
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Скіфи у Передній Азії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скіфи у Передній Азії
- О, слава тих далеких літ,
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію