Сьогодні побачив новину про дівчинку без щеплень, зате з правцем: після двох дітей батьки вдарились у віру, тож зараз матимуть змогу споглядати реаліті-шоу з корчами кровиночки і приспівом «На все Божа воля».

Безумовно, дівчинку жаль, але, за великим рахунком, це природньо — невігластво вийшло на жнива і хтось повинен був бути принесеним у жертву. Кілька хворих, кілька мертвих — хтось та й передумає. Я оптиміст і вірю, що після десятків дитячих домовин сотні батьків підуть та й зроблять оте "як комарик кусає".

Зараз я спокійний, але мене люто бомбило тижні два тому: карантин послабили і ми робили сину перші щеплення. Все б нічого, якби не поділились своїми намірами з близькими. Реакція перевершила всі очікування. Я тупо сів на сраку, вирячив очі й розводив руками. Посилань на тему "вакцини — зло" і порад "Не робіть тих щеплень" прилетіло забагато. Як ніби гнійник прорвало й полилося прямо в мозок.

Ні, я не буду читати цю статтю. Так, мені чхати, який ролик ти нарила на ютубі. І я в дупі мав версії якогось там блогера. Так, я знаю, що біг фарма — зло. Що це більше про комерцію, ніж про здоров'я. А ще я знаю, що якби вони були не здатні про здоров'я, то й із комерцією у них не склалося б. Тому, якщо вибирати з двух зол, то я оберу менше. Бо вірю доказовій медицині. Ключове слово — доказовій.

Я сів за цей текст заради довірливих близьких, які є у кожного. Вийшло многабукав, але для мене це важливо. Це прості й очевидні речі, проте я був здивований, що дорослі люди такого не знають.

В суперечці про щеплення я одразу опустився б до сарказму чи відвертого глуму, на зразок: "Страшні не щеплення, а те, що 50% вас, інтелектуально не захищених, щоб водити своїх чад у дитсадки та школи, куплять довідки. І моя дитина буде гратись із вашими дітьми. Звісно, найгарнішими, які обов'язково виростуть успішними геніями. Якщо виживуть".

Швидше за все, з тієї дискусії я вийшов би збіднілим на друзів. А я так не хочу. Бо всі, насправді, класні й у чомусь кращі за мене. Тому для початку я допускаю, що антивакцинатори не тупі, а просто довірливі. Принаймні, ті, що у моєму колі спілкування. Вони просто не знають.

А раз не знають, то, може, варто спробувати пояснити? Так, вкотре. Комплексно і з усіх боків. Чому в принципі не дурні люди вірять у шкоду вакцин? Чому їх так багато і звідки це береться? І чому ті, хто робить щеплення — просто робить їх мовчки, а ті, хто відмовляється — засмічує ефір і лізе з усіх щілин у чуже приватне життя?

Ключовий момент — мені пощастило мати в сім'ї медика. Людину, що точно не бажає мені зла, і в чиїй кваліфікації й неупередженості немає причин сумніватись. Тому я маю з ким порадитись на медичні теми, коли цікавить, як воно все влаштовано.

Сам же я не медик. Я, як би це сказати, гуманітарій в ІТ. Не найтолковіший і не з найуспішнішою кар'єрою. Багато моїх колег розумніші за мене. Вони краще аналізують інформацію, помічають більше деталей, роблять правильніші висновки. Але навіть мого скромного життєвого досвіду й куцого світогляду достатньо, щоб розібратись, як працює ця антивакцинаторська шарманка.

По роботі мені довелось розбиратись у тонкощах багатьох інтернет-сервісів. Зі сторони часто не зрозуміло, чому щось працює чи відображається саме так, а не інакше, і чому правила саме такі, як вони є. Я часто питав у колег про особливості якогось сайту чи додатку і завжди знаходив раціональну й логічну відповідь. Настільки адекватну, що "А й справді, інакше й бути не може!" Людям же із зовнішнього світу запитати нема в кого. Тому вони легко й охоче знаходять зраду.

Є такий термін — "апофенія". Означає немотивоване бачення зв'язків. Це коли будь-що приплітають до будь чого. Хоч кулькову ручку до землетрусу, хоч чавунну сковороду до фашизму. Звідси й усі ці: "Власники сайту продались/хочуть бабла/зливають дані, і т.д." Я бачив сотні таких прикладів і не тільки по роботі.

Зазвичай мені потрібно від кількох місяців до півроку, щоб більш-менш оволодіти предметом і зрозуміти тонкощі роботи інтернет-сервісу. Після цього всі здогадки та версії невдоволених виглядають як мінімум безглуздими.

Так от, медицина — набагато складніша штука. На лікаря вчать 6 не місяців, а років. Шість, курва, років! З обов'язковим відроблянням пропущених пар. Бо кожна "енка" може коштувати людського життя. Ми, не медики, навіть не уявляємо, скільки всього треба дізнатись, щоб досконало розбиратись у медичних питаннях і робити правильні висновки. Правильні, без апофенії!

Тому, вибачайте, але коли я чую антивакцинатора, то перше, що хочеться — цитувати професора Преображенського "Вы ещё только формирующееся, слабое в умственном отношении существо, все ваши поступки звериные! И вы в присутствии людей с университетским образованием позволяете себе давать советы космического масштаба и космической же глупости!"

Так, некомпетентність антивакцинаторів у моїх очах очевидна. Але звідки беруться всі ці викривальні матеріали і ті, хто їх читає?

До ІТ я працював на кількох радіо. Розважальних і серйозних, провінційних і всеукраїнських, популярних і не дуже. Я знаю, як робляться новини і звідки береться контент. На що й на кого розраховують, коли створюють чергове шоу. А навіть найтупіші проекти роблять дуже розумні люди.

Ні для кого не секрет, що медіа живе з реклами. Традиційні ЗМІ при цьому обмежені редакційною політикою, точкою зору власників ресурсу, стандартами журналістики, і т.д. Їх моніторять, відловлюють маніпуляції, стежать за тенденційністю, балансом думок та іншими важливими речами. Тому нормальні ЗМІ посилаються на джерела. Уточнюють чи спростовують те, що транслювали раніше. За потреби вибачаються.

У кожного медіа є своя аудиторія. Портрет користувача/слухача/глядача. Наприклад, цю радіостанцію слухають переважно хлопчики 20 років. Що їх цікавить? Музика? Дамо їм це — запускайте хіт-парад. Хто там зараз рве інстаграм? Зв'яжіться з нею — ведучою буде! А цей телеканал дивляться жіночки 40 років. Що важливо для них? Серіальчики? Ок, закупаємо права на трансляцію. Про що? Хай це буде якийсь сітком про сім'ю.

Маючи аудиторію, ресурс згодовує їй інформацію під таким соусом, щоб вона могла її перетравити. Підбирає правильну лексику, тональність. Іноді тисне на потрібні емоції. Звісно ж, щоб і редактори були щасливі, і контролюючі органи. Коли споживача все влаштовує — він повертається і менеджери з продажу можуть показати рекламодавцю мільйонну отару, яку вони так дбайливо випасають. Так у медіа-гіганта з'являються контракти.

Але медіа це не тільки ЗМІ. І отут стежте за руками, зараз буде фокус. Мова про сайти, пабліки, канали та блогерів, у яких немає штату висококваліфікованих журналістів, редакторів, маркетологів, смм-ників, і т.д. Нема ліцензії, стандартів і контролюючих органів. А бажання заробляти — є. Такі тиснуть в першу чергу на емоції.

Чому такі популярні сенсації, скандали і шок-контент? Вони викликають подив, гнів та інші сильні емоції. Зрештою, це просто цікаво. На такі сайти люди теж повертаються. Не для того, щоб дізнатись, щось нове, але щоб дізнатись щось цікаве. А там, де люди — там і рекламодавці зі своїм баблом. А, отже, воно того варте.

Такі ресурси часто подають контент під соусом гарних намірів. Типу: "Про це не розкажуть у ЗМІ", "Люди повинні знати правду" чи наше улюблене "Влада приховує". З огляду на те, що державний устрій України — перманентна політична криза, то варіант безпрограшний. Владі не довіряють — зіграймо ж на цьому!

Подібні маркери пояснюють, чому антивакцинатори лізуть зі своєю правдою куди не просять. Коли читаєш статтю під таким грифом — відчуття обраності й месіанства з'являється тут же: "Я просто змушений донести правду, поки не пізно!"

У сміттєвих медіа кожен робить, що хоче. Хтось, наприклад, педалює тему всесвітньої змови, хтось пласкої Землі. А хтось множить контент про "дослідження", "розслідування" та "розвінчання міфів" про вакцинацію. Аудиторія цих меседжів надзвичайно вразлива — молоді мами. Вічно стурбовані, емоційно чутливі, перелякані й дезорієнтовані. Хто зіштовхнувся з темою батьківства/материнства, той знає, що це світ суперечливих порад і просто забобонів. При тому, що ціна помилки реально висока.

І та ж історія в інста- чи ютуб- блогерів. Недарма ж вони "лідери думок". У кожного є своя аудиторія й реклама. Іноді рекламодавець сам виходить на блогера. А деякими опікуються агенції. Вони надсилають рекламодавцю список блогерів із портретом його аудиторії, той обирає когось і все. Агенція отримує комісію, а блогер — тему посту чи сторіз. І завтра той, кому ви довіряєте, скаже щось, у що ви повірите. Бо ж продажні ЗМІ про це не розкажуть.

Наприклад, розкаже про те, що правець класно лікувати грушами. П'єш сік зранку, надрізаний фрукт прикладаєш до рани. Замовником цього може бути хто завгодно. Як виробник соків, так і мережа продуктових магазинів, в якої ті груші залежалися на складах.

А крім блогера у замовника ще є маркетолог, який відповідає за ефективність рекламної кампанії. І поки ви розносите свої поради у вайбер-чатиках, він у величезних таблицях рахує, на скільки відсотків виросли продажі груш. Ця механіка стоїть за багатьма постиками ваших улюблених і авторитетних блогерів. Це факт, це маркетинг і це життя.

Множення фейків є і в офлайні. Як акція з розвішуванням янголят на мосту, підписаних на кшталт: "Даринка, 4 роки, померла після щеплення". Одразу маніпуляція. Не внаслідок, а після. Могла ж її після щеплення машина збити, врешті-решт? А взагалі... За якими даними ця інфа? Який інститут чи заклад їх надав? Де пруфи? Зате дешево й сердито. Праця вирізальника фігур янголів низькооплачувана. А експлуатація емоцій вишукана.

Достатньо кинути зерно в грунт сумнівів молодої матері й воно обов'язково зійде. "Я чула, щовакцини шкідливі. А що, якщо це правда? Краще перестрахуюсь". Коли одна людина із сумнівами зустрічає ще одну з тією ж дилемою — з'являється хибна думка: "Раз я не одна, то й проблема не в мені. Значить, нема диму без вогню". А двоє це вже спільнота за інтересами.

Інтернет подарував нам доступ до всієї інформації світу, але у цієї медалі є зворотній бік. Завдяки інтернету мудаки, збоченці й фанатики та просто люди з хибними уявленнями навчились збиратися докупи. Підживлювати одне одного ідеями, варитись у своєму соку і, врешті-решт, знаходити однодумців. А раз нас так багато — не можемо ж ми всі помилятись?

Тематичні сайти, групи у соцмережах, канали ютубу кишать контентом про шкоду щеплень. І даремно Гугл кричить у спину шукачу інформації: "Якщо у мене це є — це не означає, що це правда!" Його тупо не чують. Хтось множить той непотріб бо дійсно у це вірить. Хтось — бо йому за це платять. А хтось – заради стьобу.

Я читав тредик твіттері, де автор стверджував, що носу, насправді, нема. Що то все ігри розуму. Он, на Сфінкса подивіться, єгиптяни щось знали. Автор відверто стібався, а у реплаях звертали увагу, що він відкриває скриньку пандори. Хтозна, яким боком через ретвіти й перекази воно вилізе за рік-два?

Я знав дівчину, чиєю першою роботою було написання гороскопів. І, звісно, знаю тих, хто у них вірить. Знаю хлопця, який мав халтурку такого роду: придумати мольфара й скласти для нього пророцтво, згідно з яким Україну врятує такий-то політик. Легко здогадатись, що під опис підходив тільки один. В це теж не всі, але вірять. Бо вони про це прочитали. Бо ж не може бути брехнею те, що в інтернеті пишуть. Чи про що по телебаченню розказують.

Може. Ще й як. Я, як міг, описав, як це працює. Просто змиріться з тим, що коли свою думку транслює хто завгодно — брехня є всюди. А надто — коли тема дражлива. Інакше й бути не може. Ми живемо в епоху постправди. І єдина істина, яку я намагався донести цією писаниною, проста, як двері. Фільтруйте інформацію. І ту, яку споживаєте, і ту яку транслюєте. У мене все. А тим, хто дочитав до кінця — низький вам уклін.

18.06.2020.