Показавши мудрецям скарбницю,
Гори злата, срібла, камінців,
Крез привів їх врешті у світлицю
До накритих яствами столів
І вже там, з вином піднявши чашу,
Запитати вирішив у них:
- Що вам очі розказали ваші?
Хто із вас таке ще бачить міг?
Я скорив навколишні країни
І багатства їхні відібрав.
Тож тепер у світі я єдиний,
Хто би стільки злата – срібла мав!
Що мені ви скажете на теє?
Анахарсіс чашу свою взяв
І зробив лише ковток із неї
Та й на стіл поставивши, сказав:
- Розкажу таке тобі я, царю.
Бачив я на Борисфен – ріці,
Як на барці ве́зли скіфів пара
Свій вантаж. Мабуть, були купці.
Тож везли та й сіли на міли́ну.
Цілий день возилися на ній
Та й зо зла рішили барку кинуть
І вантаж із нею разом свій.
А пливли рікою інші люди,
Подивились: нічиє, мабуть.
Нічиє, то хай же наше буде!
Все рівно, порожніми ідуть.
До човна свого все перене́сли,
Раді, що дісталось задарма.
Перенісши, налягли на весла.
Та вода той човен не трима.
З вантажем і лихо їм дісталось.
Барка зня́лась та і попливла,
А у човен їх води набралось
І під воду здобич вся пішла.
Ледь самі невдахи врятувались,
Позбулись і здобичі, й човна.
Та у тому, що із ними сталось
Лише їхня і була вина.