
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Кам’яну могилу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Кам’яну могилу
Степ приазовський вільний і широкий.
Дорога рівна, як стріла, лежить.
Бува, що річка шлях перебіжить
Чи вигулькне курган з якогось боку.
Та більш ніщо твій погляд не спиня
І їдеш заспокоєний, розімлілий.
Поглядуєш: чи сонце ще не сіло,
Сповіщуючи про скінченність дня.
Зненацька перед очі вирина
Якась споруда, як для степу дивна.
Здалеку – начебто стіна камінна,
А зблизька зовсім наче й не стіна.
Здається, хтось звалив велику силу
Каміння із піском упереміш.
І скільки ти здивований стоїш,
Уздрівши вперше Кам’яну Могилу?
Звідкіль це диво у степу взялось?
Хто сотворив його в часи далекі?
Крізь темінь літ, здолавши шлях нелегкий
До нас легенда давня донеслась.
Колись, говорять, жив у цих степах
Чи богатир, чи велетень. І звали
Його Богур, і якось так вже стало –
За щось на нього в гніву був Аллах.
Сказав: - Як хочеш прощення мого,
Бери каміння із отого кряжу,
Носи у степ. Хай на рівнині ляже
Гора каміння, і щоби кругом
Із неї степ навколо проглядався.
Богур наказ виконувать почав.
Каміння з гір руками видирав,
На спину клав, аж від ваги вгинався,
Ніс в степ, аж до Молочної ріки,
Там, де велів Аллах вершити гору.
Важка робота видалась. І скоро
Набрид Богуру труд його тяжкий.
Аби скоріше виконать наказ,
Він вирішив до хитрощів удатись.
Нащо каміння укладать, старатись,
Як можна сили зекономить й час.
Тому каміння кидав як попало
Аби лишень вершилася гора.
Хай там просвіт, а тут буде діра –
Аби трималось та аби не впало.
Та користі від поспіху нема.
Ще кажуть: чорт роботу скору любить.
Бува, й найкращі наміри загубить
І добре, як зусилля лиш дарма.
Вже пів роботи лишилось позаду.
Ще не гора, та вже і не горбок.
Але один необережний крок –
Богур застряг у кам’яній громаді.
Як у лещатах стиснуло його,
Ні вниз, ні вгору і не здвинуть брили.
Як не старався – не достало сили.
Так і помер від поспіху свого.
Від голоду віддав Аллаху душу.
Аллах же вітер у степи послав,
Щоб щілини піском позасипав
Аби ніхто громаду не порушив.
В її глибинах богатир лежить.
Його кістки защемлені камінням,
Мабуть, іще біліють і донині
І час повз нього поспіхом біжить.
Чи так було, чи вигадки – не знаю.
Коли ж стою на плитах кам’яних,
Неначе голос вилітає з них.
І я всьому, що чую, довіряю.
Дорога рівна, як стріла, лежить.
Бува, що річка шлях перебіжить
Чи вигулькне курган з якогось боку.
Та більш ніщо твій погляд не спиня
І їдеш заспокоєний, розімлілий.
Поглядуєш: чи сонце ще не сіло,
Сповіщуючи про скінченність дня.
Зненацька перед очі вирина
Якась споруда, як для степу дивна.
Здалеку – начебто стіна камінна,
А зблизька зовсім наче й не стіна.
Здається, хтось звалив велику силу
Каміння із піском упереміш.
І скільки ти здивований стоїш,
Уздрівши вперше Кам’яну Могилу?
Звідкіль це диво у степу взялось?
Хто сотворив його в часи далекі?
Крізь темінь літ, здолавши шлях нелегкий
До нас легенда давня донеслась.
Колись, говорять, жив у цих степах
Чи богатир, чи велетень. І звали
Його Богур, і якось так вже стало –
За щось на нього в гніву був Аллах.
Сказав: - Як хочеш прощення мого,
Бери каміння із отого кряжу,
Носи у степ. Хай на рівнині ляже
Гора каміння, і щоби кругом
Із неї степ навколо проглядався.
Богур наказ виконувать почав.
Каміння з гір руками видирав,
На спину клав, аж від ваги вгинався,
Ніс в степ, аж до Молочної ріки,
Там, де велів Аллах вершити гору.
Важка робота видалась. І скоро
Набрид Богуру труд його тяжкий.
Аби скоріше виконать наказ,
Він вирішив до хитрощів удатись.
Нащо каміння укладать, старатись,
Як можна сили зекономить й час.
Тому каміння кидав як попало
Аби лишень вершилася гора.
Хай там просвіт, а тут буде діра –
Аби трималось та аби не впало.
Та користі від поспіху нема.
Ще кажуть: чорт роботу скору любить.
Бува, й найкращі наміри загубить
І добре, як зусилля лиш дарма.
Вже пів роботи лишилось позаду.
Ще не гора, та вже і не горбок.
Але один необережний крок –
Богур застряг у кам’яній громаді.
Як у лещатах стиснуло його,
Ні вниз, ні вгору і не здвинуть брили.
Як не старався – не достало сили.
Так і помер від поспіху свого.
Від голоду віддав Аллаху душу.
Аллах же вітер у степи послав,
Щоб щілини піском позасипав
Аби ніхто громаду не порушив.
В її глибинах богатир лежить.
Його кістки защемлені камінням,
Мабуть, іще біліють і донині
І час повз нього поспіхом біжить.
Чи так було, чи вигадки – не знаю.
Коли ж стою на плитах кам’яних,
Неначе голос вилітає з них.
І я всьому, що чую, довіряю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію