ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.28
19:10
Старі дерева, ніби чаклуни,
Торкнуться лапами, як знаки долі.
І звуки опівнічної луни
Шепочуть сподівання захололі.
Заходжу в арку, ніби в німоту,
Заходжу в пам'ять, наче в павутину,
Відкривши в заметілях пустоту,
Торкнуться лапами, як знаки долі.
І звуки опівнічної луни
Шепочуть сподівання захололі.
Заходжу в арку, ніби в німоту,
Заходжу в пам'ять, наче в павутину,
Відкривши в заметілях пустоту,
2024.11.28
11:57
Білить зима дерева,
Білить у колір білий.
Осінь взяла перерву,
Чи набереться сили?
Зимні прибігли коні.
Б'є по землі копито.
Білить у колір білий.
Осінь взяла перерву,
Чи набереться сили?
Зимні прибігли коні.
Б'є по землі копито.
2024.11.28
11:41
Ми будем і там... ми будемо скрізь
Ми будем і тут самими собою
Залишимо лиш ті залишки сліз
І зміним маршрут, що змило рікою
А ви збережіть на згадку собі
Хоча би струмок для серця, на згадку
І друзів позвіть і щоб без обід...
Ми будем і тут самими собою
Залишимо лиш ті залишки сліз
І зміним маршрут, що змило рікою
А ви збережіть на згадку собі
Хоча би струмок для серця, на згадку
І друзів позвіть і щоб без обід...
2024.11.28
11:21
Коли здригається оселя
чи усвідомлюєте ви?
Страшні не геї із Брюсселя,
а під*р*си із москви!
28.11.24р.
(Вибачте, наболіло чи накипіло).
чи усвідомлюєте ви?
Страшні не геї із Брюсселя,
а під*р*си із москви!
28.11.24р.
(Вибачте, наболіло чи накипіло).
2024.11.28
05:27
Голос високого неба
В рухах повітря звучить, –
Наче Всевишній до себе
Кличе мене кожну мить.
Шепотом зве на пораду,
Як і куди далі йти,
Щоб оминуть снігопади
І холоднечі кути.
В рухах повітря звучить, –
Наче Всевишній до себе
Кличе мене кожну мить.
Шепотом зве на пораду,
Як і куди далі йти,
Щоб оминуть снігопади
І холоднечі кути.
2024.11.27
22:55
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2024.11.27
21:10
Не до пояснень. Аніякого зиску зі скиглення або ниття, жодних сентиментів, лиш зненацька в’їжджаєш оце ж знову осінь. Чи вдасться пережити ще зиму—актуальне & риторичне питання. На колись гамірному перехресті горобці патрулюють облишені та поки ще не усун
2024.11.27
20:52
Вона сказала, що запах старої книжки противний,
Як кімната самотнього, що покрита дощовими плямами,
Що сонце стікає полум’яними краплями
Пластмаси вбиваючи нещасних мурах,
А найдивовижніше те, що жити цікаво тому,
Хто не дочитує книг.
«Так, так, —
Як кімната самотнього, що покрита дощовими плямами,
Що сонце стікає полум’яними краплями
Пластмаси вбиваючи нещасних мурах,
А найдивовижніше те, що жити цікаво тому,
Хто не дочитує книг.
«Так, так, —
2024.11.27
18:33
Забуті поетичні рядки -
ніби перла, які потонули
у бурхливому мутному морі,
отруєному відходами.
Як їх виловили
у безликості океану,
як відрізнити від каменів,
крабів, риб, медуз?
ніби перла, які потонули
у бурхливому мутному морі,
отруєному відходами.
Як їх виловили
у безликості океану,
як відрізнити від каменів,
крабів, риб, медуз?
2024.11.27
16:32
Моя любов – це вересень на схилі
осяйних днів, заквітчаних узбіч.
У чорнобривцях світло воскресає.
Та як пророцтва криються в Псалтирі,
так барви в сяйві уникають віч.
І тільки зрячий серцем розгадає.
осяйних днів, заквітчаних узбіч.
У чорнобривцях світло воскресає.
Та як пророцтва криються в Псалтирі,
так барви в сяйві уникають віч.
І тільки зрячий серцем розгадає.
2024.11.27
08:58
Летять у простір думки різні
І не такі вони й сумні…
Нехай, при тому, що запізні
Для когось «так», для когось «ні»…
А навкруги у небі всесвіт…
А поруч діток щирий сміх…
А під ногами сум і безвість —
Стоїш і думаєш: це збіг?
І не такі вони й сумні…
Нехай, при тому, що запізні
Для когось «так», для когось «ні»…
А навкруги у небі всесвіт…
А поруч діток щирий сміх…
А під ногами сум і безвість —
Стоїш і думаєш: це збіг?
2024.11.27
08:55
Осінній ранок у полоні білосніжжя,
Бо сипле хтось пір'їни із подушок.
Летять мушнею легкі світлі ніжні-ніжні.
І тихо падають зими подружки.
Невже закохані у листопад без тями?
Старанно обриси доріг покрили.
Сувої свіжо-білі розстелили краму,
Бо сипле хтось пір'їни із подушок.
Летять мушнею легкі світлі ніжні-ніжні.
І тихо падають зими подружки.
Невже закохані у листопад без тями?
Старанно обриси доріг покрили.
Сувої свіжо-білі розстелили краму,
2024.11.27
07:36
Ти щоранку йдеш повз вікна
Не спиняючись ніде, –
І завжди поспішно никнеш
В шумнім натовпі людей.
Я давно напам’ять вивчив
Розпорядок днів твоїх,
Бо щось мрійно таємниче
Відриває зір від книг.
Не спиняючись ніде, –
І завжди поспішно никнеш
В шумнім натовпі людей.
Я давно напам’ять вивчив
Розпорядок днів твоїх,
Бо щось мрійно таємниче
Відриває зір від книг.
2024.11.27
05:06
Скажи мені чи брешеш ти, вороно,
про вересневих пустощів печаль?
Налиті сонцем винограду грона
і небо стало, мов холодна сталь –
високе і до радощів байдуже,
таке приходить у примарних снах.
Дні доживають перезрілі ружі,
горіхи скам’яніли на гілках
про вересневих пустощів печаль?
Налиті сонцем винограду грона
і небо стало, мов холодна сталь –
високе і до радощів байдуже,
таке приходить у примарних снах.
Дні доживають перезрілі ружі,
горіхи скам’яніли на гілках
2024.11.27
00:49
Москвороті з тещі здерли шкіру...
Вмерла в муках. Смертний крик ущух...
За чужий рахунок хочу миру!
На війну синочка не пущу!
Хай ординець Україну нищить,
А в моїй норі нема вогню.
Напишу вам краще лантух віршів,
Вмерла в муках. Смертний крик ущух...
За чужий рахунок хочу миру!
На війну синочка не пущу!
Хай ординець Україну нищить,
А в моїй норі нема вогню.
Напишу вам краще лантух віршів,
2024.11.26
22:20
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про річку Молочна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про річку Молочна
Земля України - безмежні родючі поля
І надра багаті,і люди усі працьовиті.
І пісня душевна,що серце мені звеселя.
Чи є ще де – небудь прекрасніш країна на світі?
Та з давніх часів зграї лютих лихих ворогів
На землі оці, на багатства весь час позирали
І тільки чекали, щоб вдалий момент наступив.
Як тільки – но предки мечі на орала міняли,
Вони тут як тут, тягнуть все, що погано лежить,
Мордують людей і женуть їх, неначе худобу.
А що не потягнуть, вогнем починають палить.
І все набивають свою ненаситну утробу.
Та предки також були люди не надто прості.
І вміли орати, і вміли мечем володіти.
У зграй у ворожих ставали завжди на путі
І честили так, щоб надовго охоту відбити.
У праці й борні жив постійно мій древній народ.
Багатшали землі, по світу розносячи славу,
Зростали міста і сади розквітали. Та от
Про всі ті багатства дізнались в далекій державі.
Їх цар був жорстокий, сусідів усіх звоював,
Держави й народи він змусив на себе робити.
То ж, тільки дізнався, збирати війська наказав,
Війною іти, щоб усім цим йому володіти.
Ідуть вороги, не злічити, як та сарана,
Витоптують степ і усе по путі пожирають.
Аж тут на шляху їх щитів червоніє стіна,
То предки, як завше, непроханих гостей стрічають.
На березі річки, що тихо петляла в степах,
Зійшлися дві сили бій розпочався смертельний.
Від блиску мечів, наче аж засліпило в очах,
Під хмарою стріл поле бою зробилося темним.
День битва іде. Ворог трупом встеляє траву.
Невтомні мечі роблять звичну для себе роботу.
Та орди нові, наче хвилі морськії пливуть,
Вже білі сорочки аж бурі від крові і поту.
День другий мина, потім третій. Все меншає сил,
Все важчі мечі і піт очі бійцям заливає,
А ворог все лізе, навкруг увесь степ затопив,
І краю не видно й кінця йому, наче, немає.
Де помочі брать, щоб здолати цю силу страшну?
Упав воєвода на землю свою на коліна:
«О, Матінко-Земле на тебе надія одна!
Дай сили синам, бо у битві жорстокій загинем!
І будуть топтати копитами коней своїх
Чужинці твої неозорі квітучі простори,
А діти й жінки будуть в вічному рабстві у них
О, Матінко-Земле, дай сили спинити це горе!»
І враз побіліла вода степової ріки,
То Мати-Земля молоко із грудей туди влила.
І пили бійці, його смак відчували п’янкий,
І удесятерились у кожного воїна сили.
Як кинулись в бій, то рубали лихих ворогів,
Як вітер нещадний змели їх з землі зі своєї.
Підтримала Мати-Земля своїх вірних синів
Водою цілющою з тихої річки тієї.
Та річка і нині тече по просторах оцих
І Мати-Земля молоко із водою мішає…
Легенда легендой, та біла вода у ріці,
За те і Молочною ми її всі називаєм.
І надра багаті,і люди усі працьовиті.
І пісня душевна,що серце мені звеселя.
Чи є ще де – небудь прекрасніш країна на світі?
Та з давніх часів зграї лютих лихих ворогів
На землі оці, на багатства весь час позирали
І тільки чекали, щоб вдалий момент наступив.
Як тільки – но предки мечі на орала міняли,
Вони тут як тут, тягнуть все, що погано лежить,
Мордують людей і женуть їх, неначе худобу.
А що не потягнуть, вогнем починають палить.
І все набивають свою ненаситну утробу.
Та предки також були люди не надто прості.
І вміли орати, і вміли мечем володіти.
У зграй у ворожих ставали завжди на путі
І честили так, щоб надовго охоту відбити.
У праці й борні жив постійно мій древній народ.
Багатшали землі, по світу розносячи славу,
Зростали міста і сади розквітали. Та от
Про всі ті багатства дізнались в далекій державі.
Їх цар був жорстокий, сусідів усіх звоював,
Держави й народи він змусив на себе робити.
То ж, тільки дізнався, збирати війська наказав,
Війною іти, щоб усім цим йому володіти.
Ідуть вороги, не злічити, як та сарана,
Витоптують степ і усе по путі пожирають.
Аж тут на шляху їх щитів червоніє стіна,
То предки, як завше, непроханих гостей стрічають.
На березі річки, що тихо петляла в степах,
Зійшлися дві сили бій розпочався смертельний.
Від блиску мечів, наче аж засліпило в очах,
Під хмарою стріл поле бою зробилося темним.
День битва іде. Ворог трупом встеляє траву.
Невтомні мечі роблять звичну для себе роботу.
Та орди нові, наче хвилі морськії пливуть,
Вже білі сорочки аж бурі від крові і поту.
День другий мина, потім третій. Все меншає сил,
Все важчі мечі і піт очі бійцям заливає,
А ворог все лізе, навкруг увесь степ затопив,
І краю не видно й кінця йому, наче, немає.
Де помочі брать, щоб здолати цю силу страшну?
Упав воєвода на землю свою на коліна:
«О, Матінко-Земле на тебе надія одна!
Дай сили синам, бо у битві жорстокій загинем!
І будуть топтати копитами коней своїх
Чужинці твої неозорі квітучі простори,
А діти й жінки будуть в вічному рабстві у них
О, Матінко-Земле, дай сили спинити це горе!»
І враз побіліла вода степової ріки,
То Мати-Земля молоко із грудей туди влила.
І пили бійці, його смак відчували п’янкий,
І удесятерились у кожного воїна сили.
Як кинулись в бій, то рубали лихих ворогів,
Як вітер нещадний змели їх з землі зі своєї.
Підтримала Мати-Земля своїх вірних синів
Водою цілющою з тихої річки тієї.
Та річка і нині тече по просторах оцих
І Мати-Земля молоко із водою мішає…
Легенда легендой, та біла вода у ріці,
За те і Молочною ми її всі називаєм.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію