Де наші Гонти і Залізняки,
І Довбуші, і нинішні Бандери?
Щоб взяти булаву свою з руки,
Що розбрату розпочинає еру.

Де наші ті, для кого ця земля,
Є рідною на всю стару планету?
Для кого зорі древнього кремля
Не спинять куль політ стрімкого лету.

Де наші рідні сонячні боги?
Бо ті, що намальовані, - чужинці!
Тому весь час віддаємо борги
За зраду віри й слова. Українці!

Коли, нарешті, дійде це до вас,
Що ви самі у всьому винуваті?
Чужих саджали під іконостас,
Хазяйнувати дозволяли в хаті.

І брати все – цю землю і жону,
І церкву, і поля, також свободу.
Ви не з’єднались в силоньку одну,
Бо розбрат поміж нашого народу

Віки живе. А вороги не сплять,
Вони надовго хочуть залишити
Своїх богів, свої роди і рать,
Щоб нам не стало місця в цьому світі.

А ми у ступі воду товчемо,
Лиш на словах виборюєм свободу.
Розмножуємось і спимо, їмо,
Бо хата скраю, захист і господа.

Щоб взяти булаву свою з руки,
Що розбрату розпочинає еру.
Потрібні Гонти і Залізняки,
І Довбуші, і нинішні Бандери!