
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
2025.09.10
21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
2025.09.10
19:54
Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних
2025.09.10
05:41
Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
2025.09.09
22:42
Любити ближнього краще здаля.
Ворог ворогові ока не виклює.
Забреханий москаль гірше забрьоханої свині.
Диктатор наділяв себе правом наліво й направо.
Надія вмирає останньою, а першою хай вмирає безнадія.
Найважливіше у житті - не розминут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Скіфи у Передній Азії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скіфи у Передній Азії
- О, слава тих далеких літ,
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію