Степанида Георгіївна була скорпіоном за гороскопом, холериком за темпераментом і безумовним лідером за покликом душі. Генеральська дочка, перша дівка на районі, золота медалістка у школі, незмінна староста в університеті до випускного та ударниця деканату в тому-таки університеті після випускного. Спортсменка, активістка, атеїстка!

Юрчик був не настільки видатною особистістю. Він не вірив гороскопам, а темперамент мав мінливий. Втім, з малозрозумілих таблиць HR-менеджера точно відомо, що нутро Юрчика теж неабияк тяжіло до лідерства. Він був менеджером середньої ланки й такої ж середньої якості. Він любив англіцизми, перші числа місяця, та перший склад у слові “квартал”, на який і ставив наголос.

Якось Степаниду Георгіївну, біляву комсомолку з незмінною посмішкою межи щік і таким же незмінним шилом межи сідниць обрали до делегації, що звітувала про освітянські успіхи республіки аж у Москві! І вона з честю виконала обов’язок, виправдала довіру і все таке. Сам Брежнєв тоді не втримався й за зразкову доповідь поцілував її у лоба. Кажуть, пружна й не попсована кремами шкіра кілька тижнів зберігала вм'ятини від вождевих губ, але молодість таки взяла своє. На згадку ж про зоряний час лишилось пожовкле групове фото біля мавзолею, де третя в другому ряду Степанида Георгіївна пускає в мирне небо чорно-білу повітряну кульку.

Юрчик теж завзято демонстрував залученість у робочі процеси та відданість справі. Це гарно простежувалось навіть у соцмережах. Всі пости його життєпису в Facebook були репостами новин компанії. На сторізах у Instagram досвідчений та перспективний менеджер незмінно поставав із прикрашеною бейджем шиєю та вмощеною в крісло конференц-зали дупою. А LinkedIn бадьоро звітував про різноманітні курси, вебінари та майстер-класи, які Юрчик відвідував щонайменше раз на квартал (з наголосом на першому складі).

Степанида Георгіївна любила онуків і не любила їх ровесників, які збирались під її вікнами, співали пісень і спивали себе. А ще Степанида Георгіївна любила котів і дачу й не любила собак та сусідів. Котів вона годувала продуктами з дачі, а собак годували сусіди, після чого вони гадили під тими самими вікнами. Свою життєву позицію Степанида Георгіївна відстоювала невтомно, багатослівно й гучно, часто порушуючи тим громадський спокій. Вона звитяжно кидалась на амбразуру, ігноруючи переважаючу кількість суперників, їх фізичний розвиток та гендерну ідентичність. Дивовижна метаморфоза тривалістю в пів століття: окраса району стає його ж грозою.

А Юрчик любив не тільки роботу, а й книги. Колись у школі він ходив на танці й непогано малював, а ще знався у кіно та винах. Виделку тримав правильно, звіти готував вчасно, а ненароком наступаючи на ногу, завжди вибачався. Він був тихим та уважним співрозмовником і навіть у запеклих дискусіях оперував аргументами, не переходячи на особистості. Словом, Юрчик мав гарне виховання й двох дочок на додачу, а шкідливих звичок не мав зовсім.

Тієї ночі Степанида Георгіївна не могла заснути й тільки те й робила, що переверталась з боку на бік. Звісно, що того ранку вона встала не з тієї ноги й, звісно, що того дня їй все валилося з рук. Аж під вечір вона встановила, що всьому виною нетипові для вівторка магнітні бурі. Знічев’я проклинаючи ретроградний Меркурій разом із Сатурном і його кільцями, вона вийшла на балкон, щоб подихати й перевести дух.

Юрчик тієї ночі теж погано спав, бо готував важливу презентацію. Зранку він випив забагато кави й решту дня його руки тремтіли. Тремтів і голос Юрчика, коли він обґрунтовував бюджет свого важливого проекту. І хоч все було чітко ще й із вилизаними слайдами, та замовник від юрчикових послуг відмовився. Фіаско Юрчик пережив у курилці. А принизливе відчитування в директорському кабінеті вирішив пережити вже після роботи. З нагоди найпаскуднішого дня року, він купив дві пляшки пива, запальничку та пачку цигарок, яка стрімко порожніла, кидаючи своїх синів до зітхаючого рота.

Коли Степанида Георгіївна вийшла на балкон свого третього поверху, Юрчик вже сидів навпроти з опущеною головою та охлялими плечима й тяжко сумував. Облизавши губи, що простоювали без лайки, обсценної лексики та її відповідників, Степанида Георгіївна набрала повні легені повітря й суцільним потоком вивалила на голову шляхетного представника офісного планктону розлоге зауваження, що стосувалось принципово неправильного вибору Юрчиком локації, спричиненого ним галасу та регулярного засмічення прибудинкової території, а також шкоди, якої він заподіює власному здоров’ю, та асоціальної поведінки, модель якої служить хибним орієнтиром для дітей молодшого шкільного віку.

“Шановна, але ж Ви мене зовсім не знаєте! Ви не знаєте, як мене звати, та скільки мені років. Не знаєте, що, насправді, я — вихована й освічена людина. І навіть перед тим як сісти на цю лавочку, я підстелив собі серветку. Ви також не знаєте, що ця пляшка вже друга, а перша — не валяється під ногами, а чемненько лежить у сміттєвій урні. При цьому я не маю звички ні вживати алкоголь, ні, тим більше, зловживати ним, а вдома на мене чекає сім’я”. Приблизно так відповів би Юрчик, якби Степанида Георгіївна розпочала цей діалог поколінь будь-якого іншого дня. Але він стався саме такого, невдалого дня після невдалої ночі. Структурована й політкоректна відповідь так і лишилась у юрчиковій голові. У зовнішній же світ протранслювалось наступне:

— Чуєш, ти, стара пизда, їбало завалила!

Почувши таку вичерпну в своїй лаконічності репліку, Степанида Георгіївна заточилась і схопилась за серце. Що він сказав? Та хіба так можна? І де це чувано, щоб отак, із нею, генеральською дочкою, ударницею, яку сам Брежнєв у лоба цілував?!

Хвилин із двадцять Степанида Георгіївна сиділа просто на підлозі балкону й усе ніяк не могла співставити непривабливості юрчикового послання з величчю власної постаті. Очі нервово бігали, губи беззвучно ворушились, а серце калатало чимдуж гучніше та й так, зрештою, і надірвалось від несправедливості й розпачу. Гроза району поволі вистигала на власному балконі, а Юрчик, нічого не підозрюючи, допивав своє пиво. Того вечора воно смакувало як ніколи.


15.09.2020.