ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Правда
Не люблять люди правди, зобижаються, коли хтось щиро і прямо в очі каже, що ти - телепень, а вчинки твої ідіотські. А чому ображаються? А тому, що правда нікому не потрібна, вона як чорна грязь покриває людину з голови до ніг. І замість непорочного світлосяйного херувима сусіди раптово бачать істинний лик свого односельця.
Питаю Миколу:
- Нащо ти зваблюєш молоду вчительку Оксану? Нащо мацаєш там, де не треба, ще й при людях? Тобі що - жінки мало? Хіба вона не віддається тобі щодня і тілом, і душею?
- Нічого ти не розумієш,- одказує. - Молода дівчина - це страшна сила. Литки тугі, щічки рум’яні, сіднички аж порипують у руці. А губці! Аж тремтять, коли їх цілую! І пахнуть, як спілі черешні! А у моєї Степаниди зад уже одвис, на щоках зморшки, литки наче довбні. Ще й вени на ногах від варикозу застрашливі. А голос деренчливий і плаксивий. Тількі дві фрази лишилося у лексиконі: «Де гроші?» та «Шоб ти здох!».
- Миколо! Та вона ж твоїх дітей вчить української мови у школі! Розказує, що таке добро, а що таке зло!
- Краще помовч, сусіде. Ти вже звик жити одинаком, вісім років як поховав свою Мотрю. І дітей Бог вам не дав. Що ти розумієш у любові, пень лисий?
- А якщо твої ігрища доведуть молодицю до вагітності? Я ж бачу - ще трохи і здасться.
- І що? Хай народжує. На те жінка й жінка, аби давати приплод.
- А дружина твоя що на це скаже?
- Погавкає трохи, поскавучить, і змириться. А буде пиляти та гризти - піду від неї до Оксани. Вона нікуди не дінеться, бо закохана в мене до нестями.
Гримнув я дверима, гавкнув щось у сторону сусіда і потрюхикав додому.
А Оксана незабаром захворіла на ковід. Сімейний лікар по скайпу розказав що робити і вимкнув зв'язок. А Микола як дізнався, що полюбаска - заразна, то забув стежку до її хати.
А моя господа навпроти Оксаниної. Все бачу, все чую. І як вона, з трудом, витягнула цебро з водою з колодязя, а уночі кашляла так, що і шибки у вікнах моєї обітниці дрижали.
Не витримав, пішов до сусідки. Двері були незачиненими, в хаті нетоплено, собача вило від голоду під порогом. А Оксана…
Вона стогнала від болю в грудях і ледь дихала. Кашляла понадсилу.
Спочатку затопив грубу, поставив чавуна з водою на плиту, а потім сів до неї та помацав лоба…горить! Горить, бідолашна! Обличчя таке червоне, наче вогонь у ватрі. Відкрив ковдру, помацав тіло…мокра як хлющ. А очі! Боже, як вона на мене дивилася! Наче з того світу.
- Олександре,- прошепотіла дівчина. - Не треба. Йди від мене геть, ще й ти захворієш.
Заліз до шафи, знайшов споднє, роздягнув ослаблу жінку та перевдягнув у чисте. Збігав додому по мед, прополіс, сушені нагідки та глід. І капустину взяв. Автоматично засунув до кишені засмальцьованого піджака пачку анальгіну. І повернувся до хворої сусідки.
Викликав швидку.
- Яка температура у хворої? - питають.
- 39.6.
- А дихає важко, чи ще терпимо?
- Ви приїдьте і подивіться.
- Гаразд. Ваш виклик зареєстровано. Якщо будуть якісь зміни - повідомляйте.
«Які такі зміни?» - подумав я. « Околіє людина чи виживе?».
Кашель був таким жорстким, що довелося повернути Оксану набік та зробити їй масаж спини. Самі знаєте, як ламає в таких випадках хребтину. Поїв чаєм, щогодини давав пити настій з нагідок та глоду. Коли кашляла - тримав голову в руках. А потім клав на лоба капустяні листочки, аби хоч трохи притлумити жар та головний біль.
Уранці все село облетіла звістка: «Вчителька заразна». Зателефонував директор школи і повідомив, щоб у школу - ні ногою. Зателефонував і селищний голова.
- Якщо вийдете на вулицю - віддам під суд.
- Слухай, гнидо,- відповідаю очільнику села,- ти краще організуй доставку хліба під хату. Хай хтось носить пакунки з продуктами під хвіртку, а я потім забиратиму. Якщо не зробиш - припруся сам до тебе до селищної ради писати заяву. І в магазин навідаюся, обчхаю усіх відвідувачів та обкашляю, щоб краще зрозуміли. І зателефонуй ще раз до швидкої, бо до хворої так і не приїхали.
