ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.09.25 13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.

Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,

Світлана Пирогова
2026.09.25 12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.

Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.

Ігор Шоха
2026.09.25 12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.

Ірина Вовк
2026.09.25 07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! » Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку. Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній

Віктор Кучерук
2026.09.25 07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.

С М
2026.09.24 23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись

Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу

хома дідим
2026.09.24 23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті

Тетяна Левицька
2026.09.24 22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.

Каштанів їжачки вп'ялися в землю,

Ольга Садкова
2026.09.24 20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.

Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.

Вячеслав Руденко
2026.09.24 18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.

Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя

Євген Федчук
2026.09.24 17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось

Юрко Бужанин
2026.09.24 16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.

Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.

Борис Костиря
2026.09.24 14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.

Віктор Кучерук
2026.09.24 06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як

Ірина Вовк
2026.09.24 05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле

хома дідим
2026.09.24 00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Кам’яну могилу
Степ приазовський вільний і широкий.
Дорога рівна, як стріла, лежить.
Бува, що річка шлях перебіжить
Чи вигулькне курган з якогось боку.
Та більш ніщо твій погляд не спиня
І їдеш заспокоєний, розімлілий.
Поглядуєш: чи сонце ще не сіло,
Сповіщуючи про скінченність дня.
Зненацька перед очі вирина
Якась споруда, як для степу дивна.
Здалеку – начебто стіна камінна,
А зблизька зовсім наче й не стіна.
Здається, хтось звалив велику силу
Каміння із піском упереміш.
І скільки ти здивований стоїш,
Уздрівши вперше Кам’яну Могилу?
Звідкіль це диво у степу взялось?
Хто сотворив його в часи далекі?
Крізь темінь літ, здолавши шлях нелегкий
До нас легенда давня донеслась.
Колись, говорять, жив у цих степах
Чи богатир, чи велетень. І звали
Його Богур, і якось так вже стало –
За щось на нього в гніву був Аллах.
Сказав: - Як хочеш прощення мого,
Бери каміння із отого кряжу,
Носи у степ. Хай на рівнині ляже
Гора каміння, і щоби кругом
Із неї степ навколо проглядався.
Богур наказ виконувать почав.
Каміння з гір руками видирав,
На спину клав, аж від ваги вгинався,
Ніс в степ, аж до Молочної ріки,
Там, де велів Аллах вершити гору.
Важка робота видалась. І скоро
Набрид Богуру труд його тяжкий.
Аби скоріше виконать наказ,
Він вирішив до хитрощів удатись.
Нащо каміння укладать, старатись,
Як можна сили зекономить й час.
Тому каміння кидав як попало
Аби лишень вершилася гора.
Хай там просвіт, а тут буде діра –
Аби трималось та аби не впало.
Та користі від поспіху нема.
Ще кажуть: чорт роботу скору любить.
Бува, й найкращі наміри загубить
І добре, як зусилля лиш дарма.
Вже пів роботи лишилось позаду.
Ще не гора, та вже і не горбок.
Але один необережний крок –
Богур застряг у кам’яній громаді.
Як у лещатах стиснуло його,
Ні вниз, ні вгору і не здвинуть брили.
Як не старався – не достало сили.
Так і помер від поспіху свого.
Від голоду віддав Аллаху душу.
Аллах же вітер у степи послав,
Щоб щілини піском позасипав
Аби ніхто громаду не порушив.
В її глибинах богатир лежить.
Його кістки защемлені камінням,
Мабуть, іще біліють і донині
І час повз нього поспіхом біжить.
Чи так було, чи вигадки – не знаю.
Коли ж стою на плитах кам’яних,
Неначе голос вилітає з них.
І я всьому, що чую, довіряю.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-30 20:23:49
Переглядів сторінки твору 526
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.09.24 17:15
Автор у цю хвилину відсутній