Хто ради слави, хто заради грошей,
Хто ради влади самої, чи як
Взяли правління непідйомну ношу
На свої плечі. Та були, однак,
І диваки, що цупили корону
Не ради слави, влади чи грошей.
Хоча б згадати римського Отона,
Що мав боргів побільше, ніж вошей
У волоцюг бездомної орави.
Отож і сам відкрито говорив,
Мовляв, на трон він має повне право
Інакше не позбудеться боргів.
І він досяг того, до чого прагнув,
Але, оскільки легковажно жив,
То кілька тижнів усього поправив,
Не повернувши, навіть, і боргів.
Його наступник, знаний, як Вітеллій,
Як тільки-но на трон у Римі сів
І день, і ніч, в дорозі, і в постелі
Робив одне лиш – їв і їв, і їв.
З усіх кінців Італії до Риму
Везли усякі страви день по дні
І він гудів бенкетами гучними
І потопав в розпусті і вині.
Живіт набивши стравами смачними,
Вітеллій на прогулянку рушав,
Разом із ненажерами другими
Усі харчевні в Римі об’їдав.
Куди воно у нього лізло тільки?
Рим від чуток щоденно аж гудів.
Людина не спроможна з’їсти стільки!
Ніхто не вірив. Та він справді з’їв.
Пробувши кілька місяців при владі.
Мільйонів двісті з гаком він проїв.
Тож уявіть, як люди були раді,
Коли на троні в Римі інший сів.
Отож не слід дивитись на начальство,
Як на безмежно мудрих і святих.
У крісло люди лізуть досить часто
Аби лишень набити животи.