Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Скіфи у Передній Азії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скіфи у Передній Азії
- О, слава тих далеких літ,
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
