить князям ворохобити Русь
Гнати руських мужів один одного бить.
І зібрались вони,заключили союз.
І поїхали в Київ,щоб Русі послужить.
Вже дізнались в путі, що південні князі,
Разом з князем великим пішли у похід.
Шлях до синього моря лежав для Русі
Аби землі свої захистили від бід.
Із далеких степів йшла татарська орда,
Хан безбожний її надіслав, Чагоніз.
Половецькі степи їх струснула хода,
Пролила море крові і океан сліз.
Ледве звістку узнав богатирський загін,
Повернув з головного на Київ шляху.
Малоїзжим шляхом розпочався їх гін
У невідомий степ та на битву лиху.
Степом тупіт копит, степом брязкіт мечів,
Степом хмарами вгору піднімається пил
Вже давно у степу бій кривавий кипів
І все менше у русів залишалося сил.
Розтоптала орда їх ряди бойові,
Бо князі не змогли навіть згоди дійти:
Кому буть на чолі, кому буть голові
Кому військо єдине на битву вести.
І кривавою плата за незгоду була.
Тисячі, тисячі степ встелили кругом.
Майже вся руська рать в ковилу полягла.
Поряд половці сплять по степу вічним сном.
Хто лишився живий, утікав до Дніпра,
Доки опір чинив іще київський князь.
І не сила взяла, лише хитрість стара:
Зброю склали й були всі порубані враз.
По шляху втікачів полетіла орда
І не було кому їх в степу захистить.
Добігала орда,доганяла біда
І татарин рішав: тобі жить чи не жить.
І тоді, як здавалось,що це вже кінець,
Раптом виник в степу богатирський загін.
І почавсь на шляху ще невідомий герць
Де супроти десятків бився лише один.
Але він, той один,вартий був десяти
І кривавив свій меч у ворожій крові.
Кожен бивсь, наче лев, кожен був богатир.
Та на місце убитих ставали живі.
Їх так мало було проти всії орди.
Та за спинами в них були села й міста
Хто ж, коли не вони в час страшної біди
Русь святую свою і людей захистить?
Десь далеко в степу зникли вже втікачі.
Дай їм, Боже, живим до Дніпра досягнуть.
Поле хмарами стріл, поле дзвоном мечів
До самого Дніпра позначало їм путь.
Затихав вдалині бій на Калці – ріці
Усе менше лишалось руських богатирів.
Та без втоми в живих меч блищав у руці.
І кривавий Даждьбог за спиною горів.
Там, на полі чужім в степовій ковилі
Захищаючи Русь і життя втікачів
Полягли вони всі - руські богатирі,
Але кожен із них свою справу зробив.
Скільки раз на Русі хтось життя віддавав,
Мусив був виправляти чужі помилки.
Та ціною життя він народ рятував
І тому цей народ не зламали віки.
І зелену траву топче сотня коней.
Мчить загін по степу,не рахуючи днів
Мчить загін по степу,не рахує ночей.
Тільки тупіт копит,тільки вітер в вухах
І розбійники сірі по байраках сидять.
Степ в чеканні завмер,степом бігає страх
І Залозник- змія ген на південь лежить.
Десь позаду давно красний город Ростов
Де зібрались вони – слуги різних князів,
Показати усім,що можливо ізнов,
Щоби єдність була на Великій Русі.
Уже досить князям ворохобити Русь
Гнати руських мужів один одного бить.
І зібрались вони,заключили союз.
І поїхали в Київ,щоб Русі послужить.
Вже дізнались в путі, що південні князі,
Разом з князем великим пішли у похід.
Шлях до синього моря лежав для Русі
Аби землі свої захистили від бід.
Із далеких степів йшла татарська орда,
Хан безбожний її надіслав, Чагоніз.
Половецькі степи їх струснула хода,
Пролила море крові і океан сліз.
Ледве звістку узнав богатирський загін,
Повернув з головного на Київ шляху.
Малоїзжим шляхом розпочався їх гін
У невідомий степ та на битву лиху.
Степом тупіт копит, степом брязкіт мечів,
Степом хмарами вгору піднімається пил
Вже давно у степу бій кривавий кипів
І все менше у русів залишалося сил.
Розтоптала орда їх ряди бойові,
Бо князі не змогли навіть згоди дійти:
Кому буть на чолі, кому буть голові
Кому військо єдине на битву вести.
І кривавою плата за незгоду була.
Тисячі, тисячі степ встелили кругом.
Майже вся руська рать в ковилу полягла.
Поряд половці сплять по степу вічним сном.
Хто лишився живий, утікав до Дніпра,
Доки опір чинив іще київський князь.
І не сила взяла, лише хитрість стара:
Зброю склали й були всі порубані враз.
По шляху втікачів полетіла орда
І не було кому їх в степу захистить.
Добігала орда,доганяла біда
І татарин рішав: тобі жить чи не жить.
І тоді, як здавалось,що це вже кінець,
Раптом виник в степу богатирський загін.
І почавсь на шляху ще невідомий герць
Де супроти десятків бився лише один.
Але він, той один,вартий був десяти
І кривавив свій меч у ворожій крові.
Кожен бивсь, наче лев, кожен був богатир.
Та на місце убитих ставали живі.
Їх так мало було проти всії орди.
Та за спинами в них були села й міста
Хто ж, коли не вони в час страшної біди
Русь святую свою і людей захистить?
Десь далеко в степу зникли вже втікачі.
Дай їм, Боже, живим до Дніпра досягнуть.
Поле хмарами стріл, поле дзвоном мечів
До самого Дніпра позначало їм путь.
Затихав вдалині бій на Калці – ріці
Усе менше лишалось руських богатирів.
Та без втоми в живих меч блищав у руці.
І кривавий Даждьбог за спиною горів.
Там, на полі чужім в степовій ковилі
Захищаючи Русь і життя втікачів
Полягли вони всі - руські богатирі,
Але кожен із них свою справу зробив.
Скільки раз на Русі хтось життя віддавав,
Мусив був виправляти чужі помилки.
Та ціною життя він народ рятував
І тому цей народ не зламали віки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