Лаявся він страшно, матюччя гнув таке, що навіть я деякі слова не знаю. А вважав себе мовознавцем, поетом. Наче.
Зателефонував медсестрі.
- Не можу прийти,- каже, - теж хвора на ковід. Сьомий день як удома.
- А що ж робити?
- Давай підтримуючу терапію, багато чаю, відхаркуюче. Умієш робити внутрішньовенні ін'єкції?
- Умію. Я ж на фронті був.
- Давай їй вітамінний коктейль з фізрозчином. Тільки Б1 та Б12 одночасно не вливай. Вони одне одного нейтралізують.
- А антибіотики?
- Ти що, з дуба впав? Немає ліків від вірусної інфекції. Хворів на гепатит нещодавно?
- Було таке.
- Давали антибіотики?
- Ні.
- Отож. Якщо будуть питання - негайно телефонуй. Навіть уночі. Якщо зможу - прийду десь о третій ночі, аби ніхто не бачив. Я хвора, Оксана хвора, і ти, мабуть, уже заразний. Так що великої біди не буде. Але зараз не можу - люди вулицею сновигають.
Важко хворіла Оксана, ледь дихала. Що я міг зробити? Змотався знову додому, взяв кілька пляшок з фізрозчином, ампули з вітаміном Б12, шприци та одноразові системи для внутрішньовенного введення ліків.
У сідницю колоти може усякий. А ви спробуйте у вену. Але якщо не вмієте - не беріться.
Зігнув шматок дроту буквою «зю», угвинтив його у килима над ліжком, на інший кінець почепив пляшку з фізрочином, встормлену в розрізану півторалітрову пляшку з-під мінеральної води «Миргордська». Знайшов вену, легенько увів голку і заклеїв пластирем. А потім став до груби куховарити.
А що може їсти хвора та знесилена людина? Нічого не хоче. Але треба. А що найкраще? Курячий бульйон.
Стратив я свого півня, єдину живність, яка була в господарстві, якщо не рахувати кота, цюцька і десятка їжаків, які облаштували під колодою за сараєм затишне лігвище. Годував Оксану з ложечки, тримаючи голову дівчини однією рукою.
Уночі прийшла медсестра, глянула як я облаштував тут лазарет, кивнула головою і пішла додому.
А я став навколішки в кутку, біля ікони Божої матері, яка лишилася Оксані ще від бабусі, і почав молитися.
Уранці хліб, олія та пачка рису лежали під хвірткою. І цидулка: « З тебе 100 гривень». І номер рахунку Приватбанку додано та ім'я з прізвищем благодійника , тобто селищного голови: Жлобенко Іван.
У Оксани я й заночував. А потім знову, і знову, і знову…
Аби трохи розрадити людину - читав їй свої вірші та оповідання. А написав я їх за двадяцть років немало. Дівчина усміхалася, гладила мене по руці. І плакала. Від безсилля, мабуть.
На п'ятий день її відпустило. Нарешті, самотужки почала вставати і до вбиральні, і до столу. А ці дні носив її на руках куди треба.
А на сьомий день зліг я. Температури не було. А от слабкість та бухикання - йой. Хотів уранці встати - не зміг! Такого зі мною ще на траплялося. До вбиральні довелося рачкувати. І це здоровому, п'ятдесятилітньому парубкові! А увечері не міг уже й рачкувати, просто лежав у ліжку як мрець і важко дихав. А потім провалився у небуття.
Прокинувся від того, що Оксана знімала з мене мокрі лахи. А від груби йшло заспокійливе тепло…
До мене теж ніхто не приїхав. Та й нащо? Кому потрібен одинокий, бідний як церковна миша та хворий провінційний поет? Правильно,- нікому. Одна Оксана поралася поруч. І співала. Але якось дивно, дуже дивно. Наче й пісні знайомі, а в словах якісь чаклунські замовляння. Тьху-тьху!
Уночі приснилася покійна дружина. Тримала мою голову в своїх руках і шепотіла: «Благословляю тебе, мій чоловіче. Одружуйся…».
А коли я на четвертий день піднявся на ноги, і зробив самостійно перший крок, Оксана сказала:
- Не хочу від тебе йти. Але якщо проженеш - піду.
Не прогнав я дівчину, обняв її, довго стояв і тихо плакав у її плече. А вона плакала теж.

19.10.2020р




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-19 16:47:14
Переглядів сторінки твору 1504
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.692 / 6  (4.919 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 5.666 / 6  (5.226 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.08.30 02:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-10-20 01:23:08 ]
Гарне оповідання, життєве, зворушливе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-10-20 05:53:23 ]
Дякую, друже.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-10-21 09:14:09 ]
Мене теж зворушило! Повірила кожному слову! Молодець, Олександре!