Могутній Крез зібрався у похід
Безрідних персів землі воювати.
Та і провчити їх давно вже слід,
Нахабно стали себе почувати,
Своїх сусідів землі зайняли,
А їх самих безжалісно скорили,
Аж до самого Галіса дійшли,
Купцям лідійським шлях загородили.
Тож Крез велів збиратися військам,
А сам сидить в задумі в троннім залі
Та задає питання мудрецям
Про те усе, як воно буде далі.
Чи слід йому війну цю починать?
Чи буде йому користі від неї?
Чи зможе він тих персів звоювать
І приєднати до землі своєї?
І мовив йому сивий уже дід,
Пригладжуючи бороду рукою:
- Не раджу, царю, починать похід,
Не слід тобі на персів йти війною.
Багато я про перські землі чув:
Країна бідна, золота не знає.
Ти п’єш – їси усього досхочу,
Вони їдять і п’ють – як випадає.
Ну, підеш ти на персів у похід
І переможеш – що ж ти будеш мати
Окрім країни бідності і бід?
Та в них нема кого й пограбувати!
А як програєш з персами війну,
Утратиш все, що маєш на сьогодні.
Кому тоді поставиш у вину,
Як налетять ці варвари голодні?
Лише скуштують від твоїх багатств
І уже годі буде відірвати.
Подумай краще добре іще раз,
Аби не довелося жалкувати.