Своєму другу і колезі
Миколі Андрійовичу Євтушенку

Це справжній запорозький козарлюга,
для нього навіть біс не рідний брат.
А слово гостре – ніби шабля друга,
його боїться ворог, зрадник, кат…

Обличчя прикрашають завжди вуса,
а вишиванка – то фірмовий знак.
Чуприна не густа, а лише руса,
та і без неї він таки козак.

Шевченка як читає чи Мачулу –
мороз по шкірі, аж сльоза бринить.
У кожне серце слово його чуле
доріжку прокладає вже за мить!

Ну, чисто лицар, друг і просвітянин,
митець: співак, художник і поет.
Упевнений, підтримають краяни,
що Євтушенко – вилитий естет!

Запал у діда справді молодечий,
та схильності не має до химер.
Казки юнак цей пише для малечі,
цікавий сценарист і режисер…

А знали б ви, який іще рибалка!
Коли маестро йде на карася,
ні мавка не завада, ні русалка…
У цьому сутність справжнього митця.

Коронавірус, ця чума століття,
сум‘яття дещо вніс до наших лав,
та в серпні все ж своє двадцятиліття
успішно він вчетверте відгуляв.

Тож привітаймо пана й ми, Миколу,
здоров‘я побажаймо і добра,
а довго не ходити щоб по колу –
за це й чайку вже випити пора!

липень 2020